Батіг без пряника: чому ідея МЗС з паспортами може не спрацювати - Ігар Тишкевіч

Українське МЗС ухвалило рішення, згідно з яким військовозобов’язані чоловіки від 18 до 60 років не зможуть отримати консульські послуги за кордоном. Примітно, що в цьому випадку воно не вигадало нічого іншого, як скопіювати торішнє рішення самопроголошеного президента Білорусі Олександра Лукашенка.

Він намагався таким чином повернути білоруських політичних мігрантів на батьківщину. Для білорусів, які виїхали за кордон, паспорти не оновлюють з вересня минулого року.

Можна було, звісно, піти ще далі. Якщо пускатись у бік сатири, успадкувати негативний досвід. Обмежити угоди з нерухомістю за довіреністю, вказавши, що довіреність може бути виписана лише українським нотаріусом. Те саме по автомобілях. І так далі, як уже зроблено у Білорусі.

З погляду логіки, яка лежить на поверхні, це те, що має змусити людей, які перебувають за кордоном, звертатися до української держави. В ідеалі – повертатись на батьківщину.

Але якщо йдеться про людей, які з тих чи інших причин батьківщину залишили і вважають, що повертатися їм нерезонно чи небезпечно (зокрема ті, хто намагається ухилятися від мобілізації), виникає резонне запитання. Чи ми стимулюємо їх повертатися такими нововведеннями? Або підштовхуємо їх до інтеграції до суспільства країн, де вони знаходяться, до асиміляції.

Якщо ви хочете повернути людей, які бояться мобілізації, то, крім батога, потрібен і пряник. Деякі механізми, які стимулюють, а не залякують. А в нас діють виключно методом батога.

Так, мабуть, вкрай незначна частина біженців-уклоністів (набагато менше ніж 10%) повернеться. Інші спробують якимось чином легалізуватися за кордоном. І, найімовірніше, ті ж Польща, держави Балтії можуть тим, у кого закінчився строк дії закордонного паспорта, видавати місцеві проїзні документи. Як це робиться щодо білорусів.

І цілком передбачуваним буде, якщо частина української діаспори звернеться з таким проханням до польського чи якогось іншого уряду. І ті держави, які розраховують на українських трудових мігрантів, цілком можуть погодитися на це. У такому разі Україна просто втратить цих людей.

Виглядає така ініціатива МЗС як пошук простих рішень. У нас словосполучення "прості рішення" стало надзвичайно популярним. Ось тільки просте рішення – не завжди оптимальне. І не завжди працює у довгостроковій перспективі.

Багато залежить від того, наскільки інформаційно правильно ми спрацюємо з тією самою діаспорою. Наскільки дамо потужний позитивний інформаційний сигнал.

Причому сигнал має йти не так від МЗС, як загалом від української держави. Адже МЗС та консульська служба просто реалізують державну політику щодо громадян, які перебувають за кордоном.

Якщо державна політика орієнтуватиметься не лише на метод батога, якщо запропонує і стимули у вигляді пряників, МЗС це виконуватиме. Тоді це може спрацювати.