"Державному статусу української мови – капець": Фаріон про російську мову в ЗСУ і дисертацію Залужного

Читать на русском
Автор
3535
"Державному статусу української мови – капець": Фаріон про російську мову в ЗСУ і дисертацію Залужного Новина оновлена 18 червня 2024, 09:31

Мовознавиця закликала військових виконувати закон

В листопаді минулого року філологиня Ірина Фаріон різко висловилася на адресу бійців "Азову", які продовжують розмовляти російською мовою, попри війну з московитами. "Я не можу назвати їх українцями, якщо не говорять українською мовою, то нехай назвуть себе руськими", — сказала тоді Фаріон.

За ці слова на неї посипались погрози та відверті образи. СБУ відкрила кримінальне провадження одразу за чотирма статтями Кримінального кодексу, а Львівська політехніка, де працювала мовознавиця, звільнила її з роботи.

Шкодує Ірина Фаріон про ті слова чи, можливо, пом’якшила свою думку? Чому образ Вірки Сердючки свідчить про кризу української культури? Чому мовні питання постійно викликають скандали? Відповіді на ці та інші запитання читайте в другій частині інтерв’ю філологині "Телеграфу".

*Чому голова МОН Оксен Лісовий — "сутенер" від освіти, а обрання Зеленського президентом є наслідком ментальної кризи українців — читайте в першій частині інтерв’ю.

— А ваші коментарі стосовно військових, які спілкуються російською мовою. Залишаєтесь на тих самих позиціях?

— Однозначно! Саме на тих самих позиціях я і залишаюся. Відповідно до закону "Про Збройні Сили України" мова публічного спілкування у всіх царинах життя – українська. Зверніть увагу, що є припис відповідно до закону "Про забезпечення функціонування української мови як державної" перекладати в ЗМІ всіх тих, які говорять московською мовою. І навіть ті воїни, які в публічній царині, порушуючи закон, говорять московською мовою, їх тепер перекладають, аби ми не чули в публічному просторі мови ворога.

— Але ж я так розумію збурення почалося саме з того, що можна бути гарним українцем, патріотом, громадянином, безвідносно мови. В цьому був аргумент тих людей, які на вас нападали за ваші висловлювання.

— Це нікчемний аргумент, тому що добрий українець це той, який виконує закони. А це — порушення закону.

— Нещодавно в Києві пройшов концерт Андрія Данилка, він же Вірка Сердючка. Там лунали пісні російською мовою. Я звертався по коментарі до мовного омбудсмена Тараса Креміня і він сказав, що Данилко — український громадянин, український артист, а російська мова в Україні не заборонена, тож він не бачив цьому проблеми з точки зору закону. Так, він бачив етичну проблему, але не законну. Випливає запитання: можливо, треба заборонити російську мову, якщо вона лунає в публічному просторі, на масових заходах, а мовний омбудсмен не бачить у цьому проблеми.

— Омбудсмен не бачив і проблеми в тому, що Ірину Фаріон дискримінують за українську мову. Я звернулася з відкритим листом до пана Креміня, аби він висловив свою думку щодо цієї брутальщини, яка почалася проти мене в інформаційному просторі. Він мовчить досі. Я скерувала йому офіційного листа, відповідно до інформації "Укрпошти", він отримував його. Чоловіче, дай відповідь на мій лист.

В Україні дискримінують українськомовних людей! Власне, через те, що ми собі це дозволяємо, тому що у нас на державних посадах люди, які не мають хребта в прямому і переносному значенні цього слова, і, очевидно, до них належить і уповноважений.

Щодо Данилка, це представник кризи української культури. Він сам зізнавався в тому, що виріс у суржикомовному середовищі А що таке суржикомовне середовище? Це коли ти не знаєш хто ти, коли змішуєш гречку з макаронами і споживаєш в одній тарілці і за один раз.

У чому полягає цінність кожної мови? В тому, що вона самодостатня у своїй системі і не треба ці мови змішувати. Модель гібридизму, яку тривалий час пропонував цей актор, є наслідком тривалої окупації України московитами. Тому у нас витворився цей московсько-український суржик: "тіпа", "кароче", "вабще". Це наша колосальна політична і ментальна проблема, і Данилко і як людина, і як актор — символ цієї ментальної кризи. Він би мав з цієї ментальної кризи виходити, та не моє завдання давати йому оцінку.

