"Новий вид порнографії та розпуста": які танці були заборонені в СРСР

У радянську епоху деякі танці вважалися занадто "відвертими" та їх забороняли на державному рівні. Вважалося, що "розпусні" танцювальні стилі здатні негативно впливати на уми молоді і ставати "каналом" для проникнення в їхнє середовище буржуазного впливу.

Громадянам СРСР насаджували думку про те, що людям із партійним квитком мало бути соромно виконувати "викрутаси" на публіці. Тих же, хто танцював під західну музику, могли з легкістю записати в зрадники Батьківщини.

"Телеграф" зібрав для вас добірку танців, які були заборонені в СРСР і навіть називалися "новим видом порнографії".

Танці, заборонені у радянську епоху

Фокстрот

Після Першої світової війни неймовірну популярність у Європі завоював фокстрот. Спочатку цей танець позитивно сприйняли радянські хореографи. Але з початком НЕПА влада розгорнула цілу пропагандистську кампанію проти фокстроту, а в газетах почали з'являтися замітки, які паплюжили танець. В одній з них фокстрот назвали "хворобою століття" і навіть "сексуальною патологією" та "новим видом порнографії".

Вважалося, що цей танець годиться тільки для буржуазних вечорів. Його заборонили виконувати на громадських заходах і в будинках культури.

Любителі ж фокстроту організовували підпільні клуби і збиралися на "закритих" вечірках. Заборона тривала недовго, і на початку 30-х років його знову повернули на танцмайданчики.

Твіст

У всьому світі американський твіст почали танцювати на початку ХХ ст. Але радянська ідеологія вважала його дуже суперечливим стилем, який є "одним із каналів проникнення в молодіжне середовище буржуазного впливу".

Проте твіст швидко підкорював усі танцмайданчики та підпільні вечірки. У 1964 році, після того, як від влади усунули Хрущова, твіст завоював весь Радянський Союз.

У "Кавказькій полонянці" твіст остаточно реабілітований: герой Моргунова вчить танцювати твіст, а Наталя Варлей хвацько витанцьовує твіст на камені під пісню "Где-то на белом свете…".

Чарльстон

Вперше чарлстон глядачі побачили у США на одному із шоу Бродвею на початку 20-х років минулого століття. Він став неймовірно популярним практично у всьому світі, але ідеологи СРСР очікувано заборонили і його.

Чарлстон навіть називали "знищувачем будь-яких моральних норм людства".

Лише на початку 50-х влада стала заплющувати очі на чарльстон у громадських місцях.

Танго

Цей чуттєвий аргентинський танець довгий час викликав шок своїми відвертими рухами та еротизмом. До 1914 року навіть існував спеціальний указ, який забороняв танцювати та викладати танго у школах. Більше того, заборонялося вимовляти навіть його назву – за це могли притягнути до адміністративної відповідальності.

Після створення СРСР танго так і не "вийшло з тіні" та його не танцювали у громадських місцях. Лише на початку дев’яностих, коли СРСР вже був близьким до розпаду, люди зрозуміли красу цього танцю та почали його розучувати.

Рок-н-рол та бугі-вуги

Наприкінці 1950-х років у "розбещувальному впливі" на молодь звинуватили новий танець — буги-вуги, а в 1960-х роках йому "на допомогу" прийшов рок-н-рол. Разом із ними на танцмайданчики вийшли стиляги, які в усьому прагнули наслідувати Захід. Проти них, як і проти виконуваних ними танців, розгорнули потужну ідеологічну кампанію.

Бугі-вугі та рок-н-рол оголосили частиною буржуазної культури й категорично заборонили ці танці. Щоправда, незважаючи на суворі заборони, ці стилі не припиняли виконуватися на всіх танцмайданчиках і на нелегальних вечірках.

У середині 1960-х років заборону на ці танці було офіційно знято.

Свінг

У 30-40-х роках у СРСР став популярним свінг та його похідні. Вважалося, що свінг як танець показує "найнижчі людські інстинкти" і він був категорично заборонений.

Однак через кілька років свого підпільного існування свінг таки увірвався на танмайданчики. Уряду СРСР не залишалося нічого, як поступитися і зняти на нього заборону. До музичних магазинів навіть почали надходити платівки з музикою, що підходить для свінгу та бугі-вуги.

Раніше "Телеграф" розповідав про те, чому в СРСР танцювали повільні танці на "піонерській відстані". Поняття це з’явилося у 1970-х роках у піонерських таборах. Хлопці мали дотримуватися певної дистанції під час танців, часто уникаючи прямих поглядів.