Росіяни хитро намагаються потрапити на Олімпіаду - президентка Федерації легкої атлетики України

Війна створила для українського спорту надзвичайно складні умови: зруйновані бази, повітряні тривоги під час тренувань, відтік молоді за кордон і постійна боротьба за виживання.

Про нові рекорди, проросійське лобі в міжнародних федераціях і боротьбу за молоді таланти "Телеграф" поговорив із президенткою Федерації легкої атлетики України, народною депутаткою від "Слуги народу" Ольгою Саладухою.

Чи варто вкладати у спорт під час війни

— Ви очолили Федерацію легкої атлетики України у 2024 році. Чи не виникає у вас внутрішнього конфлікту, коли як депутатка ви маєте дбати про бюджет країни в стані війни, а як президентка федерації — зберігати лідерство і розвиток спорту?

— Зараз триває вже другий рік моєї каденції на посаді президентки Федерації легкої атлетики. Я була обрана на виборчій конференції після Олімпійських ігор.

Мене часто запитують: "Як ти все встигаєш?". Коли ти щось дуже любиш, завжди знаходиш час розвивати це, креативити та підбирати команду. Зараз у нас сформувалася команда, яка працює на розвиток Федерації.

Важливо розуміт, що Федерація не фінансується державою. Усі федерації в Україні існують за принципом самостійного пошуку коштів, оскільки державне фінансування йде лише на збірні команди та офіційні заходи. Тому ми підписуємо партнерські та спонсорські угоди, шукаємо додаткові ресурси.

Під час війни спорт — це ковток оптимізму, віри в життя та в те, що життя в Україні продовжується. За виступами наших спортсменів спостерігають по всій країні та за кордоном, адже багато українців зараз розкидані по світу.

Коли наші спортсмени перемагають, піднімається прапор і звучить гімн — це об’єднує нашу країну та націю. Хтось може сказати, що під час війни не варто вкладати в спорт, але саме спорт є важливою складовою пропаганди та іміджу нашої держави.

Держава бере участь у розвитку спорту, але фінансування справді недостатнє. Тому ми шукаємо кошти від партнерів і спонсорів, щоб відкрити нові можливості. Хочу подякувати бізнесу. Навіть у такі складні часи вони знаходять можливості підтримувати український спорт, інвестувати в нього, ставати частиною історії, створювати нові події, програми та проєкти.

Моя робота в комітеті має законотворчий характер: ухвалення бюджету та рішень для розвитку спорту загалом. Це стосується не лише легкої атлетики. Роботи дуже багато, і хочеться, щоб спорт в Україні звучав на мажорній ноті.​​​​​​​​​​​​​​​​

Кількість дітей у дитячо-юнацьких спортивних школах впала

— Скільки дітей займається легкою атлетикою в Україні? Ця кількість зменшується чи збільшується протягом останніх років?

— Щороку тренери та дитячо-юнацькі спортивні школи з легкої атлетики звітують. У 2021 році у ДЮСШ займалося 30 299 дітей.

За 2025 рік звіт ще очікуємо, але у 2024 році займалася 21 798 дітей. Тобто відбувається певний спад. У 2022 році було 20 230 дітей, у 2023 — 20 800.

— Частина молодих атлетів виїхало за кордон і згодом можуть змінити громадянство. Що робиться, щоб утримати таланти в Україні, коли не можна навіть запропонувати їм безпечні умови тренувань?

— Як Федерація, ми зацікавлені, щоб діти йшли в легку атлетику. Тому створюємо різні формати: промозабіги, дитячі змагання та багатоборства.

Окремо — Кубок Білої Пантери. Цього року він відбудеться вп’яте, ювілейний. Це мій особистий кубок, який я започаткувала після завершення спортивної кар’єри. Мені не хотілося просто піти зі спорту. Я прагнула подякувати легкій атлетиці за все, чого досягла і за можливості, які вона дала.

Чому така назва? У 2021 році журналісти назвали мене "Білою Пантерою". Команда знайшла те інтерв’ю й запропонувала використати цю назву. Ми дізналися, що Біла Пантера це рідкісна тварина, яка дуже піклується про дитинчат та має сильний материнський інстинкт. Це гармонійно співпало з ідеєю турботи про дітей та молодих спортсменів.