Якби уповноважений з мовних питань мав належний світогляд, то сказав би, що в часи війни у нас не має звучати взагалі московська пісня. Можна собі уявити, що йде німецько-московська війна і на якомусь концерті звучить німецькомовна пісня. Це просто не вкладається в голову! Якщо ми ці речі допускаємо, вони наростають і тоді перетворюються на сніговий вал, який збиває нас з ніг.

Зверніть увагу, як вони працювали з нами, щоб не допустити українську пісню в інформаційний простір. Створювали квоти в Україні на український продукт. Ви бачили державу, яка квотує власний продукт? Зазвичай, держави квотують чужий продукт. Це ж до якої міри треба мати рабську свідомість, щоб квотувати власну музику!

— Але в тому-то й річ: Кремінь каже, що з морально-етичної точки зору неправильно те, що зробив Данилко, але закон не забороняє. То все ж таки, маємо проблему із законом?

— У нас нема національного мовного закону. Спочатку був закон колоніальний, або радянський, 1989 року, який мав дивне поняття, що перекочувало в чинний закон, "мова прийнятна для сторін". Де в світі є поняття "мова прийнятна для сторін"? Як ми будемо ту прийнятну мову на касі вирішувати? Поняття "мова прийнятна для сторін" свідчить про невміння у абсолютних цінностях працювати в категоріях "так" або "ні".

Можна в бізнесі домовлятися, але не можна домовлятися ні в питаннях релігії, ні в питаннях мови, ні в питаннях трактування історії. Чому? Тому що істина невідносна, істина абсолютна.

Найбільша помилка лібералів полягає в тому, що вони істину вважають релятивним поняттям. На цьому зауважував один із, на мою думку, найпотужніших філософів ХХ століття Степан Бандера. Він наголошував, що найбільша небезпека – це релятивізм, коли все відносне. Тоді відносна твоя любов до дружини, батьків, дітей. А це невідносні речі, це абсолютні речі.

Потім був закон Ківалова—Колесніченка – абсолютно колоніальний. І нарешті той, який ухвалили – ліберально-гібридний. Це не є національний закон. Національний закон є у Франції, там 23 пункти, а в нас 57 статей на понад 100 сторінках. Що ви там тлумачите? Що ви там трете, коли досить сказати одне речення: в Україні українська мова державна абсолютно у всіх сферах.

А виявляється, що статті мовного закону пишуть так, що перша частина речення щось стверджує, а друга частина речення – його заперечує. Тобто основний принцип шизофренічності українського мислення вміщений у "так, але…" Тобто українська мова державна, але виявляється вона не державна.

Так не можна жити і будувати державу. Так весь час буде лазівка для того, щоб зайшов Путін і захищав чужих. Так не поводяться ні чехи, ні поляки.

Тепер замість московської мови вже на законодавчому рівні повністю завели англійську мову. Все, державному статусу української мови – капець. Державний статус української мови – це тепер примара. Це також спосіб збити високий лет української мови і її колосальне відродження в часи великої і кривавої війни. Чим її збити? Московською мовою вже її не зб'єш.

"Маю право критикувати військових"

Спілкувався з письменницею Ларисою Ніцой і вона висловила цікаву думку про російськомовних бійців. Після перемоги є ризик, що прийдуть "зросійщені" бійці з фронту, будуть розмовляти російською, а суспільства не матиме морального права їх критикувати, робити зауваження, адже люди воювали, проливали кров за державу. Потім "зросійщені" бійці об’єднаються зі "зросійщеними" цивільними і це буде велика проблема. Погоджуєтесь з такою думкою?

— Я якраз належу до тих людей, яка вважає, що має моральне право критикувати їх. Чим це все для мене закінчилося – ви знаєте. Пів року колосальної боротьби за моє право змушувати всіх виконувати закон. У мене більше нічого не сказано: є закон – виконуйте його.

