100 років без Леніна. Як "мисляча гільйотина" і геній, злочинець і фанатик змінив світ

Читать на русском
Автор
6344
Голова Ради народних комісарів РРФСР Володимир Ленін виголошує промову під час радянсько-польської війни. Праворуч біля постаменту - у френчі Лев Троцький, весна 1920 року
Голова Ради народних комісарів РРФСР Володимир Ленін виголошує промову під час радянсько-польської війни. Праворуч біля постаменту - у френчі Лев Троцький, весна 1920 року

Майже 70 років в СРСР продовжували творити нову "релігію" — ленінізм

Рівно 100 років тому — 21 січня 1924-го — в маленькому селищі Горки поблизу Москви помер Володимир Ілліч Ульянов (Ленін), лідер більшовицької партії, головний організатор і керівник жовтневого перевороту, перший керівник уряду Радянської Росії. Це був революціонер нового, радше єзуїтського штибу, зовсім не Робесп’єр часів Великої Французької революції.

Наступного дня ЦК РКП(б) після екстреного пленуму сповістив: "Ніколи ще після Маркса історія великого визвольного руху пролетаріату не втрачала такої гігантської постаті, як наш покійний вождь, учитель, друг". В Радянському Союзі було оголошено жалобу…

Якості, які рідко зустрічаються у росіян

Британський історик Чарльз Кратвелл дав дуже влучну характеристику Леніну і витокам успіхів його нечисленної, але добре організованої партії в 1917—1921 роках: "Ленін — унікальне, єдине свого роду явище серед революціонерів. Він різниться від інших тим, що дивно поєднує у собі риси фанатика і генштабіста. Більшовизм часто порівнюють із новою войовничою релігією. Якщо це так, то Леніна можна порівняти з деякими фундаторами релігійних течій, наприклад, з Магометом чи, радше, навіть Лойолою. Йому вдавалося здобувати гору завдяки глибоким знанням, методичності та логіці, що обеззброює, тобто якостям, які рідко зустрічаються серед росіян".

Серед "здобутків" Леніна та його адептів після жовтневого перевороту: перемога в кривавій Громадянській війні на безкрайніх просторах Російської імперії в боротьбі зі справжньою військовою хунтою білих генералів і адміралів. Вони залишалися великодержавними шовіністами, марили і ностальгували за минулим: "Москва златоглавая, чистый звон колоколов, царь-пушка державная, аромат пирогов".

Більшовики своєю чергою наголошували, що є інтернаціоналістами та борцями якраз з російським великодержавним шовінізмом. Але це був тактичний відступ задля опанування національних окраїн колишньої імперії.

Ленін виголошує промову у Москві на Червоній площі (з Лобного місця) на відкритті тимчасового пам'ятника Степану Разіну. 1 травня 1919 року
Ленін виголошує промову у Москві на Червоній площі (з Лобного місця) на відкритті тимчасового пам'ятника Степану Разіну. 1 травня 1919 року

Ініціатор червоного терору та винуватець голодоморів в Україні та Поволжі

Ленін стояв і біля витоків творення безжального репресивного апарату, ініціації червоного терору, створення концентраційних таборів, упокорення через розстріли і реквізиції буржуазії, представників кліру, всіх незгодних. Він наполіг на введенні на другому етапі Громадянської війни продрозкладки, яка стала головною причиною Голодомору в Україні в 1921—1923 роках та Поволжі в 1921—1922 роках.

На X з’їзді РКП(б) у березні 1921 року за його ініціативи було озвучено головні тези "Нової економічної політики" (НЕПу). Так завершувався недовгий період воєнного комунізму — жорсткої внутрішньої політики більшовиків під час Громадянської війни.

Ленін з делегатами X з'їзду РКП (б), 1921 рік
Ленін з делегатами X з'їзду РКП (б), 1921 рік

Петро Струве, відомий російський політик і громадський діяч, редактор, філософ і соціолог, дав вичерпну характеристику своєму постійному візаві в ідеологічних суперечках: "мисляча гільйотина". І це казав інтелектуал, легальний марксист, який пройшов шлях від соціал-демократа до ліберала і дипломата, який співпрацював з білими генералами-"єдінонєдєлімцами" Денікіним та Врангелем.

