Трагедія на ЧАЕС – не біда, а злочин радянської влади: п’ять документів із розсекречених архівів

Дивлячись на те, як сьогодні руйнуються дамби і тоне місто за містом в Росії, думаєш не лише про розплату за підірвану окупантами Каховську ГЕС, а й про те, що з радянських часів у цій державі мало що змінилось. І аналіз документів багаторічної давнини з архіву СБУ пояснює, що досі не так у країні-агресорі.

Про розкрадання, підробку документів та небезпеку фахівці звітували нагору. Але влада не хотіла визнавати і ліквідовувати проблеми в роботі ЧАЕС — довелось ліквідовувати наслідки аварії, яка струсонула Європу і весь світ.

"Телеграф" проаналізував п’ять цікавих документів з архіву СБУ, викладених на сайті "Українського визвольного руху".

1.Розкрадання будматеріалів і підробка документів

Ще у квітні 1973 року до Київської обласної ради Компартії України надійшов документ про те, що при будівництві ЧАЕС "мають місце випадки порушення технічних норм" і підробка документації щодо якості виконаних робіт.

Багато запитань виникало щодо щільності бетону, якості арматури і навіть відсутності огорожі та охорони будівництва, в результаті чого невідомі зловмисники крали з майданчику будівельні матеріали.

"На початку 1973 року при здійсненні арматурних робіт у… головному корпусі АЕС було допущено розходження між встановленою арматурою та тією, що була запроєктована, що веде за собою зменшення міцності конструкції", — йшлося у доповідній записці керівника КДБ по Київській області Фесенка. Кадебіст зазначає, що у проєктну документацію внесли зміни — а фактично відбулась підробка документів, щоб прикрити це "розходження".

Ще одна красномовна цитата з доповідної: "Досі не ведуть роботи зі зведення огорожі зовнішнього периметра території станції, відсутня охорона, в результаті чого мають місце випадки розкрадання будівельних матеріалів". Будівництво ЧАЕС почали 1970-го. Тобто три роки будівельний майданчик стратегічного ядерного об'єкта стояв без огорожі і охорони?

Здається, хтось міг роками системно підзаробляти на будівництві стратегічного об'єкта. Наприкінці записки Фесенко зазначає: "Доповідаємо на Ваше рішення". Рішення мав приймати очільник Київського обласного осередку Компартії Цибулько В.М. І він стояв перед складним вибором: доповісти нагору, що у нього надзвичайна ситуація і злетіти з посади, отримати догану, зняти керівника будівництва тощо чи… промовчати?

Вибір між власним теплим місцем і життями незнайомих товаришу Цибульку людей. Ми не знаємо, чи була доповідь нагору, але результат того розкрадання, недбалості та підробок документів 1986 року побачив весь світ.

2.Чорнобильська, Курська та Ленінградська АЕС були від початку найнебезпечніші

Ще 1983 року в Радянському Союзі прорахували: а що буде, коли "рване" якась атомна електростанція? Про це йдеться у "Довідці про деякі проблеми експлуатації атомних електростанцій у СРСР".

І от що цікавого доповіли "нагору" фахівці. 1982 року на Вірменській АЕС сталася пожежа електричних кабелів. Як результат — були знеструмлені всі основні вузли ядерного реактора. В результаті збою виникла загроза витоку радіоактивних продуктів.

Почалася паніка, люди тікали, покидаючи робочі місця. "Тільки швидке підключення до двигунів запасного кабелю дозволило запобігти трагедії", — значиться у документі. Цей випадок послужив поштовхом для створення системи аварійної заливки активної зони реактора.

Проблеми з безпекою, згідно з документом, мали Білоярська, Вірменська, Курська, Ленінградська, Ново-Воронезька та Чорнобильська АЕС.

В документі зазначається, що конструкція ядерного реактора РБМК-1000, на якому працювала Чорнобильська АЕС, не дозволяє побудувати захисну оболонку навколо реактора, не зупиняючи його. "Тому Ленінградська, Курська та Чорнобильська АЕС є найбільш небезпечними щодо їх подальшої експлуатації, що може мати погрозливі наслідки", — писав автор документа підполковник А.І. Самойлов.

Також у документі містяться підрахунки фахівців: якщо станеться розрив головного циркуляційного трубопроводу Ленінградської АЕС, це призведе до зараження значної частини нинішнього Санкт-Петербурга, Ленінградської області, а також значної території Фінляндії.

До речі, у школах Фінляндії завжди є йодовмісний препарат на випадок радіоактивної небезпеки. Дійсно, і чого б це вони так переймались?

3.Аварії не було. Радіації не було. Хворих не було. Нічого не було – що засекретили в СРСР

Сьогодні в Україні є певне розуміння, про що не можна писати під час війни. І ці застереження спрямовані на захист життів людей. Давайте подивимось, що не можна було розголошувати після аварії на ЧАЕС. (Спойлер: практично все.)

