Про конфіскацію російських активів та неготовність Європи до затяжної війни — інтервʼю з послом України в ЄС

Україна для ЄС може бути частиною вирішення багатьох питань.

Україна 2019 року офіційно закріпила у Конституції курс на членство в Європейському Союзі та НАТО. І якщо у випадку з Північноатлантичним альянсом перспектива запрошення до вступу виглядає неблизькою та туманною, то до ЄС Україна дійсно ближча, аніж будь-коли.

Які реформи на шляху до ЄС для Києва є першочерговими, на що наші партнери можуть заплющити очі та що Європа виграє від партнерства з Україною? Про це та інше у Брюсселі "Телеграфу" в ексклюзивному інтерв’ю розповів постійний представник України при Євросоюзі Всеволод Ченцов.

Реформи мають бути незворотними

— За прогнозами деяких українських урядовців, Україна зможе виконати всі вимоги на своєму шляху до членства до ЄС за два роки. Наскільки це реалістично, і які можуть бути перепони на цьому шляху, окрім, звісно, війни?

— Коли ми говоримо про переговори про членство України, у нас є політичне рішення у грудні 2023 року про готовність Європейського Союзу почати цей процес. По суті, вже зараз триває практична підготовка — ми почали перший ознайомчий етап скринінгу, тобто знайомимося з практичними елементами, як все буде відбуватися по кожній із 33 глав (йдеться про acquis communautaire — сукупність загальних прав і зобов'язань, обов'язкових до виконання у всіх країнах-членах ЄС. — Ред.).

Наступний ключовий етап — це початок переговорів, котрий називається міжурядова конференція, яку проводить чинне головування. І далі відкривається один кластер за іншим. Тобто згадані глави об'єднані в кластери, і перший – т.зв. "Основи": питання судочинства, бізнес-клімату і таке інше.

Досить складно називати якісь конкретні строки, тим паче до початку самих переговорів. Я думаю, що про строки можна буде казати вже в процесі, коли ми відчуємо більш чітко, який шлях маємо подолати, і виходячи з динаміки, можна буде щось прогнозувати.

Але дуже важливо забезпечити якість переговорного процесу, бо здійснювані реформи мають бути незворотними. Тобто ми ці реформи маємо зробити не для "галочки". Ми повинні їх зробити, щоб забезпечити інституційну стабільність, нормальні умови для роботи і нашого бізнесу, і ЄСівських та інших компаній усередині України. Щоб у нас умови життя, умови праці, умови для бізнесу були такі самі, як у Європейському Союзі. Так, хотілося б, щоб це було якнайшвидше, але це має бути якісно.

— Які реформи для України є першочерговим до виконання і такими, що займуть найбільше часу, і потребують уваги вже зараз?

— Складно щось пріоритезувати, але, наприклад, кластер "Основи" буде відкриватися першим і закриватися останнім. Саме ці галузі є системоутворюючими для функціонування держави й роботи компаній ЄС в Україні, бо це дорога зі взаємним рухом. Вони відкриваються щодо України, і так само Україна відкривається щодо бізнесу й інших організацій, установ, громадян Європейського Союзу.

До прикладу, ми вже досить просунуті на європейському ринку енергетики, де-факто і де-юре інтегровані з ним. І якщо візьмемо газопостачання і можливість торгівлі електроенергією — ми вже фізично з'єднані з континентальною системою Європейського Союзу. До значної ескалації й завдання великих збитків Російською Федерацією нашій системі, Україна вже могла скористатися можливостями вільної торгівлі електроенергією. І це ті сектори, в яких ми зможемо досить швидко просунутися, забезпечити повну відповідність і поставити відмітку "виконано".

Є великі сектори, де роботи об'єктивно буде багато. Наприклад, екологія, особливо враховуючи наслідки війни. Це забруднення через обстріли, замінування територій тощо.

Непростий сектор – транспорт. Також треба буде вирівняти всі стандарти, в тому числі в соціальній сфері. І одночасно це дозволить знімати проблеми, які у нас виникають, наприклад, з поляками, якщо ми говоримо про роботу нашого автотранспорту на території ЄС. Тобто ми домоглися відкриття можливості перевезення без дозволів. Але одразу виникають певні тертя, претензії, часто надумані, але є й об'єктивні речі – що ми маємо привести наші стандарти у відповідність до європейських.

Як тільки ми це зробимо, нам буде комфортніше працювати і максимально використовувати нові можливості доступу до їхнього ринку.

Будуть перехідні періоди

— Ви згадали про екологічний напрям — є розуміння, що подолання наслідків війни займе роки. Чи будуть в ЄС зважати на фактор війни і якось входити у наше становище?

— Сама концепція переговорного процесу передбачає перехідні періоди. Тому відповідь, якщо коротко: так, у нас буде певний люфт.

Якщо казати більш практично і підійти до питання на конкретному прикладі – то візьмемо нову систему CBAM (Сarbon Border Adjustment Mechanism або Механізм регулювання викидів вуглецю на кордоні), яка по суті є податком на викиди вуглецю. Регуляцією передбачено, що у випадку форс-мажору імплементація може бути відкладена. Тож ми можемо скористатися такою можливістю.

Але, так чи інакше, треба буде виконати це завдання. Гнучкість є, але треба бути свідомим, що тим не можна зловживати, бо все взаємопов'язано. Якщо ти відтягуєш імплементацію, відповідно, відтягується повноцінний доступ до ринку.

Бачити, де можна разом заробляти

— На вашу думку, як вплинуть на наш шлях до ЄС літні вибори в Європарламент? Прогнозується, що буде посилення впливу євроскептичних сил, або тих, чия позиція щодо України може викликати занепокоєння. Як нам працювати з ними?

— Працювати треба з усіма силами, і ми це робимо в Європейському парламенті й не тільки. Я не думаю, що баланс сил в ЄС після виборів суттєво зміниться.

Так, є прогнози, що праві сили можуть зміцнитися. Але я не бачу жорсткого автоматизму, що це одразу негативно може відбитися на наших інтересах. Треба працювати індивідуально, чути й розуміти наших партнерів, давати адекватні відповіді, пропонувати варіанти співпраці.

В контексті підготовки, ще навіть до виборів, ми стикалися з ознаками конкуренції, деколи перекручень і надуманих проблем, пов'язаних з нашою перспективою стати членом Європейського Союзу. В тій же галузі сільського господарства. Але ми намагаємося представити питання комплексно, бо коли йдеться про український експорт на територію ЄС, для окремих фермерів і господарств це може стати точками напруження. І це нормально, це — конкуренція.

Але якщо якісна українська продукція заходить і допомагає балансувати ціни, хто ви́грає? Ви́грає споживач, бо він платить менше. Ви́грає індустрія, тому що вона може закуповувати продукцію за нижчими цінами. У результаті наш експорт в ЄС, в цьому разі аграрний і продуктовий, відіграє і соціальну функцію. І ми про це кажемо також у контексті виборів: щоб наші можливості розглядалися як частина рішення, а не загроза для вузько взятих інтересів.

Також ми маємо бачити повну картину і баланс імпорту-експорту. Я почитав статтю, що виробники цементу в Польщі занепокоєні: український імпорт в країну зріс утричі. А от візьміть показники імпорту польської продукції в Україну за такими параметрами, як легка промисловість, пластик чи хімічні продукти. По окремих напрямах обсяги зросли в 10 разів і більше. Оце ринок. Десь втрачаєш, десь заробляєш, але маєш бачити комплексну картину.

Або ти можеш повернутися в соціалізм: планувати, дозволяти, забороняти. Тому має бути відверта серйозна розмова і треба бачити, де ми разом можемо працювати, разом заробляти і в Європейському Союзі, і на ринках третіх держав.

— Тобто фокусуватися на позитиві, який принесе український внесок у ту чи іншу сферу?

— Вже приносить. У перспективі ще більше може принести. Я лише навів приклад ситуації з сільським господарством, але є багато сфер, де Україна вже допомагає і буде допомагати вирішувати питання, які стоять на порядку денному в Європейському Союзі. Серед іншого — партнерство у сфері стратегічної сировини. Ті ж поклади літію в Україні можуть бути використані для виробництва акумуляторів — це актуальне питання для ЄС.

Я вже згадував про енергетику. І в багатьох країнах, тій же Польщі, вже є дефіцит електроенергії. Ми можемо його покривати також у країнах Південної Європи. Україна для Європейського Союзу в перспективі (і я сподіваюся, що це коротка і середня перспектива) може бути частиною вирішення багатьох питань.

— В тому числі, напевно, і військових? Бо все ж наш досвід, наші вміння і те, чим ми маємо поділитися, також важливі для Європи.

— Безумовно, бо наш досвід — унікальний у плані застосування зброї.

Нас розглядають як учасника нової європейської політики у сфері оборонних індустрій. І це дуже важливо, тому в перспективі Україна може стати таким європейським арсеналом, враховуючи досвід, про який ми говоримо, обсяги виробництва, які у нас зростають, і нові унікальні рішення, наприклад, у сфері дронів, які вже працюють на полі бою. Cаме тому це одна з головних причин, чому Європейська комісія запропонувала розмістити в Україні Офіс інноваційних оборонних технологій.

Прогрес у збройному виробництві

— Оскільки вже перейшли до теми зброї. Очевидно, що Росія виробляє набагато більше снарядів, аніж країни Європи та США можуть поставити Україні. Можете пояснити, чому у Європі є проблеми з темпом виробництва боєприпасів? Чи можуть бути у цьому позитивні зрушення?

— Відповідь дуже проста: тому що Європейський Союз не готувався до великої, затяжної та інтенсивної війни. По суті, все, що було у них на складах, усю зброю і боєприпаси радянського зразка вони передали протягом перших двох років.

Зараз міняється парадигма цієї співпраці. Що треба спільно виробляти, шукати для цього фінансові ресурси і гарантувати індустрії, яка має збільшувати виробництво. Відповідно, вона має також інвестувати в додаткові засоби виробництва. Для цього мають бути підписані контракти, прогарантовані державами. Власне, над цим ми працюємо, щоб робити це на плановій системній основі, а не ривками. Це складно, але поступово ситуація налагоджується, є прогрес.

Треба визнати, що амбітні плани протягом року передати Україні мільйон снарядів були частково реалізовані, тобто зараз ми можемо казати, що вони виконані на 50%. Але є і цікаві, позитивні ініціативи, які реалізують на додаток до основного треку про мільйон снарядів. Я маю на увазі чеську ініціативу, в якій бере участь низка країн. Тому ми сподіваємося, що вже в рамках цієї ініціативи найближчим часом отримаємо перші партії боєприпасів.

— Я так розумію, в Європі займає дуже багато часу, щоб почати якесь виробництво. Мали нещодавно розмову з міністром оборони Естонії, він пояснював, що запустив будівництво заводу з виробництва боєприпасів, але знадобиться півтора-два роки тільки на те, щоб зібрати всі дозволи. Це дійсно настільки складний процес, і чи якось змінила війна в Україні підхід до цього питання?

— Це нормальні часові рамки для заснування і створення реального бізнесу. Ми кажемо про завод, це складне виробництво, яке вимагає ліцензування і досить часто дорогого устаткування. Але також, як ми вже про це згадували, мають бути замовлення та фінансові ресурси.

І саме тому, поки в державах-членах Європейського Союзу ці процеси налагоджують, а в Україні вони можуть відбуватися значно швидше, ми пропонуємо застосовувати гнучкий підхід. Тобто працювати разом, виробляти в Україні, допомагати українським підприємствам і складовими, і фінансовими ресурсами. Проявляти максимальну гнучкість щодо того, де працювати, в яких форматах, і, звісно, орієнтуватися на наші конкретні потреби.

Заморожені російські активи — Україні

— І наостанок — про гроші, а саме заморожені російські активи. Як ви думаєте, чи вдасться Європейському Союзу досягти якогось консенсусу, і яким може бути механізм їх використання?

— У цій сфері вже є суттєвий прогрес. Коли ми кажемо про використання доходів від заморожених активів, то підготовлене відповідне законодавство. Фізично ще ці ресурси не передані Україні, але є розуміння щодо цифр і розподілу.

Імовірно, що перший такий транш на суму близько 3 млрд євро на 90% буде використано саме на закупівлю боєприпасів і зброї для України. Це буде реалізовано через Європейський фонд миру. Частина буде використана на інші потреби, але в тому числі на підтримку виробництва в Україні. Тому якраз держави-члени Європейського Союзу відреагували на наші першочергові потреби.

Коли ми кажемо про саме тіло цих активів, насправді дискусія складна, бо нема на сьогодні єдиної думки, як подолати т.зв. юрисдикційні імунітети Російської Федерації, які застосовували відповідно до міжнародного права.

У держав-членів є свої побоювання, вони намагаються зрозуміти, як буде діяти Російська Федерація у разі такої конфіскації. Ті країни, чиї компанії ще мають активів в РФ, намагаються зрозуміти ризики, які виникають.

Також є питання стабільності фінансової системи, тієї ж Euroclear — бельгійської компанії, яка оперує значною частиною цих активів. Її послугами користуються не лише Російська Федерація та її компанії, а й треті країни, які ставлять запитання про стабільність цієї організації, рівень довіри, і наскільки конфіскація різних активів буде впливати на подальше функціонування системи. Відповідні запитання ставить Центральний банк Європейського Союзу. Експерти мають відповіді на ці запитання і пропонують рішення.

Тому робота триває, і ця робота не лише на рівні Європейського Союзу, а й ширше — Групи семи. Я сподіваюся, що буде знайдено збалансоване політичне і правове рішення, як можна використати ці активи.

Нагадаємо, раніше в інтерв'ю "Телеграфу" міністерка закордонних справ Фінляндії Еліна Валтонен розповіла, що їхня країна віддана прокладанню шляху України до членства в Європейському Союзі, який, за її словами, має ґрунтуватися на заслугах і реформах.