Місія "Відірватися від США": чи є шанси врятувати Європу, і яку роль в цьому відіграє Україна

Європейці прагнуть наростити "м’язи" та відновити військову потужність.

Європа опинилася перед складним вибором: стати справжнім глобальним гравцем, чи залишитися залежною від зовнішніх сил, передусім США. Відносини між Вашингтоном і європейськими столицями поступово ускладнюються, що гостро проявляється на тлі підтримки України у відбитті російського вторгнення.

Чи є шанс на відновлення європейського лідерства, про яке так багато говорять? Читайте далі в матеріалі "Телеграфу".

Великі політичні амбіції

Європейський Союз іноді помилково порівнюють з США, мовляв, 27 країн (а з ними Велика Британія, Норвегія та інші) ніби штати існують по сусідству одна з одною. На відміну від Штатів, де лідер один, ЄС — це історія про абсолютні відмінні одна від одної держави зі своїм президентом чи прем’єром на чолі виконавчої влади. Власним внутрішнім контекстом. І власними амбіціями.

Навіть лідерам країн, які мають спільний кордон, буває складно досягти повного порозуміння. Візьмемо до прикладу Францію та Німеччину — відносини Еммануеля Макрона та Олафа Шольца було складно назвати дружніми. Натхненні ідеї Макрона часто розбивалися об німецький прагматизм Шольца.

Минулого року, коли французький президент уперше заговорив про можливість відправлення іноземних військ до України, канцлер ФРН одразу поспішив відкинути пропозицію колеги. Існувала водночас і конкуренція між двома політиками, адже Шольц волів зберегти традиційну роль Німеччини як головного центру прийняття рішень в Європі, у той час, як Макрон просував власні ідеї "стратегічної автономії" континенту.

Та надія на перезапуск французько-німецьких відносин як рушійного двигуна ЄС усе ще жевріє. Новим канцлером Німеччини, ймовірно, стане Фрідріх Мерц, який подібно до Макрона відрізняється своєю заповзятістю та відкритістю до "виходу за рамки".

Мерц має всі шанси стати головним лідером у Європі. І Берлін має значні економічні можливості для сильного позиціювання.

Політик вважає колишнього президента США Рональда Рейгана одним зі своїх взірців для наслідування. Йому, колись затятому трансатлантисту, здається, непереливки бачити нинішні метаморфози в США під керівництвом Дональда Трампа.

"Коли Мерц стоїть на порозі приходу до влади в Німеччині, його омріяна Америка перетворилася з незамінного друга на ворога. Для Мерца навряд чи можна було очікувати більш грубого пробудження… Питання, яке визначатиме його перебування на посаді, полягатиме в тому, чи зможе він очолити Німеччину і Європу в захисті ліберального порядку, що хитається, без США", — описувало видання Politico.

Майбутній канцлер уже визнав, що Європі необхідно досягти принаймні безпекової незалежності від США.

Неочікувано для багатьох прем’єр Великої Британії Кір Стармер почав відігравати дедалі помітнішу і впевненішу роль у трансатлантичній дипломатії. За короткий проміжок часу він зміг однаково успішно провести й зустріч з Трампом в Білому домі, й великий саміт лідерів ЄС щодо України. Продемонстрував холодний адвокатський підхід до розв’язання складних проблем.

Крім того, саме радник прем’єра з нацбезпеки Джонатан Пауелл працював з американськими, французькими та німецькими колегами над "планом перемир'я" для початку мирного процесу. І зустрічався з українським керівництвом перед переговорами у Джидді для консультацій щодо подолання кризи у відносинах зі США.

У суботу, 15 березня, саме Стармер скликає онлайн-зустріч світових лідерів, продовжуючи формування "коаліції бажаючих" для подальшої підтримки Києва й введення військового контингенту в разі припинення вогню.

Внутрішній рейтинг британського прем’єра при цьому зазнав позитивних змін. Троє з десяти (30%) опитаних британців вважають, що Кір Стармер добре справляється з обов'язками прем'єр-міністра, що на цілих сім пунктів більше, ніж минулого місяця. Четверо з десяти (40%) британців вважають, що уряд добре справляється у реагуванні на російське вторгнення в Україну.

