Світова сенсація з Полтавщини: вчені розкрили секрет 2500-річної аристократки

Про сенсаційну знахідку під час розкопок масштабного некрополя Більського городища Скоробір повідомили в Історико-культурному заповіднику "Більськ", що у Котельві Полтавської області. Йдеться про жіночий комплект зі шкіри: шапку та пояс, яким понад 2500 років. Унікальність артефактів у тому, що вони не лише вперше знайдені на території Скіфії, але й не мають аналогів у центральноєвропейських культурах та надають уявлення про новий, раніше невідомий тип жіночого головного убору I тисячоліття до нашої ери.

Тисячолітня знахідка ледь не "розчинилась" на очах

Спільній експедиції Музею археології Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна та Історико-культурного заповідника "Більськ" на чолі з кандидатом історичних наук Іриною Шрамко вдалося ще у 2017 році виявити в одному з найбільших некрополів Більського городища парне поховання — чоловіка років 30—40 та жінки років 18—22. Грабіжники, вочевидь, давно винесли з могили багато цінних предметів, у тому числі виготовлених із золота.

Однак у цьому кургані, який археологи датують останньою чвертю VI століття до нашої ери, зафіксовано справжню сенсацію: біля голови та ніг померлої лежали незвичайні для Скіфії тієї історичної доби предмети, що були використані в похоронному обряді. А саме: залишки шкіряного пояса й уціліла шапка, оздоблені бронзовими бляшками. Поряд — старовинне бронзове дзеркало, набір гральних кісток, чорнолощена чаша, блюдо з рогу, оправа дерев'яної посудини тощо. Це вказувало на зв'язок померлої із сакральною сферою при житті й на її аристократичне становище в суспільстві. Одним же із показників високого соціального статусу жінок у стародавніх суспільствах є похоронний костюм, основним елементом якого є головний убір.

Чоловік, як і належить воїнові, був похований зі зброєю та металевими елементами кінського спорядження.

— Шкіряні речі знаходились у досить непоганому стані, — розповів "Телеграфу" директор Історико-культурного заповідника "Більськ" Ігор Корост. — Їх підняли на поверхню у земляному моноліті. Але під дією природних чинників шкіра буквально на очах почала ніби "розчинятися". На щастя, реставратори прямо в польових умовах зуміли добитися майже неймовірного — зупинити цей процес за допомогою спеціальних розчинів.

Фахівцям Харківської філії науково-дослідного реставраційного центру України Сергію Омельнику та Володимиру Болотіну було надзвичайно важливо відтворити кожну деталь унікальних знахідок. Вони радилися з цього приводу з польськими колегами, зверталися за порадами до реставраторів із Шотландії.

"Шагренева шкіра": як реставратори відновили унікальний головний убір

Загалом процес відновлення таких рідкісних артефактів технологічно складний і тривалий.

"Сергій Омельник та Володимир Болотін прагнули зберегти гнучкість шкіри. Однак зрештою їм довелося обрати жорстку фіксацію її форми. Оскільки шкіра не реагувала на пластифікацію (введення спеціальних речовин у матеріали для підвищення їхньої еластичності, гнучкості та полегшення обробки. — Ред.) та прогресивно стискалася, утримання бронзових декоративних елементів на основі ставало дедалі проблематичнішим. Бронзові пластини розхиталися, і знадобилися значні зусилля, щоб закріпити їх у початковому положенні за допомогою полімерного розчину.

Пояс зберігся лише фрагментарно, і повністю достовірна реконструкція його зовнішнього вигляду виявилась неможливою.

А шапка мала зсередини тонку шкіряну підкладку, і під час реставрації вдалося зафіксувати її фрагменти. По суті, це шкіряний виріб у формі низького циліндра з плоским верхом, покритого бронзовими декоративними бляшками. Підкладка не лише надавала готовому виробу акуратного, презентабельного вигляду та робила його зручнішим для носіння, але й захищала голову від гострих кінців металевих скоб", — написала у науковій статті, яка була опублікована днями у журналі "Arts" (його видає міжнародна наукова організація MDPI у цифровому форматі у Швейцарії), вчений-археолог Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, кандидат історичних наук Ірина Шрамко.

Тож лише тепер, у 2026 році, після публікації статті, знахідка, як кажуть вчені, введена до наукового обігу, і про неї заговорили як про світову сенсацію.

Таємниця аристократки з некрополя Скоробір

Так у чому ж полягає сенсація?