Завдяки міжнародному досвіду хотілося створити в Україні змагання міжнародного рівня: з якісною організацією, шоу-програмою, подарунками для кожного учасника, щоб кожен мріяв здобути цей кубок. Знаю, як дітям важливо отримати якісне екіпірування, зокрема кросівки. Пригадую, як перші шиповкимені подарували батьки, і скільки було радості від здійснення мрії!

Принципово важливо, що жодна дитина не йде без подарунків. Щороку співпрацюємо зі спортивними партнерами та спонсорами. Кожен учасник отримує шопер-сумку з подарунками: чашками, павербанками, солодощами, водою, книжками. Цього року теж буде багато цікавого, але не хочу розкривати деталі.

Участь беруть діти 12–13 та 14–15 років. Це якраз той вік, коли важливо зацікавити й мотивувати залишатися в легкій атлетиці. Минулого року встановили рекорд, адже у змаганнях взяли участь 300–320 дітей.

Кубок присвячений стрибковим дисциплінам. У програмі чотири види: стрибки з жердиною, у висоту, потрійний стрибок та в довжину.

Цієї суботи відбудеться п’ятий, ювілейний Кубок. Моя мрія — створити кілька подібних кубків із великим фіналом для молоді, а після завершення війни зробити його міжнародним, щоб до нас приїжджали спортсмени з інших країн і разом популяризували легку атлетику.

Ще один напрям — програма "Пліч-о-пліч". Утретє Федерація проводить фінали в її межах. Раніше легка атлетика не була представлена, але минулого року вдалося інтегруватися. Навіть якщо 30–40% дітей після участі оберуть легку атлетику це буде великим успіхом.

У вересні цього року зареєструвалися 65 000 учасників. Це колосальний результат, майже втричі більше, ніж раніше. Бачимо суттєве зростання інтересу до легкої атлетики й продовжуватимемо створювати умови для розвитку дітей і молоді.

Велику роль відіграють наші амбасадори — Ірина Геращенко, Юлія Левченко та Ярослава Магучіх. Вони дуже круто працюють із молоддю й надихають прикладом. Зі свого боку, завжди кажу молоді, що спорт відкриває дуже багато дверей — подорожі, контракти, знайомства, досвід, розвиток.

Також зараз чемпіонати України проходять з прямими трансляціями та партнерською підтримкою. Ми прагнемо створювати справжнє спортивне шоу й рухатися за світовими тенденціями. Коли додали елементи шоу та музику зі світлом і змінили дрес-код суддів, спортсмени зізналися, що ніби побували на чемпіонаті світу. Цей запал, хвилювання й атмосфера мотивують показувати високі результати та відчувати справжній статус змагань.​​​​​​​​​​​​​​​​

Є кілька спортсменів за якими варто стежити у 2026 році

— Які надії ви покладаєте на українських спортсменів у 2026 році? Хто може здивувати світ?

— Дуже хотілося б, щоб на світовому рівні яскраво проявився наш молодий спортсмен Артур Фельфнер. Він лише зараз виходить на новий рівень, але вже багато років демонструє стабільно високі результати.

Також хочу відзначити молодого й талановитого атлета з міжнародними нагородами Михайла Кохана. А ще Олега Дорощука. Сьогодні він — один із найсильніших стрибунів у висоту у світі.

Звісно, не можна не згадати наших зірок: Ярославу Магучіх та Юлію Левченко, яка повертається до великих стартів, а також Ірину Геращенко після народження дитини. Це ті імена, які формують обличчя української легкої атлетики.

Уся наша увага у 2026 році буде прикута до зимових Олімпійських ігор. Як голова підкомітету, я отримувала багато запрошень проінспектувати наші зимові спортивні бази. Мушу сказати відверто: умови, в яких тренуються наші зимові спортсмени, надзвичайно складні. Те, що вони показують результати всупереч усьому, викликає величезну повагу.

Мене справді надихають виступи Дмитра Котовського та Олександра Окіпнюка, які напередодні Олімпіади виборюють призові місця у своїх дисциплінах. Дуже хотілося б також успіхів нашій сноубордистці Анні-Марії Данчі та спортсменам на кшталт Владислава Гераскевича, який уже впевнено увірвався до світової еліти.

