Не відпочинок, а каторга: як проводили літо дачники в СРСР і чому було саме так (фото)

Читать на русском
Автор
601
Колаж "Телеграф" Новина оновлена 02 липня 2024, 11:29

Такі дачні стратегії можна зрозуміти

Радянський відпочинок, як і все в СРСР, був досить специфічним. Одним з його видів були канікули на дачі, проте там громадяни скоріше пахали, ніж отримували задоволення від проведення часу на свіжому повітрі.

"Телеграф", посилаючись на автора Станіслава Цалика, розповідає про те, як проводили літо радянські дачники. Більшість радянських громадян у часи горезвісної радянської рівноправності відпочивали не в заміських резиденціях, як партійні верхівки, а в скромних присадибних ділянках. Наприклад, дачники-кияни їхали на свої дачі на автобусах чи електричках, меншість — на власних автомобілях. Звичайні дачі, як правило, знаходилися на плоскому лівому березі Дніпра — наприклад, на Осокорках, у Русанівських садах, а також у найбільшому в УРСР дачному селищі Нижні сади.

У пізньому "совку" типовими радянськими дачниками були рядові інженери, лікарі, вчителі, дрібні чиновники, викладачі вузів, заводські робітники. Вони на цих дачах пахали, роблячи заготівлі овочів та фруктів на зиму. Адже в ті часи лише присадибна ділянка гарантувала родині гарну картоплю на всю зиму. В іншому випадку громадянин ризикував залишитися з магазинною, яка з настанням холодів дуже часто втрачала якість. На прилавках можна було помітити багато гнилі, а тому всі, хто мав змогу отримати картоплю іншим шляхом, не поспішали її купувати. Також присадибна ділянка забезпечувала сировину для варень та консервації.

Типова радянська дача

Такі дачні стратегії можна зрозуміти: на відміну від номенклатури, яка мала доступ до спеціальних магазинів, звичайній публіці доводилося розраховувати тільки на себе.

До речі, на такий "відпочинок" радянських громадян підштовхували не лише проблеми з їжею, а й самі дачі. Справа в тому, що за Хрущова держава забороняла власникам заміських ділянках що-небудь будувати — дозволося лише розбити городи, ніби підкреслюючи, що земля виділена не для неробства, а для занять сільським господарством. Пізніше дали "добро" на невеликий будиночок для ночівлі — "павільйон літнього типу приблизно близько 10 м2, без опалювальних установок". За Брежнєва максимальний розмір будівлі збільшили до 25 кв. м. При цьому, як і раніше, будиночок мав бути виключно літнім, опалювати його не можна. Мовляв, живи тут лише в теплу пору року, збирай урожай, а з першими осінніми холодами вирушай у місто за основним місцем прописки. І головна умова – отримані сотки не можна тримати у занедбаному вигляді. Якщо земля не оброблялася, то її могли відібрати.

Чим ще займалися на дачах

"Спорудою каркасного будиночка будівельний клопіт не завершувався. Швидше навпаки. З’ясовувалося, що тепер категорично необхідний сарай (а він дійсно потрібен). Потім знадобиться споруджувати теплицю. Для посиденьок або бенкетів просто неба потрібно столик з лавочками, а краще — альтанка., діти просять гойдалки. Коли все це буде зроблено, настане час для ремонту будиночка", — пише автор.

Щойно починалася пора збирання врожаю, приступали до заготівлі на зиму. Все, з чого можна було зварити варення, йшло у справу. Все, що можна було законсервувати, було консервовано. Адже у радянських магазинах нічого цього не купиш. До банок з вареннями та компотами додавалися банки з овочевими салатами, лечо, маринованими кабачками та помідорами, солоними огірками, аджикою.

Ну і наприкінці — доставка цього всього додому.

Нагадаємо, раніше ми писали про те, чому в СРСР були толерантними до алкоголіків.