"Обидва шкіряні вироби з кургану некрополя Скоробір виконані в одній техніці й в одній майстерні. Вони не лише відрізняються від жіночого одягу, відомого у Скіфії, а й демонструють інший декоративний принцип, — зазначається в опублікованій статті Ірини Шрамко. — В їхньому оздобленні використано велику кількість дрібних скобоподібних пластинок та особливий спосіб їхнього кріплення до основи, невідомий у скіфському світі, але досить поширений у гальштатській культурі (панівна археологічна культура Західної та Центральної Європи раннього залізного та пізнього бронзового віків, що існувала у XII–V століттях до бронзової доби. — Ред.).

Невеликі бляшки подібного типу використовувалися винятково для оздоблення головних уборів та поясів у південно-східній альпійській зоні, тоді як у решті гальштатського світу вони слугували переважно для прикрашання возів, кінної упряжі та жіночих поясів. Тому очевидно, що південно-східна периферія Гальштату є найперспективнішим регіоном для пошуку походження нашого набору.

Очевидно, що жінка, похована в кургані, не належала до кочового населення, а була частиною місцевої еліти, зайнятої в сакральній сфері життя осілих громад Лівобережного лісостепу Дніпра, яка використовувала свій традиційний костюм у ритуальних практиках, можливо, як сімейну реліквію свого роду".

І далі: "Можна припустити, що молода жінка з’явилася на Більському городищі з якоюсь групою прибульців.

Нові дані, отримані в ході вивчення знахідок, дозволяють відкинути початкову гіпотезу про те, що обидва шкіряні вироби були поясами, принесеними на Більське городище кочовим скіфом як військові трофеї. Як елементи традиційного костюма, шкіряний одяг, прикрашений не золотом, а бронзовими бляшками, навряд чи був привабливим для воїна-кочівника.

А традиція носіння шкіряних поясів та включення їх до похоронного костюма була поширена в гальштатській культурі, особливо в її західній зоні. Шкіряні пояси, подібні за дизайном та технікою виготовлення до зразка зі Скоробору, прикрашені бронзовими бляшками, були популярними в той період й на півдні Німеччини.

Проаналізовані матеріали також свідчать про те, що соціально-етнічний склад мешканців Більського городища був досить неоднорідним. Його курганні некрополі містять останки представників різних груп місцевої аристократії з різним походженням (кочові скіфи та осіле населення). Серед цієї місцевої еліти жінки мали високий соціальний статус протягом усього архаїчного періоду".

Ключ до розгадки Гелону

— Науковці по крупинках збирали інформацію, проводили пошук аналогій знайденим предметам, — розповідає Ігор Корост. — Зокрема, у лабораторії університету Тарту (Естонія) були зроблені ДНК-аналізи зубів та кісткових решток із кургану. Вони вказували на генетичну спорідненість небіжчиці з представниками одного з центральноєвропейських регіонів, де проживали племена яподів (територія нинішньої Хорватії). Для останніх традиційним було використання шкіряних головних уборів з бронзовим оздобленням (шоломи, шапки) та пояси.

Цікаво, що шапка саме такого фасону ("Ліка") є складовою національного одягу сучасних хорватів.

Щоправда, ми не можемо сказати, зі шкіри якої тварини була виготовлена основа пояса і шапки — за браком відповідних умов та спеціалістів в Україні такий аналіз не проводився.

Віднайдені речі свідчать про те, що на цих теренах за доби раннього заліза фіксувався значний вплив не лише номадів (скіфів), греків, але й представників центральноєвропейської культури.

Причини та умови цих взаємоконтактів і досліджують археологи. Але відкриті знахідки в кургані 2017 року вкотре доводять, що Більське городище було унікальним центром чи столицею Лісостепової Скіфії.

Як говорить Ігор Корост, на некрополях населення Більського городища (у тому числі в межах грандіозного могильника Скоробір) первісно могло бути понад тисячу курганів. За кілька десятків років археологам удалось дослідити менше сотні з них. Тобто, перспективи досліджень тут колосальні. Могильник є неймовірно інформативним об’єктом, і саме тут в останні роки вдалось відкрити елітні жіночі поховання та знайдено рідкісні артефакти періоду скіфської архаїки, що дуже важливо для науки. Фактично кожен курган дарує якісь цікаві знахідки, що дозволяють поглянути по-новому на історію Більського городища. Ключ до розгадки головних таємниць древнього Гелону — саме тут!

З метою збереження некрополя, який розорюється століттями, підготовлено та погоджено облікову документацію, що дало змогу занести могильник Скоробір до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Артефакти ж, про які тут ідеться, згодом, як тільки вдасться забезпечити належний рівень безпеки та умов для експонування, будуть представлені на спеціальній виставці у Полтаві.

Фото історико-культурного заповідника "Більськ" та Музею археології Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна