Допомога у війні: логіка США, зволікання Європи та помилка України - Олексій Голобуцький

Україна вступила у тиждень, коли, нарешті, може бути остаточно оформлений багатомільярдний пакет допомоги нам від США. Своє слово вже сказала Палата представників, давши "зелене світло" підтримці нас майже на 61 мільярд доларів. Днями відбудеться голосування в Сенаті, де навряд чи виникнуть проблеми. Потім підпис президента – і можемо видихнути. Але!

Важливо розуміти таке. Вже більш ніж пів року обговорюють, що європейцям слід перебирати на себе основну частину відповідальності за допомогу Україні. Той самий Трамп про це говорить, у тому чи іншому тоні, знову і знову. Так воно і відбуватиметься.

США, хто б переміг там на виборах, скорочуватимуть підтримку України. Але Європа має усі можливості з лишком перекрити те, що не додаватимуть Штати, які діють абсолютно логічно. Американським політикам складно пояснювати виборцям, чому у війні, яка йде на іншому континенті, причому досить багатому, США повинні брати на себе більшу частину витрат на підтримку однієї зі сторін.

Тепер це все більше лягатиме на плечі європейців. Ну а американська допомога зараз не в останню чергу потрібна, щоб у найближчі пів року Європа налагодила роботу свого ВПК, багато в чому занедбаного після розвалу СРСР. Щоб передала Україні свої системи ППО або придбані у третіх країн. Те саме щодо снарядів (тут чудово себе показує ініціатива Чехії). Щоб перестала сподіватися, що "США прийдуть і все повирішують".

Немає сумніву, що Європа активізується. Тим більше що там є і гроші, і люди, і відповідні можливості. Просто потрібно це переорієнтувати на військові завдання, а не зростання внутрішнього добробуту, як раніше. Але в ЄС, що складається з 28 держав, кожна з яких має свої інтереси, подібне переформатування відбувається повільно.

Навіть у США, де лише один суб’єкт ухвалення рішень, важливі рішення пробуксовують. Такою є плата за демократію.

Для України пожвавлення Європи, безперечно, в плюс. А в мінус — те, що ми після широкомасштабної російської агресії поводилися досить пасивно в ракурсі нарощування потужностей свого ВПК. Таке враження, що наша влада вирішила – закордонні партнери нас завалюватимуть боєприпасами, озброєннями та фінансами скільки завгодно довго. А так не буде…

Правильно завжди виходити з принципу, що настане момент (я сподіваюся, він ніколи не настане, але підхід має бути саме такий) – і допомоги ззовні не буде зовсім. І що покладатись потрібно лише на свої сили. Якби ми діяли так останні два роки, якби вибрали пріоритетні галузі оборонної економіки, які треба потужно розвивати, ситуація була б набагато кращою, ніж зараз.