"Олімпіада — страшне випробування": Хижняк розповів про "золото" Парижа та дебют у профі-боксі

Український боксер приніс країні "золото" Олімпійських ігор

Український боксер Олександр Хижняк виборов третю золоту медаль збірної України на Олімпіаді-2024 у Парижі. У фіналі українець здолав опонента із Казахстану Нурбека Оралбая роздільним рішенням суддів.

"Телеграф" поспілкувався з головним героєм дня в Парижі-2024 буквально за годину після бою, який закінчився після опівночі за київським часом. Олександр згадав про довгий шлях до цієї нагороди загалом, і про три роки після фіналу олімпійського турніру Токіо-2020, зокрема. Відповів на запитання про кар’єру у професіоналах, стосунки з Олександром Усиком та сльози на п’єдесталі під час нагородження в Парижі-2024.

Олександр, ну, нарешті, така довгоочікувана золота олімпійська медаль після трьох років неприємних спогадів після Токіо-2020. Які емоції зараз відчуваєте?

Насамперед вітаю всю Україну, всіх українців, які підтримували мене, переживали за мене. Дякую Богові за цю перемогу. Звичайно, насамперед хотілося б подякувати всім нашим військовим, які захищають мир і спокій на нашій рідній землі. Дякую їм величезне, за те, що я можу бути тут, зміг поборотися і здобути цю нагороду. Пишаюся тим, що мав можливість представляти свою країну.

Від Олімпіади в Токіо до Парижа-2024 начебто минуло й не так багато часу, але пам’ятаю, напевно, кожен день свого життя за ці три роки. За цей час. Завдяки всім випробуванням і тій роботі, яку довелося виконати за ці три роки, сьогодні ми нарешті отримали результат. Дуже радий, що нам удалося це зробити.

Трішки по бою. Тактика у вас була традиційна – одразу атакувати суперника?

Ми багато працюємо з моїм батьком-тренером, живемо разом протягом усього часу, коли тренуємось чи їздимо на змагання, навчально-тренувальні збори. Ми багато обговорюємо, дивимося поєдинки, аналізуємо, як було б краще вчинити в тому чи іншому моменті. Звичайно, з боку, коли дивишся, здається одне, але для мене кожен поєдинок (особливий). Я колись, відповідаючи на запитання про бої, сказав, що для мене кожний поєдинок – це особлива історія. І вони зовсім несхожі один на одного. Здавалося б, виходжу і щоразу однієї тактики дотримуюсь. Але завжди все виходить по-різному. З першого поєдинку і до останнього. Начебто одне й теж, але життя в рингу відчувається зовсім по-іншому, по-новому.

Перед фіналом ми з батьком дивилися мої поєдинки, мого суперника, зрозуміло, планували. Планували відразу ж забрати дистанцію, а потім працювати на те, щоб перемогти.

Збоку здалося, що бій проходив із Вашою перевагою, але судді, проте, у другому раунді віддали перевагу супернику. Вас це насторожило, розлютило… Які були емоції у цей момент?

Так, я чув, що говорив тренер. Папа питав у нього якийсь рахунок – після першого раунду було 3:2 на мою користь, після другого 2:3. І я відчував, що поєдинок був рівний. Але це, як у Токіо була ситуація, коли багато експертів говорили, що я міг ходити по рингу в третьому раунді, після двох виграних. Ніби перемога була в кишені. А тут зовсім інакше ситуація складалася. Коли ми готуємось до поєдинку, ми все це враховуємо, розглядаємо різні варіанти поєдинку. І навіть тут я відчував, що бій був дуже рівний, тільки після останнього раунду я відчував, що справді переміг і що судді повинні мені віддати перемогу.

Рівним був і півфінальний бій. Якщо їх порівняти, які висновки ви зробили після попереднього бою напередодні фіналу?

Знову ж таки повторюся, що кожен бій на Олімпіаді не схожий на інший. У півфіналі моїм суперником був мега досвідчений кубинець, дворазовий олімпійський чемпіон. Він дуже розумний і чудово розуміє суперника. Я відчував, що це дуже класний боксер, коли проводив із ним поєдинок. І той поєдинок для мене був дуже цінним. Цей поєдинок для мене був майже весь до останнього раунду рівним. Я його дуже хотів виграти й, на щастя, це сталося. Намагався взагалі не зупинятися та працювати до останньої секунди.

Головний тренер команди (Дмитро Сосновський – ред.) після вашого першого бою сказав, що ви після травми й додаватимете від бою до бою під час цієї Олімпіади. Чи відчували таке насправді, чи все було нормально і під час турніру?