Щиро хочеться, щоб ці спортсмени показали високі результати і щоб про Україну знову гучно говорили у світі спорту. І водночас хочеться, щоб після завершення війни були відновлені, відремонтовані та побудовані сучасні зимові спортивні бази. Україна — це також зимова країна, і вона цілком здатна успішно змагатися на зимових Олімпійських іграх.

Часто кажуть, що в нас нібито немає конкуренції чи належних умов. Проте якщо створити ці умови, конкуренція з’явиться. У нас є талановиті спортсмени, які мають залишатися в Україні та представляти її на міжнародній арені.

Влітку на нас чекають чемпіонат світу та чемпіонат Європи. Дуже хочеться, щоб засяяли нові імена — зокрема молоді спортсмени на кшталт Діани Мирошніченко, яка має великий потенціал і може гучно заявити про себе.​​​​​​​​​​​​​​​​

В міжнародних федераціях існує сильне проросійське лобі

— Нещодавно Міжнародний олімпійський комітет зняв із Білорусі заборону приймати міжнародні турніри. А також дозволив використання державної символіки Росії та Білорусі на юнацькому рівні. Чи не є це спробою поступового повернення росіян до міжнародного спорту "через дітей"? Чи обговорюється це питання у вашому підкомітеті?​​​​​​​​​​​​​​​​

— Йдеться про чергову Генеральну асамблею Міжнародного олімпійського та паралімпійського руху. Попри війну, там продовжують просувати ідеї повернення російських спортсменів, перекладаючи відповідальність на міжнародні федерації. У результаті ми побачили це минулого літа в Парижі — попри всі наші зусилля та численні звернення.

Як парламент, ми постійно звертаємося до урядів інших країн. Якщо згадати Європейські Олімпійські ігри в Польщі, тоді польський уряд просто заборонив участь спортсменів з Росії та Білорусі. Вони фізично не могли взяти участь у змаганнях. Це було чітке й принципове рішення.

Однак час іде, і ми дедалі більше бачимо проросійський вплив, особливо в міжнародних федераціях, де існує сильне проросійське лобі. Саме там починаються спроби повернути російських спортсменів під власним триколором.

Ми чітко розуміємо, що повернення Росії до міжнародного спорту означає повернення її пропаганди. Після повномасштабного вторгнення поняття "спорт поза політикою" більше не існує.

Тому при нашому комітеті створена Ролоча група по протидії російській агресії у спорті. Ми регулярно проводимо засідання та напрацьовуємо санкційні рішення щодо окремих осіб і структур. Ці рішення уже затверджує РНБО та голосує парламент. До роботи залучені Офіс Президента, Національний олімпійський комітет, Паралімпійський комітет, Міністерство молоді та спорту, МЗС — усі органи, які протидіють особам, що завдають шкоди українському спорту та впливають на міжнародні рішення.

Ми постійно звертаємося до урядів різних країн. Зокрема, влітку і зараз знову звертаємося до уряду Італії з вимогою позбавити спортсменів з Росії та Білорусі можливості отримувати візи та в’їжджати до країни для участі в змаганнях. Очікуємо на відповідні рішення, хоча розуміємо, що результат не завжди передбачуваний.

Відповідну постанову проголосовано напередодні Нового року, під час останнього парламентського тижня. Звісно, наше головне бажання — щоб якомога довше російські та білоруські спортсмени не з’являлися на міжнародних аренах.

Ми бачимо багато болючих і показових прикладів, а також реакцію наших спортсменів. Хочу їм аплодувати стоячи за ті принципові вчинки, які вони роблять, навіть будучи дуже молодими. Вони відмовляються вітатися, демонструють свою позицію і чітко дають зрозуміти, що не хочуть стояти поруч із вбивцями, загарбниками й тими, хто підтримує культ насильства та агресії.​​​​​​​​​​​​​​​​

— Чи була у вас особиста розмова з іноземними колегами на цю тему? Що вони кажуть?

— Ми маємо велику підтримку з боку багатьох європейських країн. Пам’ятаєте, ще перед Олімпійськими іграми в Парижі почалися розмови про можливий бойкот з боку України, якщо допустять спортсменів із країни-агресора? Тоді багато держав заявили, що готові приєднатися до бойкоту й також не брати участі, якщо російських спортсменів буде допущено.