Близько 6 з 10 (59%) британців підтримують нинішню роль Великої Британії в "українському конфлікті" — це на шість пунктів більше, ніж минулого місяця.

Проукраїнська позиція додає плюсів до рейтингу європейських політиків і їхньої ваги на дипломатичному рингу.

Водночас "шансом, який надається раз на покоління, щоб побудувати сильнішу, безпечнішу і процвітаючу Європу", намагається скористатися ще одна вагома лідерка — президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн. Це її другий термін на посаді, який знаменується не лише викликом у вигляді війни біля кордонів ЄС, а й кризою у стосунках з Америкою.

Фон Дер Ляєн переконана: попри різницю в поглядах, США залишаються союзником ЄС. При цьому розбіжності щодо урегулювання війни в Україні разючі. Сполучені Штати навіть відкидають місце Європи за столом переговорів щодо потенційної "мирної угоди", яку так поспішає укласти Трамп.

Фон дер Ляєн на противагу заявляє про готовність європейських союзників принести справжній "мир через силу".

"Ми повинні поставити Україну в сильну позицію, щоб вона мала засоби для зміцнення і захисту — від економічного виживання до військової стійкості. Це, по суті, перетворення України на сталевого дикобраза, якого не можуть перетравити потенційні загарбники", — заявляла президентка Єврокомісії на початку березня.

Ще одна впливова лідерка, за якою варто уважно спостерігати — італійська прем’єрка Джорджа Мелоні. На відміну від Макрона, вона виступає проти стратегічної відірваності від американських партнерів.

"Макрон зайшов настільки далеко, що запропонував поширити ядерний захист Франції на весь континент як додаткову гарантію безпеки для союзників ЄС, Мелоні підтвердила свою відданість традиційному атлантизму — доктрині, яка з часів Другої світової війни виступає за тісний союз між США та Європою у політичних, економічних і оборонних питаннях.

У той час як Європа намагається адаптуватися до змін у геополітичній реальності, Мелоні прагне виступати посередником між лідерами ЄС, багато з яких тепер, схоже, відкриті до підтримки бачення Макрона: збереження зв’язків з НАТО, водночас зміцнюючи оборонні спроможності Європи на випадок, якщо США покинуть трансатлантичний альянс", — аналізувало видання Euronews.

Наприклад, намагаючись знайти золоту середину між опозицією Трампа до членства України в НАТО і необхідністю надати Києву гарантії безпеки, Мелоні запропонувала незвичне рішення: поширити на українську територію дію Статті 5 Північноатлантичного договору про колективну оборону. Хоча це складно втілити в життя, пропозиція Мелоні демонструє її винахідливість у спробах врахувати позиції різних сторін.

Можна констатувати розпорошеність поглядів на майбутнє відносин з американською адміністрацією, що напряму впливає на подальший шлях Європи. Якщо й далі сподіватися на "міцне плече" американських партнерів, про європейську автономію мова не йтиме. Світовий порядок переживає глибокий злам, і Європейський континент гостро потребує лідерів, здатних діяти самостійно. І ключове питання в тому — на скільки вистачить запалу лідерства, і чи знайдуться фінансові ресурси, аби перетворити слова на дії.

Та спочатку — трохи про першопричини залежності Європи від США.

Коріння залежності

Після Другої світової війни Європа лежала в руїнах, і США запропонували фінансову допомогу у вигляді Плану Маршалла. Ця ініціатива не лише допомогла відновити європейські економіки, а й закріпила американський вплив у регіоні. Європа поступово стала інтегрованою в економічну систему, де США відігравали роль інвестора та торгового партнера.

Сьогодні ж США мають шанс втратити такий статус. Під час промови перед Конгресом президент Трамп заявив, що Америку "обкрадали десятиліттями майже всі країни світу", але він більше "не дозволить цьому статися". Та анонсував мита на товари в тому числі з Європейського Союзу. 12 березня вже набули чинності нові тарифи на імпорт сталі та алюмінію до Штатів.

