Блогери в підгузках: чи законно заробляти на дитячому контенті і який вплив це має на психіку юних зірок

За останні 10 років для десятків тисяч українців блогерство трансформувалося з хобі в прибутковий бізнес. Поєднання цікавої подачі інформації і знання маркетології здатне за рік перетворити особисту сторінку в соцмережах на джерело мільйонних рекламних контрактів і всенародної слави.

Коли власних талантів і харизми для розкрутки акаунту бракує, батьки залучають до створення контенту своїх дітей. Ба більше, деякі популярні блогери створюють і ведуть сторінки від імені новонароджених з першого дня життя, називаючи це "внеском в їхнє майбутнє". В результаті, йдучи в перший клас, юний тіктокер вже має таку аудиторію, що цілком може забезпечувати безбідне існування всій родині.

Враховуючи масовість цієї тенденції, "Телеграф" з'ясовував, чи законно залучати неповнолітніх до такого бізнесу і яким чином популярність впливає на емоційний стан юних блогерів.

Конфлікт інтересів

Щоб зрозуміти мотивацію батьків, які роблять ставку на розвиток дитячого блогу, досить дослідити рівень прибутковості дійсно популярних YouTube-каналів з дитячим контентом.

Так, за англомовним відеоблогом 9-річної екс-киянки Єви-Діани Кідисюк стежать 118 млн підписників, а щомісячний прибуток від її каналу Kids Diana Show, за даними Social Blade, сягає 5 млн доларів. Батьки дівчинки почали знімати відео, коли дитині був рік. За цей час сім'я встигла заробити всесвітню славу і переїхати до США.

Основна частина контенту на сторінці Діани (як і більшості дітей-блогерів) – відео, на яких вона розпаковує іграшки, грається, розважається і подорожує.

Канал Kids Diana Show є одним з найпопулярніших дитячих відеоблогів у світі, проте не єдиним в українському сегменті. Так, 10-річна одеситка Катерина Федорук заробляє на своєму каналі Miss Katy близько півмільйона доларів на місяць, а її брат "Mister Max" – понад 800 тис. доларів.

Цікаво, що в США і Європі, куди часто мігрують блогери після набуття популярності, питання права на приватне життя дитини і батьківського обов'язку його оберігати стоїть досить гостро. Зокрема, в американській судовій практиці були випадки, коли діти подавали позови проти батьків з вимогою виплати матеріальної компенсації за факт свого народження, адже згоди на це не давали.

Можна лише уявити, скільки підлітків у майбутньому вирішать судитися з батьками, які публікували на своїх сторінках у соцмережах їхні дитячі фотографії та ділилися з підписниками деталями їхнього дорослішання, не кажучи вже про випадки заробляння грошей на подібному контенті.

Крім того, за підрахунками Adweek, вже до 2030 року дві третини випадків шахрайства з особистими даними будуть виникати через інформацію, яку публікують батьки про своїх дітей. Враховуючи розвиток технологій штучного інтелекту (наприклад, створення компрометуючих відео Deepfake), проблема може набути дійсно лякаючих масштабів.

Чи передбачена відповідальність за порушення батьками права на приватне життя дитини, "Телеграф" запитав у виконавчого директора Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ) Олександра Павліченка.

– За законом, до 18 років дитина перебуває під контролем батьків. Тобто дозвіл на її участь у зйомках, а також оприлюднення особистої інформації можуть давати лише батьки. Як бути, якщо потенційним порушником прав дитини стає той, хто має ці права захищати? Це ж свого роду конфлікт інтересів?

– Так, до 18 років відповідальність за дітей і за можливість порушення або дотримання їхніх прав несуть батьки. Ми зараз не говоримо про вчинення тяжких злочинів (публікація "дорослого" контенту за участі дітей, розбещення, насилля тощо). Йдеться про оприлюднення "побутового" фото- і відеоконтенту, а також особистої інформації дитини за одноосібним рішенням батьків.

В українських судах це питання випрацювано дуже не системно. У нас нема сталої практики захисту права на приватність. Блогери часом зловживають правом на свободу вираження поглядів і оприлюднюють особисті дані членів сімей відомих людей. Є проблема відсутності регуляторного органу, який би впливав на це і контролював дотримання стандатів ЄС у питанні захисту персональних даних.

На європейському рівні це забезпечено статтею 8 Європейської конвенції з прав людини. Спираючись на неї, публічні особи, в тому числі політики неодноразово вигравали суди проти ЗМІ, які публікували світлини їхніх дітей. Неповнолітні мають бути під більшим захистом, аніж доросла особа, яка може регулювати свою поведінку і відповідати за неї.

– Тобто, в очах закону порушити право дитини на приватність можуть лише сторонні люди, а батьки в праві самостійно вирішувати, яку саме інформацію оприлюднювати?

– Тільки у тому випадку, якщо дії батьків не кваліфікуються як адміністративне або кримінальне правопорушення. Права на публікацію фото оголених дітей, наприклад, не має ніхто.

Інша річ, що з'ясувати, хто саме стоїть за публікацією такого контенту в соцмережах з сотнями мільйонів користувачів, досить складно. Фото і відео могли бути викрадені з особистих листувань або ж зламаних електронних пошт. Пошуком автора публікації та видаленням забороненого контенту з мережі мусить займатися кіберполіція.

– Чи можна розглядати ведення блогів, які на 99% складаються з відео і фото дітей, як експлуатацію неповнолітнього для заробляння грошей?