От кілька пунктів з "Переліку відомостей, що підлягають засекреченню з питань, пов'язаних із аварією на блоці № 4 Чорнобильської АЕС":

– інформація про "істинні причини аварії на ЧАЕС";

– вся інформація про руйнування і шкоду, завдану аварією;

– вся інформація про забруднення території;

– про заховання радіаційно небезпечних елементів;

– про радіоактивне забруднення довкілля, харчових продуктів і кормів, що перевищують допустимі норми;

– про опромінення персоналу станції та населення;

– про масові отруєння та епідемічні захворювання, пов'язані з аварією;

– про результати лікування променевої хвороби;

– про наслідки для екології;

– навіть про організації і людей, які ліквідовували аварію.

І особливим рядком — десь наприкінці документу: відомості про зарплатний фонд по підрядній діяльності у капітальному будівництві управління будівництва 605.

Було заборонено розголошувати ВСЕ. Після Чорнобильської катастрофи радянська влада вирішила не скасовувати багатотисячну демонстрацію в Києві, розташованому лише за 100 км від ЧАЕС. У параді на 1 травня брали участь діти.

В результаті Україна мала жахливу ситуацію – люди жили в регіонах із захмарною радіацією. Як наслідок ми отримали безліч зафіксованих як наслідки аварії і незафіксованих офіційно смертей, розтягнутих в часі.

У Києві радіоактивність у повітрі становила від 500 до 1 050 мікрорентген на годину, а в приміщенні – до 100 мікрорентген. Нині допустимим значенням рівня радіаційного фону, згідно з Нормами радіаційної безпеки України, вважають 30 мкР/год.

4.До ліквідації аварії залучали військових, але є запитання

Ми щороку 14 грудня — у День вшанування пам'яті жертв аварії на ЧАЕС — віддаємо шану ліквідаторам аварії. Тим, хто свідомо жертвував собою у перші години і дні найбільшої ядерної драми Європи.

Але потім до ліквідації аварії долучили військових. І тут знову виникає дуже багато запитань – про доцільність, розумність, справедливість і байдужість.

Очільнику Держкомітету з національної безпеки генералу Чебрикову докладали про залучення до ліквідації аварії на ЧАЕС строковиків і викликаних із запасу військовослужбовців Радянської Армії – 43 військові підрозділи, 31 тисяча людей.

Але система, яка не доливала бетону і ставила неякісну арматуру в атомну станцію, і тут не могла працювати ефективно. На початок серпня 1986 року реально докладали зусиль до ліквідації 14,6 тисяч — 46%.

Наприклад, із 3225 людей 25-ї бригади хімзахисту 1 та 2 серпня у роботах брали участь 953 особи – менш як 30%. У деяких підрозділах працювало від 1 до 5%.

Військово-будівельним підрозділам (що мали зводити саркофаг над четвертим енергоблоком) несвоєчасно наділяли фронт робіт, невчасно привозили матеріали, кваліфікованих фахівців ганяли як чорноробів.

На думку автора документу, це все призводило до падіння морального духу військових і дисциплінарних проступків, а іноді й кримінальних злочинів.

Сучасна історія показує, що в Росії мало що змінюється – ми бачили як музикантів оркестру з окупованих територій погнали як гарматне м'ясо на штурм "Азовсталі", де всі вони загинули.

5."Ці к@цапи 1933 року не заморили нас голодом, хочуть зараз зробити це атомом"

Утаємничуючи все, що можна, КДБ стежив, що знає і що думає населення України. Сьогодні ми можемо бачити з архівів, що говорили і думали українці.

Але дивно бачити у секретних звітах скаргу: "Колишні учасники бандоуновського підпілля Глухенький Микола Герасимович, 1928 року народження, уродженець Черкаської області, що проживає у м. Фастів Київської області, пенсіонер, і Косовський Володимир Іванович, 1923 року народження, уродженець і мешканець села Веприк Фастівського району Київської області, пенсіонер, у бесіді із оперативним джерелом (тобто тим, хто написав заяву в органи. — Ред.) висловили жаль з приводу того, що сталось на ЧАЕС і (увага!) з болем говорили про загиблих і збитки".

Який пафосний початок з відсилки до ОУНівського минулого і який фінал? Двоє людей похилого віку висловили абсолютно адекватний і людський жаль за людьми, котрі загинули через аварію. Їхня вина в тому, що вони "говорили з болем".

А доцент ветеринарного факультету Української сільськогосподарської академії (нині Національний університет біоресурсів і природокористування України. — Ред.) Григорій Калиновський, уродженець Львівської області, мало того, що бере "під крило" студентів із західних областей України, то ще й мав необережність у розмові з тим самим "джерелом" сказати: "Ці к@цапи 1933 року не заморили нас голодом, хочуть зараз зробити це атомом".

В цьому ж документі значиться, що попри всі закручування гайок і перекривання інформації, люди вважали, що в Чорнобилі діється страшне. Чотири водії відмовились везти вантажі в зону ураження, написали заяви на звільнення і покинули робочі місця.

Якби людям пояснили, що відбувається, надали захист тощо, можливо, такої ситуації б не виникло. Замовчувати повністю ситуацію не вдавалось, до людей надходили жахливі чутки і вони реагували страхом.

Розібравши це все, ми ще більше розуміємо, наскільки нам пощастило вийти з "люблячих" обіймів сусіднього народу і отримати право знати, що з нами відбувається насправді.