А якщо ви напиваєтеся, колетеся, ще щось робите, то вам це дозволено, тому що ви воюєте? Ну це ж абсурдні речі! Воїни – зріз українського суспільства, а українське суспільство різне. Чим ми можемо бути об'єднані, якщо хочемо бути цивілізованою державою? Ми можемо бути об'єднані тільки одним – виконанням закону.

Це як світлофор. Червоне світло, ти поспішаєш і біжиш на червоне світло. Поряд стоїть маленька дитинка з мамою. Мама каже: "Не можна йти на червоне світло". А дитинка каже: "А той пан побіг на червоне світло". Як мама має пояснити це дитині? Так не можна поводитися. Це або інфантилізм, або пофігізм, або якась ворожість.

Тому в цьому контексті я завжди буду мати моральне право говорити і апелювати до закону. Я прийшла в парламент в 2012 році, щоб скасувати один закон – Ківалова—Колесніченка. Закон, який написаний в Москві і поданий через двох агентів. Де зараз Колесніченко? Ну, десь там напевно підпрацьовує пуйлу в Криму. Де зараз Ківалов? Ця людина, яка занесла в Україну путінський мовний закон, очолює найосновніший навчальний заклад, де навчають права. А що таке право? Право – це правда. Ця людина є носієм правди в Україні.

Ви розумієте рівень божевілля!? Тому навіть не треба прогнозувати те, що каже Лариса: що буде, як у пса не буде буди. Тут все у нас на очах розвивається. Ківалова далі шанують, до Ківалова їдуть захищати дисертації, наприклад, пан Залужний в час війни. Коли він її написав? Мені цікаво, бо написати дисертацію – це виключити себе взагалі з життя. Я свою докторську дисертацію писала вісім років, кандидатську – п’ять.

У нас криза на очах розгортається. Але Лариса не має рації в тому, що суспільство не матиме морального права. Ось я маю моральне право. І я буду вказувати, буду казати, що я не розумію вас. Якщо ви у формі Збройних Сил України, це найвища честь. Як людина у формі ЗСУ може говорити мовою ворога? Це шкодить вашому життю. Це загроза для вашого життя, тому що я вас можу сприйняти як диверсанта.

Ми ж пам'ятаємо, як дикі московити перевдягалися в стрій УПА і начебто від ОУН і УПА винищували цілі села в Галичині і на Волині. А потім люди недалекі казали, які погані бандерівці. І власне через те, що ми маємо на це реагувати, ми маємо попередити оцей небезпечний сценарій, про який говорить Лариса.

Крім того, це треба задля них самих. Тому що мова – це кордон, мова рятує їхнє життя. Коли ти поранений, ти стікаєш кров'ю, над тобою стоїть людина і говорить російською мовою, як ти маєш впізнати, де свій, а де чужий? Тому ця тема абсолютно надумана і використана з єдиною метою – далі зупинити розвиток української мови, замість того, щоб воювати з реальними ворогами України.

Такий приклад: свою внуцю я взяла до себе, у мене весь час ввімкнений телевізор, щоб я чула новини. І раптом дитина моя бачить воїна в формі нашій з прапором, у нього беруть інтерв'ю, і він говорить російською мовою. Дитина прибігає на кухню в паніці і каже: "Бабуся-бабуся, це м*скаль?! М*скаль з синьо-жовтим прапором?!"

Що я маю пояснювати дитині? Що ця людина, яка живе в Україні 32 роки, не говорить українською мовою? Це неповага до цієї мови. Я кажу: "Евонька, ти розумієш, він, напевно, погано вчиться в школі. Тому ти маєш добре вчитися в школі. І англійську мову, і польську треба вчити в школі, і чеську. Ті мови для тебе будуть інструментом порозуміння зі світом. А твоя мова для тебе буде домом. Розумієш? Бо складається таке враження, що в нього дому нема. Бачиш, він говорить мовою іншого дому".

"Я не раба! Я вільна людина"

— В одному з інтерв’ю ви казали: "Не хочете говорити українською? Сів на танк і виїхав геть до Москви". А як все ж таки бути з тими людьми, які і українською не хочуть спілкуватися, і з України виїжджати не планують?