Так, я відчував себе від бою до бою все впевненіше і постійно додавав. Травма була дуже серйозною, лікарі навіть казали, що є небезпека того, що не встигну відновитись до Олімпійських ігор, бо дуже мало часу залишалося на відновлення та реабілітацію. Але, дякувати Богу, все вийшло. Мабуть, так треба було, щоб мені довелося пройти через це випробування, серйозну травму напередодні Олімпіади.

Ваш тренер-батько із Вами. Але решта близьких переживала вдома?

Окремо хотів би подякувати й своїй дружині, за те, що в мене синок з’явився, за спокій у будинку, за затишок, який був присутній постійно. За весь час підготовки до Олімпіади все це відбувалося в моєму житті й щодня я все це відчував. У нас вдома є окрема стіна, де висять медалі, і в мене постійно всі ці три роки після Токіо був дискомфорт у душі. Бо на найвиднішому місці висіла срібна медаль Токіо-2020. І дуже хотілося поряд повісити золоту, щоб срібло пішло в тінь. Тепер, нарешті, ця мрія здійсниться.

Втім, я вдячний тій Олімпіаді за досвід, помилки, якоюсь мірою за розплату за власні помилки. Адже якби цього всього тоді не було, то не було б такого успішного виступу, тут, на нинішній Олімпіаді в Парижі.

Під час виконання гімну Ви дуже емоційно переживали все. Чи згадували весь той шлях, який довелося пройти?

Я взагалі така людина, яка все сприймає емоційно, сприймає близько до серця. До людей намагаюся ставитися по-людськи, щоб нікого не кривдити. Щоб усе було по-людськи. А в той момент, коли грав гімн, мене це пробрало до кожної клітини мого організму, згадував весь шлях, всі ці моменти, все своє життя, всю ситуацію в нашій країні. Підготовку та травму, які були напередодні Ігор. Звичайно, важко було стримувати сльози.

Олімпійські ігри – свято для вболівальників, але страшне випробування для спортсменів. І не кожному його дано пройти. На щастя, я зміг усе це витримати й завоював золоту медаль.

Олександр Усик уже встиг привітати?

Так, Олександр для мене людина з великої літери, я його дуже поважаю, ціную як спортсмена, як сім’янина. Дуже вдячний йому за підтримку. Він одним із перших підтримав мене після Ігор у Токіо, сказавши, що ця нагорода дуже важлива для України. Дружина мені розповідала, що він також вітав мене у соцмережах.

Ставлю собі його в приклад, намагаюся багато в чому наслідувати його. За його позицію, за його вчинки, добрі справи. Дуже цінно було, що він приїжджав до нас на базу, підтримати всю команду, обіцяв додаткову премію виділити за успіхи на Іграх із власних коштів.

Для мене особисто головне – що він людяний, це найголовніша якість. Хотів би передати йому привіт і подякувати за його позицію та людяність. Я їм дуже пишаюся.

До речі, Ви пам’ятаєте тріумфальну для українського боксу «Олімпіаду Лондон-2012»? Ви тоді вже пильно стежили за дорослими змаганнями?

Почав уважно стежити за змаганнями, коли вже перейшов у дорослий бокс. Щодо Лондона-2012, я знав, чув імена цих спортсменів, які стали зірками олімпійського боксу. Тоді вони ще приїжджали до зали до мене, я був ще дуже маленький, але в усьому хотів рівнятися на них. Коли я вже почав боксувати серед дорослих, то зрозумів, наскільки це важкий шлях і який величезний обсяг роботи виконують люди, котрі завойовують медалі на Іграх.

Тому я дуже поважаю всіх наших чемпіонів та призерів Ігор. І Лондона-2012, і раніше, і після цього. Це люди, які заслуговують на особливу увагу, шану та подяку.

Здійснилася Ваша мрія – золота медаль Олімпіади. Яка буде наступна мрія, золото Лос-Анджелеса-2028, чи все ж таки перехід у професіонали?

Так, справді, жив тільки цією медаллю і жодних інших думок у голові не було. Я і зараз, цієї хвилини, живу тільки Олімпіадою в Парижі. Жодних інших думок у голові не було і за цю годину не з’явилося. Мине кілька днів, я приїду додому, подумаю, переварю в голові всю цю ситуацію. Потім уже зможу сказати, чи хочу я йти у профі, чи хочу я залишатися в аматорському (олімпійському) боксі… Зараз, слово честі, я не готовий відповідати на це запитання. Олімпіада була ціллю всього мого життя, з дитинства, з першого дня занять боксом. Якщо спочатку ми з батьком думали про медалі чемпіонату України серед дорослих, то потім лише про Ігри.

Нагадаємо, на Іграх у Парижі Хижняк зупинив дворазового олімпійського чемпіона на шляху до "золота". Ця золота нагорода стала третьою для збірної України на Олімпійських іграх.