1923 року Ленін вже був невиліковно хворим і геть не займався поточними державними і партійними справами, тому повним ходом йшла боротьба за владу у Кремлі. Політбюро ЦК ВКП(б) ще за його життя намагалося увічнити його ім’я: в страшну економічну розруху після Громадянської війни виходили величезними накладами праці "вождя світового пролетаріату". З’явилися "ленінські кімнати". Це був тільки початок…

Ленін - три фото 1887, 1895, 1920 роки
Володимир Ульянов (Ленін): випускник Симбірської гімназії (1887 рік), поліцейська фотокартка (1895 рік), "вождь світового пролетаріату" (липень 1920 року)

А смерть Леніна від інсульту — атеросклерозу судин головного мозку (хоча останнім часом з’явилася версія про отруєння, бо не було токсикологічної експертизи) — продовжила створення руками соратників свого роду релігійного культу, який можна назвати "ленінізм".

Ленін у Горках, осінь 1923 року
Ленін у Горках, осінь 1923 року

У листопаді 1922 року Ленін проголосив останню публічну промову. А після нового нападу хвороби, наприкінці грудня 1922 року, написав так званий Заповіт ("Лист до з’їзду"), де наголосив, що потрібна "низка змін у нашому політичному ладі". Особливо Ленін наголошував на небезпеці розколу в більшовицькій партії, попереджаючи про протистояння двох її лідерів — на той час дуже популярного трибуна Лева Троцького і вже досвідченого апаратника Йосипа Сталіна. Партійна дисципліна була ідеєю фікс "вождя світового пролетаріату".

"Вірний ленінець" та майстер підкилимних інтриг

Стосовно Сталіна він був такої думки: "…занадто грубий, і цей недолік, цілком терпимий у середовищі та спілкуванні між нами, комуністами, стає нетерпимим на посаді генсека. Тому я пропоную товаришам обміркувати спосіб переміщення Сталіна з цього місця і призначити на це місце іншу людину, яка у всіх інших відносинах відрізняється від тов. Сталіна тільки однією перевагою, саме, більш терпимий, більш лояльний, більш чемний і більш уважний до товаришів, менше примхливості тощо.

Ця обставина може здатися мізерною дрібницею. Але я думаю, що з погляду запобігання розколу і з погляду написаного мною вище про взаємини Сталіна і Троцького, це не дрібниця, або це така дрібниця, яка може набути вирішального значення". Як у воду дивився…

Цікаво, що ця характеристика майже збіглася у часі зі створенням саме (чи не за останньою ініціативою Леніна) Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Перед цим актом він відкинув сталінський план автономізації Радянської Росії. Державний статус УСРР (потім УРСР) і національні права українців були знехтувані й завжди залишалися формальністю.

Проте під час підписання Союзного договору наприкінці року виникає дражливе питання про "право на вихід" республік. Деякі "ліві" більшовики були категорично проти, а Ленін вважав це право тактичною, без реального наповнення, дрібницею. Проте у грудні 1991 року воно було реалізоване як абсолютно легітимна підстава для завершення цілої епохи — розпуску СРСР.

Леніна ще послухали, але буквально у січні 1923 року його фактично усунули від влади. Причому біля витоків цього справжнього палацового перевороту були буквально всі лідери більшовицької партії, які в майбутньому перегризатимуть одне одному горлянку. Більш вправним серед них був майстер підкилимних інтриг Сталін, який старався завжди бути над сутичкою і зіштовхував лобами свої майбутні жертви.

Він був "вірним учнем" Леніна і крок за кроком вибудовував партійну більшовицьку диктатуру, яка стала однією з найжорстокіших у світовій історії бюрократичних тираній. Більшість представників старої "ленінської гвардії" вже в середині 1930-х років були або усунуті від влади, або ж знищені в різний спосіб руками поплічників Сталіна.

