Хто йде сюди, покинь усі надії: чому готелі в СРСР були дійсно жахливими

Хамське ставлення до громадян, пхання носа в особисті стосунки, відсутність сервісу та нормальних умов. Все це про типові радянські готелі часів СРСР. Зауважимо — типові. Готелі для номенклатурної верхівки були геть інакшими.

Про це, зокрема, розповідає блогер Максим Мирович у своєму блозі. За часів Радянщини у готелях були не лише геть інакші сервіс та інтер'єр, а й умови заселення.

"Якщо говорити про совкові готелі загалом, то вони були типовим зрізом радянського суспільства – на папері було одне, на ділі – інше, а говорили всі про третє. І точно так, як і в будь-якій іншій радянській установі, звичайний громадянин не мав у готельній системі жодних прав – тільки обов'язки", – зазначає блогер.

Однак, перш ніж нарікати на готельний сервіс, туди потрібно було ще потрапити. Так, у часи СРСР звичайний громадянин не зміг би просто так винайняти номер у закладі. Пам'ятаємо, у Союзі працювала планова економіка і не існувало жодної конкуренції, через що державні підприємства-монополісти (зокрема готелі) диктували громадянам свої умови.

Біля стійки адміністратора гостя завжди зустрічала стандартна табличка "Місць немає". Всі добре знали, що вона нічого не означає. Адже місця майже завжди були. Однак отримати їх можна було за певну винагороду або за чиєюсь протекцією. Обійтися без хабарів та зв'язків могли лише ті, хто користувався "бронею". До них належали ті, хто їхав у відрядження від підприємства чи заводу, спортсмени, артисти чи іноземці.

Проблему з номером для пересічного громадянина міг вирішити презент — пачка гарного чаю, шоколадка, пляшка коньяку. Розв'язати питання могла й певна сума, яка проходила повз касу та осідала в кишенях адміністрації. Вимагати й сперечатися було марно — норовливі товариші натрапляли на кам'яні обличчя працівників готельної індустрії та вирушали ночувати на вокзал.

Суворі реалії готельного сервісу

Після того, як головний бастіон — стійка адміністратора — був взятий, "гостю" видавали ключ із масивним дерев'яним брелоком у вигляді груші. Він був потрібен для того, аби мешканець, боронь боже, не забрав із собою ключа, залишаючи заклад. Цю дерев'яку треба було залишати на стійці адміністратора після виселення.

За порогом номера, гість не міг повноцінно розслабитися і відпочити. Він відразу потрапляв під дію численних правил, що обмежували його буквально у всьому. Але найгірше було те, що щасливих постояльців двокімнатних напівлюксів та звичайних дволіжкових номерів могли будь-якої миті "ущільнити" іншим мешканцем.

Зрозуміло, ніхто не питав, чи бажає людина, щоб до нього підселили незнайомця. Одне тішило (а може й ні?), що в номер не могли підселити когось іншої статі. Статеве питання взагалі вирішувалося в готелях дуже своєрідно. Чоловіка та жінку могли поселити в один номер лише за наявності штампа про шлюб у паспорті. Якщо в номер приходила дівчина, то вона мала залишити його до 23.00.

За дотриманням цього правила пильно стежили чергові на поверсі. Зазвичай це були великі та хамовиті дами бальзаківського віку. Вони цілком могли увірватися серед ночі в чужий номер, щоб викрити гостя в порушенні розпорядку, а то й у розпусті. Звичайно, при цьому чергова без вагань використовувала власний дублікат ключа від номера.

Залишається додати, що у готельних номерах було заборонено все, що тільки можна. Не можна було шуміти, розпивати алкогольні напої, грати на музичних інструментах, інколи навіть їсти. Правила висіли всюди, разом з описом нехитрого оздоблення номера, про який варто згадати окремо.

Особлива атмосфера "совка"

У часи СРСР завжди було непросто придбати гарні меблі. Більшість громадян задовольняли свої бажання потворними виробами вітчизняної промисловості. Але якщо люди мали хоча б невеликий шанс знайти щось мінімально відразливе, а іноді навіть стерпну продукцію з НДР чи Польщі, то готельні номери обставляли стандартними "монстрами" з дешевого ДСП.

Саме цей невимовно убогий стиль і став причиною того, що досі багато тих, хто застав СРСР, використовують вираз "як у готелі", коли хочуть описати повну відсутність затишку та естетики в інтер'єрі. Але цього було мало — майже все, що було у номерах, було пошкоджене чи зламане.

Ліжка могли похизуватися продавленими й смердючими матрацами, стільці були кривими й хиткими, а крісла та дивани — огидно засмальцьованими. Якщо на стінах були бра, то, як мінімум, одне з них не працювало. А якщо номер комплектувався вентилятором, то той неодмінно іскрив або смердів горілою проводкою.

Зручностей у стандартних номерах не було – максимум умивальник. Душ та туалет розташовувалися на поверсі та були спільними одразу для кількох номерів. У дорогих люксах із власними санвузлами майже завжди була відсутня гаряча вода, а бачок і змішувачі неодмінно протікали. Звісно, ні про які безкоштовні засоби гігієни й мови не йшло.

Ненав'язливий радянський сервіс

"Приємним" бонусом могли стати таргани, а в гіршому випадку навіть клопи. Дезінсекцією ніхто серйозно не займався. Якщо клопи з'являлися у якомусь готелі, йому судилося носити статус "клопівника" постійно. У більшості готелів СРСР були кафе чи навіть ресторани. На жаль, їхнє меню не відрізнялося різноманітністю, а їжа якістю.

Котлети з хліба, гречана каша, картопля пюре, сірі паперові сосиски, рідкий борщ чи щі та стандартний компот із сухофруктів — ось що можна було вибрати у типовому часів СРСР. При цьому часто виявлялося, що якоїсь позиції вже немає, що ще більше обмежувало і так скромний вибір.

Радянські готелі "для людей"

Варто зазначити, що у СРСР були гарні готелі. Але, як можна здогадатися, були вони не для всіх. Так, були так звані "цековські" готелі, для представників номенклатурної верхівки. Назва була утворена від ЦК — Центральний Комітет (ЦК КПРС).

Мова про готелі типу "Москва" — для партійної верхівки, чи "Інтурист" — для іноземців. Це були заклади зовсім з іншого світу, де адміністратори посміхалися, а меню у ресторані займало 2-3 сторінки. Хоча навіть найкращі ресторани при "цековських" готелях завжди програвали пересічним американським.

В "особливих" готелях відвідувачі будь-якої статі могли запросто залишатися після 23.00 і навіть на ночівлю. Щобільше, на прохання гостя адміністратор міг сам подбати про те, щоб у номер до шановної людини надіслали дівчат із місцевого "будинку моделей".

У багатьох таких готелях були навіть власні магазини з дефіцитними товарами, зокрема елітним імпортним алкоголем та цигарками. Готелі "Інтурист" взагалі можна було вважати "державою в державі". Вони вважалися режимними об'єктами та працювали там далеко не випадкові люди. Майже всі співробітники "Інтуристів" були позаштатними чи навіть штатними співробітниками КДБ та стежили за гостями та їхніми гостями. У 70-х та 80-х роках у готелях цієї мережі безперешкодно працювали фарцівники та валютні повії, яких "кришували" радянські спецслужби.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" розповідав про те, як у часи СРСР водії обходилися без кондиціонера, мультимедіа, парктроніків тощо.