Чому Трамп і Путін знаходять спільну мову - Максим Гардус

Як харизматизм пояснює політичний союз Трампа і Путіна? Чому Дональд Трамп і Володимир Путін знаходять спільну мову? Чому їхня риторика резонує, попри абсолютно різний політичний досвід?

Багато хто пояснює це теоріями про "підкуп", "впливом КДБ" чи прагматичним геополітичним розрахунок. Але є дещо глибше.

Відповідь криється у світогляді, який вони поділяють. І одна з найпотужніших течій, що формує цей світогляд, — це New Apostolic Reformation (NAR).

В кінці 90-х американський теолог Чет Пітер Вагнер сформулював концепцію, яка перевернула традиційний протестантизм. Він заявив, що християнство потребує нової апостольської епохи, де духовні лідери будуть не просто пасторами, а прямими посланцями Бога.

Це була не просто релігійна революція. Це був виклик ліберальній демократії як такій.

Послідовники NAR вірять, що світ керується не народом через вибори, а Богом через своїх обранців.

Держава, культура, економіка, освіта, медіа — все це має перейти під владу тих, хто "чує Божий голос". Політична демократія? Це тимчасове непорозуміння, яке заважає встановленню істинного порядку.

Ключова ідея NAR полягає в тому, що секуляризм — це зло.

Права людини, толерантність, поділ влади — усе це штучні перепони, що заважають світу повернутися до первісного, "Божого ладу".

Як це пов’язано з Трампом?

Коли Трамп ішов у президенти, багато хто сприймав його як цинічного гравця, що використовує релігійну риторику для мобілізації виборців. Але реальність виявилася складнішою.

На початку його кампанії поруч із ним з’явилися "апостоли" NAR, які проголосили, що він є Божим обранцем. Вони порівнювали його з біблійним Кіром, який, хоч і не був праведником, але мав виконати Божий задум.

Уже під час президентства Трамп спирався на прихильників цього руху. Саме ці люди формували його риторику "Make America Great Again" не просто як політичний лозунг, а як місіонерську програму. Вони не бачили його як звичайного президента — він став для них харизматичним лідером, пророком, який бореться за повернення Америки до її справжнього, "християнського" коріння.

Коли у 2020 році Байден переміг, ті ж апостоли заявили: "Це неможливо. Бог не міг цього допустити. Ми маємо боротися."

Багато хто з учасників штурму Капітолія 6 січня 2021 року належали до конгрегацій, що проповідували ідеї NAR. Вони не просто підтримували Трампа. Вони вважали, що Бог дав їм місію повернути країну до "правильного" шляху.

Чому ця ідеологія компліментарна Росії?

Якщо придивитися до ідеологічної бази путінського режиму, вона виглядає дивовижно схожою на концепцію NAR.

В основі сучасної російської державної ідеології лежать погляди Івана Ільїна — філософа-емігранта, який у 20-х роках XX століття розробив концепцію "духовної диктатури". Він вважав, що демократія руйнує моральність суспільства, а лідер має отримувати владу не через вибори, а через божественне покликання.

Путін відкрито посилається на Ільїна. Він цитує його у своїх виступах, а у 2005 році навіть організував перепоховання його останків у Росії. Для Путіна Ільїн — це ідеологічний маяк, який пояснює, чому Росія не повинна йти шляхом Заходу.

Подібно до NAR, путінський режим проголошує, що ліберальна демократія — це обман, вигаданий для ослаблення справжніх християнських націй. Замість цього пропонується модель духовного лідерства, де держава і релігія зливаються в одне ціле.

Трамп і Путін знаходять спільну мову не тому, що між ними є таємні змови. Вони резонують на філософському рівні.

NAR проповідує, що демократичні інститути мають поступитися місцем "помазаникам Божим", які втілюють Його волю.

Путінська доктрина стверджує, що народ не повинен сам обирати владу, а має довіритися "духовному царю".

І в США, і в Росії ці ідеї підштовхують суспільства до авторитарної моделі, де влада концентрується в руках харизматичних лідерів, які відкидають традиційні демократичні механізми.

Тому, коли хтось говорить, що між Кремлем і правими республіканцями існує "спецоперація", це лише частина правди.

Насправді вони просто вірять в доволі схожий світопорядок.

Тож коли ми говоримо про загрозу для демократії, варто розуміти: це не просто питання однієї виборчої кампанії чи одного політичного циклу.

Це зіткнення двох ідей — тієї, що вірить у силу вибору, і тієї, що вірить у силу харизматичного лідера.

І це, безумовно, варто усвідомлювати.

Джерело: допис Гардуса у Facebook.