Зрештою Міжнародний олімпійський комітет пішов іншим шляхом — створив спеціальні комісії та запровадив формат так званих "нейтральних спортсменів". Фактично ми не побачили там відкрито представлених росіян. Це були умовно "безіменні" учасники. Проте розуміємо, що вони й надалі намагаються шукати шляхи потрапити, зокрема на зимові Олімпійські ігри.

Велику роль у протидії відіграє співпраця з журналістами порталу "Трибуна", з якими працюємо з першого дня війни. Вони формують масштабну базу даних спортсменів, фіксують публічні заяви, участь у пропагандистських заходах чи підтримку агресії. Ця інформація передається до санкційної групи Міністерства молоді та спорту, Національного олімпійського комітету. Кожна федерація подає списки осіб, які були дотичні до підтримки війни через заяви, участь у заходах або публічну позицію. Це велика база, яка дозволяє нам аргументовано діяти.

У відповідь російська сторона почала закривати соцмережі спортсменів і приховувати склади збірних, щоб ми не могли відстежити, хто саме планує виступати під "нейтральним" прапором. Ми бачили випадки, коли допуски відкликалися, але потім подавалися апеляції. Водночас деякі федерації, як-от біатлон чи легка атлетика, зайняли принципову позицію. Там російських спортсменів немає навіть у нейтральному статусі.

Разом із тим через білоруський напрям і, зокрема, через дитячий спорт уже починаються спроби лобіювання. Розуміємо, що це перші кроки до подальших спроб повернення і росіян.

Я особисто спілкувалася з представниками міжнародного спортивного керівництва — зокрема під час чемпіонату світу в Японії. Ми говорили з президенткою МОК Керсті Ковентрі та президентом Європейських олімпійських комітетів Спіросом Капралосом. Вони все розуміють, але часто апелюють до ідеї, що "спорт — це можливість для всіх". Проте ми ставимо принципове запитання: як може бути рівна можливість і чесна гра, якщо умови підготовки абсолютно нерівні?

В Україні зруйновані спортивні бази, стадіони, басейни, частина територій окупована. Наші спортсмени тренуються під звуки повітряних тривог, змушені переривати тренування й змагання, порушується вся логістика підготовки. Я добре знаю це з власного досвіду. Коли спортсмен уже налаштований, у піковій формі, і раптом усе зупиняється через тривогу. Потім потрібно знову розігріватися, відновлювати концентрацію, і це вже зовсім інший результат.

Тому для нас надзвичайно важлива міжнародна підтримка. Як Федерація, ми активно співпрацюємо зі Світовою легкою атлетикою, європейськими партнерами та урядами інших країн. Із перших днів повномасштабної війни були створені тренувальні кемпи в Італії, Латвії, Португалії, Німеччині, де наші спортсмени могли тренуватися безкоштовно.

Особливо хочу відзначити Литву. На урядовому рівні там уже кілька років діє програма підтримки українських спортсменів. Учора, наприклад, розпочався збір, на який виїхали близько 25 наших атлетів — за кошти уряду Литви. Вони можуть тренуватися в спокійних умовах, без тривог, без відключень світла й опалення, що зараз є серйозною проблемою в Україні.

У листопаді також відбувся тренувальний збір у Португалії за підтримки Світової легкої атлетики — наші спортсмени мали можливість три тижні повноцінно тренуватися, відновлюватися, закладати базу й готуватися до зимового сезону.

Підтримка з боку Світової та Європейської легкої атлетики дуже відчутна. У найскладніші моменти, коли державне фінансування було обмежене, вони повністю покривали тренувальні збори та участь наших спортсменів у чемпіонатах світу й Європи.

Після візиту чинного президента World Athletics (Світової легкої атлетики ) Себастьяна Коу до України минулого року та його зустрічі з президентом була запроваджена спеціальна програма підтримки молоді. Спортсмени категорій юнаки та юніори (до U20), які посіли місця з першого по восьме на чемпіонатах Європи чи Олімпійських фестивалях і вибороли нагороди, отримують одноразову виплату 1400 доларів. Це важлива підтримка для тих, хто залишається тренуватися в Україні.