Ленін і Сталін у Горках, осінь 1922 року
Ленін і Сталін у Горках, осінь 1922 року

Абсолютна, беззаперечна віра у священне насильство, в результаті якого і наступить загальне щастя, — це дуже поширене у світовій історії явище. Проте саме в Росії воно стало державною та національною релігією. Важливо зазначити, що слово "віра" в даному разі дуже важливе. Адже більшовики були адептами свого роду церкви (чи секти — як кому подобається). Згадайте лише портрети Ілліча та згодом і Сталіна (і їхніх попередників-вчителів Маркса, Енгельса) замість ікон, плакати на демонстраціях ще в недавні часи "розвинутого соціалізму" та корогви під час хресної ходи поблизу православних храмів. А кожен наступний керівник радянської держави, починаючи від Сталіна, вже називався "вірним учнем Леніна".

Біля труни вождя. Картина Ісаака Бродського, 1925 рік
"Біля труни вождя". Картина Ісаака Бродського, 1925 рік

Це і була своєрідна іконізація, а нові керманичі виступали в ролі апостолів, продовжувачів справи Ілліча. Згадаймо, що багато міст і містечок в СРСР, назви колгоспів і радгоспів увічнювали його ім’я; вища державна нагорода (орден Леніна) і назви підприємств, організацій постійно і на кожному кроці нагадували про "вічного живого" вождя.

Кількість погрудь Ілліча, пам’ятників і монументальних споруд на шостій частині суходолу важко було навіть порахувати. Хвиля їхнього демонтажу в уже незалежній Україні ("ленінопад") у рамках декомунізації розтягнулася в часі, і була фактично завершена лише 2020 року. Мова йде про понад півтори тисячі пам’ятників в нашій державі.

Ленін і Україна

"Ленінська стратегія полягала у вичерпному використанні національно-визвольного ресурсу для розвалу Російської імперії для того, щоб негайно з початком світової пролетарської революції перейти до централістської інтернаціональної диктатури пролетаріату", — писав український філософ Мирослав Попович.

Цікаво, що вождь більшовиків так і не навідався на наші землі, хоча на еміграції був у багатьох країнах Європи. Насправді створення квазідержави — УСРР — було вимушеним кроком. Як диктатура пролетаріату ніколи не була обмежена законами, так і ніколи влада більшовиків (комуністів) не обмежувалася радами: згадаймо облудний лозунг "Вся влада радам!". Усі владні структури держави перебували під постійним прискіпливим наглядом партійних структур.

"Ідеологія російського комунізму, як і царизму, — це тільки різні форми одної і тої самої суті, одного і того самого з’явища загальнішого характеру, що не є нічим іншим, як воюючим із Заходом російським месіянством… В деталях своїх думок різнилися поміж собою ідеологи російського месіянства, але всі міцно та непохитно вірили, що російський нарід, хоч і ремствуючи, хоч і не все добровільно, а поведе за собою, як віслюк, під заохочуючі оклики своїх погоничів, всі інші народи назустріч, хоч і незнаній, але великій будучині, в котрій мерехтіли в очах політичних маніяків то нова civitas dei (Божа держава або місто Боже), то російський хрест на святій Софії, то "соціялістіческоє атєчєство", — ці слова філософа, теоретика українського інтегрального націоналізму Дмитра Донцова (ще за життя Леніна, 1921 року в "Підставах нашої політики") якнайкраще характеризують і сучасний стан "Нової суті" російської держави і кремлівських "сидільцев".

А в очах сучасних "політичних маніяків" з путінської Росії насправді "мерехтить" реінкарнація ленінських людиноненависницьких постулатів. І тисячу разів був правий Дмитро Донцов, коли казав, що український "національний ідеал може здійснитися тільки в безкомпромісній боротьбі з Росією".

Політична доктрина Леніна досі має чимало прибічників по всьому світі. В сучасній мілітаризованій Росії, яка намагається задушити в своїх "обіймах" незалежну Україну, вона дивним чином поєднується і з великодержавним шовінізмом "єдінонєдєлімцев", і з путінським авторитаризмом/тоталітаризмом.