Окрім економічного, важливим є безпековий аспект. 1949 року було створено НАТО, і важливим елементом Альянсу стала американська військова присутність у Європі. США взяли на себе зобов’язання щодо захисту європейських союзників, що позбавило більшість країн необхідності активно розвивати власні оборонні спроможності.

Американська "ядерна парасолька" стала ключовим фактором безпеки для Європи, адже вона зменшувала ризики з боку Радянського Союзу без необхідності створення власного європейського ядерного арсеналу. Виняток становили Франція та Велика Британія.

Під час Холодної війни США були головним гарантом безпеки Європи перед загрозою СРСР. Країни континенту все більше залежали від американських військових баз, технологій та розвідки.

Але часи змінюються. І формат участі США в архітектурі безпеки може зазнати суттєвих змін — у Білому домі вже розглядають варіант, за якого надаватимуть захист лише тим європейським союзникам, які витрачають певний відсоток свого ВВП на оборону. Можливе й загальне скорочення традиційної американської військової присутності в Європі.

"Переозброїти Європу"

На тлі ймовірного скорочення залученості США в європейські (та українські) справи Євросоюз давно розглядав варіанти, як "зробити європейську оборонну промисловість великою знову".

Шлях до цього у звіті на 400 сторінок викладав Маріо Драґі — колишній президент Європейського центрального банку та один із найвідоміших економістів у Європі. Неофіційно цей документ назвали "Біблією Драґі" — він містив амбітні пропозиції, на виконання яких потребувалося щонайменше 800 мільярдів євро на рік (і мова не лише про реформу оборонного сектора).

Драґі наголошував, що деякі європейські продукти іноді є кращими або принаймні рівними за якістю до американських аналогів, наприклад бойові танки, підводні човни та суднобудівні технології, вертольоти та транспортні літаки. Він виокремлював шість проблем, які заважають розвитку європейської "оборонки".

По-перше, недостатні витрати. Завдяки тривалому періоду миру військові витрати в ЄС знижувалися протягом п’ятдесяти років. Крок за кроком це призвело до скорочення виробничих потужностей. Зараз оборонні витрати європейських країн становлять приблизно третину від витрат США.

Наприклад, 2023 року витрати Штатів оцінювалися в 916 мільярдів доларів, тоді як витрати всіх держав-членів ЄС разом узятих сягали приблизно 313 мільярдів доларів США.

Після багатьох років недостатнього фінансування ЄС має пройти значний шлях для відновлення виробничих ліній.

По-друге, європейські оборонні компанії працюють на відносно невеликих внутрішніх ринках і виробляють відносно невеликі обсяги зброї. Причому більшість виробництва зброї зосереджена в невеликій кількості держав.

Країни поки що не змогли або не захотіли об’єднати свої зусилля. А саме це багато років тому зробили в США. Після закінчення Холодної війни, на вимогу Міністерства оборони, в Штатах пройшла консолідація оборонної промисловості, і з 1990 року кількість компаній-гравців на ринку скоротилася з 51 до п’яти основних.

По-третє, у ЄС відсутнє спільне бачення потужностей з виробництва зброї, а оборонна продукція не приведена до єдиного стандарту.

Наприклад, артилерії калібру 155 мм. Країни ЄС надали Україні близько десяти різних типів гаубиць, не враховуючи ще чотирьох інших типів від країн-членів НАТО, що створило серйозні логістичні труднощі. У Європі виготовляється п’ять типів гаубиць, тоді як у США — лише один. Існує також 12 європейських типів бойових танків, тоді як у США — лише один.

По-четверте, країни ЄС значною мірою залежать від закордонних рішень у сфері оборони, знов-таки американських.

За даними Стокгольмського інституту дослідження проблем миру SIPRI, в останні чотири роки зі США до європейських країн НАТО було імпортовано 64% озброєнь, у той час, як у період з 2015 по 2019 рік – 52%. Частка США у світовому експорті зброї за останні чотири роки склала 43%, що робить їх найбільшим постачальником серед усіх країн.

Закупівлі в Штатах є зручним рішенням для європейців, адже це про швидке придбання якісних товарів за прийнятною ціною. Природно це знижує масштаби й попит на європейську продукцію. На ринок ЄС також вийшли інші виробники з таких країн, як Туреччина та Південна Корея, які пропонують свої товари "з полиці".

