Законопроєкт про мобілізацію є запізнілим, але захищати країну мають всі, включно з депутатами, — нардеп Нагорняк

Мобілізація в Україні стає все складнішою темою, але розв'язувати питання з поповненням рядів армії доведеться. Населенню важливо розуміти, що мобілізація є справедливою, однак ухвалення та обговорення нового законопроєкту займає дорогоцінний час. Про те, яким повинен бути цей документ, а також про кроки депутатів для популяризації мобілізації "Телеграфу" розповів народний депутат Сергій Нагорняк, фракція "Слуга народу" (першу частину інтерв'ю — про тарифи на електрику та блекаути в Україні читайте тут).

Про мобілізацію та "прайс" за відстрочку

– Яка, за вашою оцінкою, доля багатостраждального законопроєкту щодо мобілізації — яким чином має бути сформований цей документ, щоб він відображав наші дійсні потреби конкретно в цей момент часу? Бо очевидно, що війську потрібні люди, але також очевидно, що потік охочих скінчився, і ще більш очевидно, що є проблема комунікації влади з людьми. Як можна змінити цю ситуацію?

– Рідні військових, які два роки знаходяться на фронті, хочуть зрозуміти, коли їх близькі повернуться додому. Цих людей дратує, що сусід, який живе поруч і є здоровим чоловіком, не йде на фронт. В той час як її чоловік/брат/син воює, і кінця цьому не видно. Перше, що потрібно вирішити цим законопроєктом, це питання демобілізації. Друге — власне мобілізації. Сьогодні ми вже не бачимо біля військкоматів черг з мотивованих людей, які готові йти захищати Україну.

На мою думку, люди мають побачити, що захищати країну треба всім — від найвищих чиновників до сільських голів та селищних депутатів. В тому числі мова про пенсіонерів з-поміж силовиків, які вміють поводитись зі зброєю і зазвичай рано йшли на пенсію. Прокурори, судді, народні депутати. Я вважаю, що нардепи також повинні своїм прикладом показати, що ця мобілізація починається не знизу, а зверху. Що мобілізуються всі категорії населення, і якихось захищених каст в нас немає. Тільки в такому випадку мобілізація може спрацювати. У людей є шалений запит на справедливість, і влада повинна його забезпечити.

Також є інший важливий момент — висока фінансова мотивація для новобранців, які приймуть для себе рішення добровільно йти до ТЦК і захищати Україну.

– Але наразі це все складно реалізувати, і розгляд законопроєкту щодо мобілізації йде зі скрипом…

– На жаль, хороших рішень у нас не залишилось. Ми маємо переступити етап заколисування людей, який був на початку вторгнення і створив ілюзію швидкої перемоги. Люди почали думати, що перемога вже близько і тому немає потреби йти до війська. І це в той час, коли велика кількість військових повертається додому на щиті й в кожному селищі та селі над кладовищами майорить величезна кількість прапорів. Звісно, ні в кого немає бажання там опинитись. Це дуже складний процес. На мою думку, законопроєкт йде з великим запізненням, але його потрібно ухвалювати. Окремо зазначу, що потрібно в обов'язковому порядку переглянути всі документи, які дозволяють чоловікам отримати відстрочку від мобілізації й були видані після 24 лютого 2022 року. Ні для кого не секрет, що тут нерідко є корупційна складова, цифри відкриті й гуляють в інтернеті.

У 2022 році в селах за документи про відстрочку був прайс 3—5 тисяч доларів, у Києві — 5—10 тисяч. У 2023 ці ціни були в районі 10 тисяч доларів в селі й близько 15 тисяч в Києві. Зараз вже ходять чутки, що тариф зріс до 25 тисяч доларів у столиці.

– Наскільки в даному контексті може бути реалізована практика офіційного "відкупу" від мобілізації? Коли людина платить в бюджет певну суму і її не мобілізують до війська?

– Я думаю, що в основі законопроєкту цього рішення не буде. Ні уряд, ні президент на такий крок не підуть, тому що це додатково обурить більшу частину суспільства, яка буде мобілізована та буде змушена йти на фронт. Такий крок буде говорити якраз про несправедливість, про те, що багаті можуть офіційно відкупитися. Хоча ми розуміємо де-факто, що ті, хто мав ресурс і небажання йти служити та воювати, вони вже сьогодні мають такі документи. Тому їх і необхідно переглянути. Всі без виключення.

– Коли може бути ухвалений новий закон про мобілізацію?

– За моїми прогнозами, такий законопроєкт з’явиться не раніше березня. Наразі з поганих рішень намагаються обрати найкраще, яке може бути сприйняте суспільством. Повторюсь, на жаль, хороших рішень вже не залишилось. Ситуація на фронті сьогодні ще якось дозволяє нам утримувати позиції тими людьми, які є в бригадах. Але з досвіду мого постійного спілкування з військовими можу констатувати, що в бригадах є серйозний некомплект. Тому мобілізація критично необхідна, щоб поповнити вже створені бригади, мова навіть не йде про нові підрозділи.

Про скандальні заяви Мар’яни Безуглої

– Ваша колега по парламенту та фракції Мар’яна Безугла методично виступає з доволі контроверсійними заявами, зокрема, з персональною критикою військового командування. Як до неї та її заяв ставляться у фракції "Слуга народу"?

