Не від гарного життя: що таке "комки" і як вони діяли в СРСР

Читать на русском
Автор
1782
Колаж "Телеграф" Новина оновлена 17 квітня 2024, 21:16

Це були найулюбленіші магазини радянських людей

Всім нам чудово відомо, що Радянський Союз був країною суцільного дефіциту. Ті товари, які нині кожен з нас, може легко і просто придбати в магазині, у часи СРСР доводилося діставати через знайомих та їхніх знайомих. Мова йде не лише про якісь дійсно унікальні речі чи, можливо, рідкісні речі. Прості джинси чи кросівки теж треба було шукати "по блату".

Часе через тотальний дефіцит, чи не найулюбленішими магазинами радянських людей були так звані "комки", тобто "комісійні магазини". "Телеграф" розібрався коли та як в СРСР з'явилися такі магазини й що відбувалося за лаштунками таких закладів.

Перші комісійні магазини

Вважається, що комісійні магазини з'явилися у Союзі наприкінці 20-х років. Вони мали забезпечити населення країни вживаними товарами, за умов дефіциту нових. До цього з таким завданням справлялися так звані "блошині ринки" або ж просто "барахолки". Але вони мали великий мінус для СРСР — їх не могла контролювати держава. Через це на таких ринках процвітала спекуляція та інші види бізнесу, які вважалися незаконними. Радянська ж влада такого допустити просто не могла. Адже там де був хоч один натяк на спекуляцію, обов'язково могли "поживитися" щонайменше два партійних представники.

Тим паче, що спочатку в комісійках продавався виключно "конфіскат" – речі, вкрадені вилучені у "клятої буржуазії". Серед асортименту можна було зустріти предмети розкоші, взуття, столове срібло, інструменти, побутову техніку, меблі, люстри та багато іншого. За часів НЕПу на весь цей товар можна було легко знайти покупців.

У комісійці будь-хто міг продати непотрібну річ і купити потрібну за адекватною ціною. Принаймні, так говорилося. На ділі ж, все було геть інакше. Спекуляції та "навари" процвітали у цій мережі.

Так комісійна мережа пропрацювала аж до 1936 року, поки не було проведено грандіозну перевірку. Підсумки для влади були гнітючими: розкрилися різні зловживання та навіть злочинні операції. По суті в СРСР було розкрито комісійну мафію. Держава зазнавала чималих збитків, і, відповідно, було вжито рішучих заходів. Зробили зачистку: безліч судових справ, великі терміни й навіть розстріли. Союз ухвалив рішення зменшити кількість магазинів комісійної торгівлі.

Було залишено 10 магазинів у Москві, вісім у Ленінграді та по п'ять точок у столицях союзних республік. Було введено обмеження для прийому товарів. Тепер не можна було здати в "грудку" вироби кустарного виробництва, обладнання для будівництва та виробництва.

Новий розквіт

Коли почалася Друга світова війна, комісійки пішли на задній план, а люди знову почали відвідувати блошині ринки. Після війни "комки" знову запрацювали. Вчені, артисти, дипломати, які виїжджали за кордон, купували там радіоприймачі, взуття, одяг, магнітофони та продавали їх комісійці за хорошу вартість. Зі своєї ціни їм потрібно було віддати лише 7%. Це було доволі вигідно та досить безпечно. Звичайно ж речі туди здавали часто використовувані. Але комісійка брала їх тільки у відмінному стані. Тому на гарні речі досить швидко знаходився покупець.

Так тривало до 1955 року, поки не було знято з посади Георгія Маленкова. Цей партійний діяч відповідав за комісійну торгівлю. Після цього кількість комісійок різко знизилася. Однак вже скоро, під час хрущовської відлиги було вирішено відродити комісійну торгівлю. Щоправда, у шістдесяті роки виникли проблеми з асортиментом.

Активно через "комки" велася торгівля коштовностями та витворами мистецтва. З огляду на те, що сама комісійка робила уцінку за знос і офіційно брала за послуги 7% від продажної вартості, інколи реалізація ставала невигідною для власника. Розрахунок із ним здійснювався лише тоді, коли товар вдавалося збути, — у цьому була найсерйозніша незручність.

Для продажу щойно зданої речі первісний термін встановлювався 45 днів. Після закінчення цього часу непроданий предмет міг бути знижений в ціні на 15%, а якщо він лежав в магазині ще місяць, то на 20%. Тут специ теж махлювали і могли спеціально притримати товар, щоб отримати за нього більші гроші.

Однак з омріяним імпортним дефіцитом все було інакше: часом він навіть не потрапляв на прилавок, хоч і приймався на комісію. У кожного працівника комісійки були родичі та знайомі, які мріяли про сервіз "Мадонна" з НДР, японський магнітофон або французькі парфуми.

Втім, навіть якби система дотримувалася "принципів соціалістичної законності" та неухильно дотримувалась чинних торгових правил, вона навряд чи змогла б задовольнити гігантський попит. Товару, що привозився з-за кордону дипломатами, артистами, спортсменами, моряками, пілотами та іншими щасливчиками, які зазирнули за "залізну завісу", явно не вистачало на всіх, хто страждає.

"На той час я працював актором у театрі, ми часто виїжджали на гастролі за кордон, везли звідти апаратуру і відразу йшли здавати в комісійку. Це дуже допомагало. Не знаю, як би ми витримали, особливо наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років, якби не це джерело. Не повірите та куплений за пагорбом чоловічий костюм — двійка або трійка — легко йшов за 1200 рублів. За тогочасних зарплат у 150–200. Багато працівників цих магазинів були казково заможними, оскільки продавали товар за цінами понад ті, що були встановлені державою", — згадує тодішній актор Олексій Мамонтов.

Розсадники спекулянтів та скупників краденого

Радянська влада намагалася контролювати комісійну торгівлю. Проте у цій сфері завжди орудували шахраї. Використовувалися різні способи наживи. Наприклад, занижувалася вартість товару. Людині, яка здавала речі, виплачували мінімальну вартість, а потім продавали товар у рази дорожче.

Нерідко у комісійних магазинах реалізовували крадене. Перевірити кожну річ було просто неможливо. Деколи працівники магазинів взагалі вступали у злочинну співпрацю зі злодіями. Дуже часто працівники міліції під час розслідування крадіжки прямували для перевірки саме до комісійного магазину. Службовці комісійних точок нерідко опинялися під слідством.

Працювали тут і нелегали, тобто цеховики. У їхнє завдання входило виготовлення товарів самотужки й збут через комісійки. Це була різна продукція, починаючи від тапочок та закінчуючи меблями.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" повідомляв про те, як СРСР люди роками збирали на речі, що нині вже нікому не потрібні.