Окрім цього, Польща, Швеція, Чехія, Естонія, Латвія, Литва, Фінляндія демонструють надзвичайну лояльність і готовність допомагати. Вони відкрито кажуть: "Приїжджайте, ми готові вас прийняти". І ця підтримка стосується не лише легкої атлетики, а й багатьох інших видів спорту.

Окремо варто згадати Японію. Наш генеральний секретар Олексій Касьянов провів перемовини, і японська компанія SAPI повністю покрила витрати на тренувальний збір, який мав фінансуватися за рахунок Укрспортзабезпечення в межах підготовки до чемпіонату світу. У результаті ми зекономили близько 110–120 тисяч доларів, або приблизно 5 мільйонів гривень, не витрачаючи державні кошти.​​​​​​​​​​​​​​​​

— Нещодавно на змаганнях із лижного спорту виступав атлет під нейтральним стягом, який насправді мав російський паспорт та підтримку з боку РФ. Чи означає це, що росіяни й надалі можуть брати участь у міжнародних турнірах у такому статусі? І чого нам чекати на Олімпіаді 2026 року? Яку кількість росіян туди допустять?

— Скільки саме таких спортсменів буде сказати складно. Наприклад, влітку їх було лише 15. Точно відомо, що повністю заборонено використання будь-якої російської символіки — прапорів, знаків, кольорів. Це недопустимо ні в якому форматі.

Світ має усвідомити, що майже за чотири роки повномасштабної війни нічого принципово не змінилося. Агресія триває, Росія продовжує здійснювати воєнні злочини, акти тероризму та знущатися з мирного населення. Саме це потрібно чітко донести до міжнародної спільноти.

Тому виникає логічне запитання: чому Міжнародний олімпійський комітет починає говорити про повернення спортсменів з країни-агресора? Чому змінився підхід?

Ми добре пам’ятаємо початок повномасштабного вторгнення. Тоді я очолювала комісію атлетів, і ми одразу почали тиснути на міжнародні структури, виходили на прямий зв’язок із президентом МОК Томасом Бахом, вели жорсткі розмови. На Паралімпійських іграх російські спортсмени мали брати участь у параді, але їх позбавили цього права й повністю заборонили виступи. Саме Паралімпійський комітет першим позбавив Росію членства, але згодом, на жаль, одним із перших почав процес їх повернення та дозволив виступати.

Новий закон про спорт може суперечити закону про громадські об’єднання

— Які законодавчі ініціативи зараз у вашому пріоритеті?

— Зараз у нас триває робота над законодавчими статтями, що стосуються спортивних федерацій і спортивних клубів. Працюємо фактично над новим профільним законом про спорт і очікуємо його на розгляд. Спочатку планувалося, що він надійде в січні, але терміни трохи зсунулися і наразі орієнтовно на березень. Водночас я вже отримую велику кількість листів і звернень щодо цього законопроєкту, розробленого Міністерством, тож будемо уважно дивитися, як ця історія розвиватиметься.

Як голова підкомітету я чітко розумію, що зміни в українському спорті потрібні. Анонсований законопроєкт декларує правильні цілі — зрушити спорт із мертвої точки, оновити застарілу законодавчу базу, підвищити рівень рухової активності населення з 15% до 40%. Це позитивні наміри.

Також у документі йдеться про децентралізацію, рівний доступ, передачу повноважень федераціям і спортивним клубам, чесне управління, боротьбу з допінгом. Однак, саме на цих моментах виникає найбільше запитань, адже запропоновані механізми можуть суперечити чинному законодавству.

Зокрема, ідея прозорого управління — правильна, але водночас новий законопроєкт фактично втручається в сферу дії Закону "Про громадські об’єднання". Він намагається ще нав’язати федераціям статутні цілі, строки повноважень та вікові обмеження для керівників. Так само викликає багато питань трансформація дитячо-юнацьких спортивних шкіл — наразі незрозуміло, як саме це має працювати на практиці.

Саме тому сьогодні існує багато критики цього законопроєкту. Я повністю погоджуюся з колегами. У тому вигляді, в якому документ є зараз, його не варто допускати до розгляду без суттєвого доопрацювання.