Європейського ховраха в Україні вже не побачити: чому зник цей гризун

Україна втратила безповоротно один з унікальних видів гризунів, який колись був поширений на її території. Цей вид, європейський ховрах (Spermophilus citellus), мав особливе значення для екосистеми країни.

Колись цей європейський вид був поширений від Альп через південну частину Середньої Європи на схід до України та Молдови. В Україні знахідки європейського ховраха були відомі в Закарпатській, Чернівецькій, Хмельницькій та Вінницькій областях на середину 1970-х років.

Таксономічна належність та природоохоронний статус

Європейський ховрах належить до класу Ссавці (Mammalia), ряду Гризуни (Rodentia), і є одним із чотирьох видів роду Білячі в Україні. На жаль, природоохоронний статус цього виду — зниклий.

Чисельність та причини її зміни

У 1950-х роках чисельність європейського ховраха у межиріччі Дністер–Прут була досить високою — на 1 гектар припадало 30–35 нір. Однак вже у 1980-х роках на цій території знаходили лише 1–2 нори на гектар. За останні 20 років правдивих відомостей про існування цього виду в Україні немає, хоча на прилеглих територіях Молдови він ще на початку 1990-х років траплявся досить масово.

Причини зміни чисельності включають неконтрольований промисел у 1950–60 роках, загибель тварин від отрутохімікатів та зведення біотопів. Ці фактори призвели до майже повного зникнення виду з території України.

Морфологічні ознаки

Європейський ховрах має дрібний короткохвостий тулуб із довжиною тіла 16,5–22,5 см та хвоста 4,6–7,4 см. Забарвлення спини було сіро-буруватим з жовтувато-білими цяточками, боки мали іржаво-жовтуватий відтінок, а черево було блідо-жовтуватим. Навколо очей світлі кільця, а хвіст має темну облямівку на кінці.

Особливості біології та наукове значення

Європейський ховрах в Україні був осілим і жив у норах, які влаштовував горизонтально у малопотужному шарі ґрунту. Гніздові камери розміщувалися у скельному ґрунті, іноді використовувалися нори сліпаків. Тварини зазвичай активні з кінця березня до початку жовтня. У південній частині ареалу вони впадають у літнє теплове заціпеніння, яке переходило у зимову сплячку.

Живляться ховрахи переважно дикорослими рослинами, а також культурними злаками та листям цукрових буряків. Крім того, вони споживають комах та дрібних хребетних. Парування відбувається наприкінці березня, а самка народжує 4–6 малят у квітні.

Раніше європейський ховрах вважався шкідником сільського господарства і безжалісно винищувався, зокрема, заради малоцінного хутра. Тепер, коли вид зник, стає зрозуміло, що втрату біорізноманіття важко повернути.

"Телеграф" розповідав, що найбільший серед тхорів опинився під загрозою вимирання в Україні. За останні 50 років популяція степового тхора катастрофічно зменшилась.