– Мені здається, що час, коли потрібно було реагувати на її заяви та дописи, вже минув. Сьогодні навіть її вихід з фракції та партії нічого не змінює. Оскільки вона є мажоритарницею, то не втратить депутатський мандат. Позбавити Безуглу статусу народного депутата можна лише за її особистою заявою або за вироком суду. На мою думку, оцінку пані Безуглій дадуть її виборці, якщо такі будуть у неї в майбутньому.

Про послів у важливих для України країнах

– Ви є головою міжпарламентської групи дружби "Україна-Казахстан", тому останній блок хочу присвятити цьому напрямку. У нас торік була чимала кількість дипломатичних перемог, але досі Україна не має послів в низці важливих країн — Чехія, Казахстан, Велика Британія, Норвегія. Яка ситуація з призначенням поста в Казахстан та чи відомі імена людей, які нині розглядаються на цю посаду?

– Мені б дуже хотілося, щоб Україна мала посла в Казахстані, тому що без належного представництва у такій важливій країні досить складно працювати дипломатам нашого посольства. Казахстан для нас стратегічна країна, тому що вони найближчі сусіди Росії, вони мають з Росією спільний кордон, вони мають тісні економічні зв'язки. Але водночас ми бачимо, що переважна більшість громадян Казахстану добре усвідомлюють, що робить Росія в Україні. І вони на нашому боці, вони бажають нам перемоги.

Звісно, для покращення нашої присутності в Казахстані потрібне відповідне представництво. Нам якнайшвидше потрібен посол, але це має бути людина, яка зможе наздогнати втрачений час. Це має бути людина з гарною комунікацією з владою Казахстану, з депутатським корпусом, з МЗС цієї країни та президентом. Водночас нам потрібна кандидатура, яка має хорошу комунікацію з казахським бізнесом, який потенційно зацікавлені у співпраці з Україною.

Мені відомо, що після звільнення посла Петра Врублевського та не призначення на цю посаду колишнього голови Луганської ОВА Сергія Гайдая між двома країнами відбулись деякі дипломатичні процеси. Втім, восени минулого року Казахстан направив сигнали про готовність до перезавантаження цих стосунків, вони запропонували кандидатуру нового посла Казахстану в Україні та очікували появи кандидата від Києва на роль посла в Казахстані. Але це було у вересні, а зараз вже кінець січня. Станом на момент нашої розмови (зустріч відбулась 19 січня 2024 року. — Ред.) Україна досі не подала на погодження Казахстану кандидатуру посла. Наскільки мені відомо, Казахстан готовий швидко видати агреман (попередня згода уряду держави перебування на прийняття певної особи як глави дипломатичного представництва іншої держави. — Ред.), тому м’яч на нашому боці.

– Чому ми тоді зволікаємо?

– Мені здається, наш МЗС завантажений роботою з нашими стратегічними партнерами, які допомагають нам в секторі оборони. Казахстан, як і інші країни, є важливим, але наразі фокус уваги нашої дипломатії зміщений більше на роботу зі стратегічними партнерами, які надають допомогу з озброєннями та фінансами. Але я маю надію, що найближчим часом в Казахстані з’явиться наш посол, який буде відстоювати інтереси України.

– В грудні з’явилося розслідування щодо постачання бавовни з Казахстану та Узбекистану на російські порохові заводи. Якщо коротко — ці країни вирощують бавовну, яку потім Росія використовує для виробництва снарядів. Офіційної нашої реакції на це немає, але, на вашу думку, чи можливо змінити позиції цих двох країн щодо зв’язків з РФ на більш проукраїнський вектор?

– Очевидно, що мова йде не про офіційний Казахстан, а йдеться про компанії, які працюють на території Казахстану. Таких прикладів у світі можна знайти багато. Наприклад, постачальниками електроніки до Росії в тому числі є американські компанії. Потім цю електроніку використовують для виробництва зброї. Мені здається, що в Білому домі добре знають компанії, які постачають такі товари до Російської Федерації.

На жаль, ті численні пакети санкцій, про які говорять з високих трибун, не працюють. Ми спостерігаємо, що контрабанда існує, і не виключено, що казахські компанії можуть бути замішані у якихось таких речах.

Втім, президент Токаєв неодноразово заявляв і давав публічні обіцянки, що Казахстан не буде країною, яка дозволить обхід санкцій. Але тут потрібен не тільки контроль Казахстану, а й участь наших партнерів, в першу чергу Сполучених Штатів. США мають всі можливості аби прослідкувати, чи йде певна продукція з цієї країни, чи від цієї компанії до країни-агресорки. З цим треба працювати, але без належного представництва України у Казахстані це дуже складно. До наявності посла, думаю, потрібно проводити роботу з такими компаніями, потрібно публічно про це говорити в Казахстані, що в нас є інформація і ми засуджуємо постачання такої продукції, яка в перспективі може стати зброєю проти України. Вважаю, що громадяни Казахстану, якщо факт такого постачання підтвердиться, дуже швидко можуть стати на сторону України та засудити таку торгівлю. А президент Токаєв дуже досвідчений дипломат і добре орієнтується в політиці. Якщо такі факти проявляться, думаю, реакція буде миттєвою.