П'ятий недолік — недостатні інвестиції в інновації та оборонні дослідження. Шостий — слабке управління. Історично державам-членам ЄС бракувало політичної волі для об’єднання зусиль, спільного фінансування, закупівель, обслуговування та модернізації оборонної продукції.

Та здається, Дональд Трамп змінив це. І свідомо чи ні, підштовхнув європейців до виправлення вказаних вище помилок.

"Ми повинні повністю переглянути нашу оборонну промисловість. Тому що розриви колосальні. Між оборонними можливостями, які ми маємо, і тими, які нам потрібні для захисту наших громадян. Уже зараз не вистачає тисяч танків, бойових машин, бронетехніки, артилерійських установок", — описує поточну ситуацію єврокомісар з оборони Андрюс Кубілюс. Він попереджає: поки з США йдуть тривожні сигнали, Росія може бути готова до конфронтації із Заходом за п’ять років або й раніше.

4 березня президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн оголосила про масштабний план ReArm Europe (укр. "Переозброїти Європу"), який "може мобілізувати майже 800 мільярдів євро" для загальної мети.

Йдеться про набір пропозицій, як використати усі фінансові важелі, аби допомогти державам-членам ЄС "швидко і значно збільшити" видатки на обороноздатність. Один зі шляхів — кредити на суму до 150 мільярдів євро. Єврокомісія планує позичати кошти на фінансових ринках і потім надавати кредити державам-членам за умови, що вони здійснюватимуть спільні закупівлі зброї в Європі. Вимога групової закупівлі передбачає мінімальну участь трьох країн ЄС або двох країн ЄС разом з Україною.

"Йдеться про те, щоб витрачати краще — і витрачати разом. Ми говоримо про загальноєвропейські сфери спроможностей. Наприклад, протиповітряна і протиракетна оборона, артилерійські системи, безпілотні літальні апарати з ракетами і боєприпасами і системи протидії безпілотникам; але також і для задоволення інших потреб, від кібернетики до військової мобільності, наприклад. Це допоможе країнам-членам об'єднати попит і здійснювати спільні закупівлі", — розповідала фон дер Ляєн.

Та окремо зазначила: держави зможуть значно посилити свою підтримку України та надати "негайне військове обладнання".

Поки невідомо, як саме будуть затверджуватися заявки країн для отримання позик та як буде враховуватися пріоритетність виробників, у яких куплятимуть товар.

Комісія також запропонує послабити бюджетні обмеження, щоб "дозволити країнам-членам значно збільшити свої оборонні витрати". За підрахунками, якщо союзники збільшать відповідні витрати в середньому на 1,5% від ВВП, це забезпечить додаткові 650 млрд євро протягом чотирьох років. Поки незрозуміло, чи буде цей механізм застосовуватися до всіх країн, чи лише до тих, хто вже витрачає понад 2% ВВП на оборону згідно з вимогами НАТО.

Проблема в тому, що з часом уряди повинні будуть компенсувати це підвищенням податків або скороченням інших витрат.

Також серед запропонованих рішень — перенаправлення на оборону коштів з існуючих європейських фондів й заохочення інвестицій з боку приватних банків та Європейського інвестбанку.

Критики плану зазначають: пропозиції Брюсселя не передбачають нових фінансових вливань і покладають тягар пошуку реальних коштів на плечі держав-членів. Офіційні пропозиції, як досягти мети переозброєння, Єврокомісія має подати до саміту лідерів ЄС 20-21 березня. Попереду — багато дискусій і можливих суперечок серед союзників щодо запропонованих механізмів.

Основне питання: чи буде Європа діяти з тією терміновістю і серйозністю, якої вимагає ситуація?

Допоки в столицях розмірковуватимуть над відновленням власних можливостей, в Єврокомісії закликають "купувати зброю в Україні, з Україною та для України". Приклад для наслідування — "данська модель", за якої країни Європи можуть фінансувати контракти з українськими виробниками на виготовлення озброєння для ЗСУ. В ЄС відкрито кажуть: український ВПК має стати частиною європейської оборонної промисловості, і це шанс на успіх як для нас, так і для партнерів.