— Перестати їх розуміти. Він говорить до тебе російською, а ти усміхайся йому і кажи: "Не розумію". Можна англійською сказати. Все дуже просто, це ніяка проблема. Те саме я говорила 20 років тому: не знаєш, не розумієш, шануєш – стрілка в бік Росії. А ти не хочеш виїздити до Росії, так? А я не хочу тебе розуміти. Все! Треба проявити силу, проявити характер. Не кулаком, а проявити психологічну силу. Перехід на мову співрозмовника це ознака психічної слабкості, якщо ти у себе вдома. Ти громадянин України і не говориш державною мовою? Даруй, я тебе не розумію. Все, питання розв'язане.

Крім того, є соціальний ліфт. Не треба їх ні в чому переконувати. Нічого їм не треба доводити. Ти їм нічого не доведеш. Якщо їх не переконали досі ні ракети, ні вогонь, ні КАБи, то їх може переконати тільки соціальний ліфт. Ти не знаєш української мови? Ти не вступиш у виш, не складаєш ЗНО. Але ЗНО – не лише дурнуваті тести з української мови, ти мусиш скласти тест з української літератури. Тоді ти будеш знати мову, якщо будеш читати українську літературу.

Чому забрали українську літературу? Щоб забрати знання з української мови! Бо вже відкрито сказати, що "такого язика нєт" — не можна. Заборонити українську мову — не можна. Обмежити її відверто, так як робили це Ківалов—Колесниченко, не можна. Значить, треба підступно підважити: завести поняття "рускоязичниє" і навчити нас, рабів, толерувати "рускоязичіє". Я не раба, я вільна людина! Тому я вимагаю виконувати закон.

— Підсумовуючи, скажіть, будь ласка, чому щоразу, коли порушують питання мови, виникають скандали. Чому так?

— Тому що мова – це найтонша матерія. Це питання не матеріального характеру, а духовного і душевного характеру. Мова – це душа народу. Колись Кличко казав, що питання мови посідають в нашому суспільстві якесь 27-ме місце. Ні! Питання мови в українському суспільстві посідають перше місць. Чому? Тому що це є визначальна характеристика кожної нації. Це основний атрибут нашого буття. Звідси така реакція і такі скандали і така неймовірна агресія, коли ти ставиш на місце тих людей, які зневажають українську мову.

По-друге, українців звикли інтерпретувати і сприймати як дуже терплячих і толерантних. Нещодавно наш видатний український письменник Василь Шкляр сказав, нехай буде про́оклята терплячість українців, бо терплячі – тільки воли, то нехай воли і будуть терплячими.

Ми повинні забирати нашу терплячість і вчитися тих моделей поведінки, мовної поведінки, які характерні для великих націй: англійців, французів, німців, поляків. Вони взагалі не уявляють, що мовне питання може виникати.

І нарешті підсумую: є у нас видатний мовознавець Юрій Шевельов. Він сказав, що тільки в хворому суспільстві питання мови обговорюють всі. У здорових суспільствах питання мови обговорюють філологи на наукових конференціях. Це ще ознака того, що ми ментально нездорове суспільство. А що таке "ментальність"? Це синтез розуму, душі, тіла, емоцій і так далі. Тобто це емоційний розум, інтелект, підсвідомість і свідомість. От саме з тим у нас проблеми.

Можливо, не стільки з самим українцем, скільки з тим, дуже важливо, як змінено етнічну структуру України в часи її поневолення. Тобто коли питомих українців знищено, а на їхнє місце завезено реальних московитів. Я маю на увазі святі землі Луганщини, Донеччини, ті терени, які стали промисловими нашими центрами, куди завозили московитів і таким чином їхня кількість зростала. Далі вони вибирали до нашого парламенту своїх. Українці, для них не були своїми. Вони обирали винятково московитів. І ці московити в парламенті втілювали нам московську політику. Але якби не було "яничарів", ті московити нічого б не зробили.

Велике зло безсиле, якщо йому не допомагає мале зло. А мале зло — це ті "івани носи", які відкрили в Батурині двері і тому Петро І міг батуринців вирізати. Тому питання мови настільки гостре, бо це питання душі і питання ідентичності.