– Питання експлуатації може виникнути, якщо там має місце примус. В цьому сенсі слід розглядати кожну окрему справу і з'ясувати, як відбувається створення цього контенту.

Нічого кримінального у тому, що дитина займається модельним бізнесом і отримує за це кошти, нема. Так, вона позує для фото і відео, які потім десь публікують або стають частиною рекламних кампаній за згоди батьків. Якщо сама дитина хоче цим займатися і це не суперечить чинному законодавству, чому ні?

Якщо питання саме в зароблянні грошей на цьому, то за законом у нас заборонене залучення дітей до створення еротичного контенту, жебракування та експлуатація дитячої праці. Хоча останнє досить умовно, адже з 14 років підліток цілком може влаштуватися кудись для виконання в тому числі й фізичної роботи з певними обмеженнями.

Важка ноша популярності

Якщо юридичний аспект дитячого блогінгу поки врегульований слабко, то для фахівців з ментального здоров'я ця тема цілком зрозуміла. За словами нейропсихолога, керівника дитячого корекційного напрямку благодійної організації Mental Help 365 Дмитра Вакуленка, ймовірність негативного впливу такого "хобі" на дитину досить висока.

– Що може відчувати школяр, за життям якого стежить буквально кожен третій одноліток?

– Коли йдеться про таку шалену популярність, можна впевнено казати про тиск відповідальності, що лягає на плечі цих дітей. І річ не лише у самих зйомках, а й у частині життя, що відбувається за кадром:

• упізнаваність на вулиці;
• потреба відповідати о́бразу, який демонструється в кадрі;
• обмеження можливості бути іншим, різним, як будь-яка інша дитина;
• обмеження в комунікації з однолітками через зйомки та інші супутні активності;
• ризики репутаційних, а відповідно і фінансових втрат.

Все це так чи інакше транслюється на дитину через батьків, що організовують цю комерційну діяльність. Якщо це відбувається тривалий час, можемо казати про ризик хронічного стресу.

– Чим це загрожує?

– Хронічний стрес негативно впливає як на соматику, так і на психіку. Організм постійно навантажений, мобілізований, виснажений, тому наслідки можуть бути різноманітні: починаючи зі зниження функцій імунної системи і відповідно хворобливості, завершуючи депресивними, тривожними розладами (як відповідь захисного механізму психіки).

Враховуючи, що йдеться про дітей, один із закономірних наслідків — затримка моторного/інтелектуального розвитку. У стресі організм скеровує ресурси на захист, а не на нормальний розвиток.

– Ці ризики стосуються всіх без винятку популярних дітей?

– Абсолютно ні. Кожна дитина унікальна, як і її історія. Крім того, діти адаптуються до змін набагато легше, аніж дорослі. Батькам під силу створити здорові умови, щоб дитина брала участь у зйомках популярних проектів, не маючи труднощів з розвитком в здоров’ям.

– Усвідомлення того, що у свої 10 років ти фінансово забезпечуєш всю родину – це розвиток працьовитої, успішної особистості, чи все ж надто важка моральна ноша для дитини?

– У 10 років, у нормі, дитина не мусить нести на собі фінансову відповідальність за сім’ю. Це дійсно важка, некорисна ноша.

Привчати до працьовитості і орієнтувати на успіх – це чудово, так і має бути. Але дитина має поступово вчитись цього, починаючи з проектів відповідного рівня, з відповідною ціною помилки, можливістю відмовитись, спробувати ще раз і таке інше.

– У якій формі залучення дитини до блогінгу може бути прийнятним з точки зору психології?

– Наприклад, норми французького телебачення (зокрема, документальних телепередач) не дозволяють демонстрації обличчя неповнолітніх навіть за згоди батьків. Якщо без участі дитини не обійтися, її обличчя "замилюють" при монтажі, а саму зйомку проводять виключно в звичних для неї локаціях і обов'язково в супроводі близьких.

В Україні, окрім формальної згоди представників дитини на зйомку, подібних норм нема. Мені хотілося б, щоб і наша держава рухалась у напрямі гарантування безпеки ментального здоров’я дітей. Втім, у разі з відеоблогами, це нереалістичний формат.

– У дитячих відеоблогах частіше за все транслюють нескінченне розпакування нових іграшок і щоденні розваги у парках атракціонів. Чи може це викликати засмучення або заздрощі у юних глядачів, адже в реальному житті дозволити таке дитяче дозвілля може далеко не кожна сім'я?

– Тут питання радше у тому, що завдання батьків – підготувати дитину до дорослого самостійного життя. Для цього потрібно скеровувати її увагу, адже де увага дитини, там і її розвиток. Виходячи з цього, увага має бути на тих активностях і контенті, які допоможуть дитині здобути навички, знання і досвід, що знадобиться в дорослому житті.

У цих відеоблогах окрім самого розпакування іграшок є багато різних емоцій, взаємодії та спілкування дітей між собою, обговорення актуальних для них тем тощо. Це безумовно плюс.

Недолік полягає у тому, що все це подається в форматі екшену: дуже швидко змінюються кадри і розваги, надто багато нових іграшок в кожному випуску, дещо нереалістичний підтекст. Для дитини, у якої нема такого різноманіття іграшок і дозвілля, це може бути не дуже доречно.

Нейропсихолог Дмитро Вакуленко резюмує, що для розвитку дитини нема нічого більш цінного, аніж живе спілкування з однолітками, проживання власних емоцій і отримання справжнього досвіду розваг та ігор. Від спостереження за тим, як все це роблять інші, користі значно менше.