Весна наших надій, яка змінить і нас, і світ - Віталій Чепинога

Читать на русском
Автор
3774
Генштаб ЗСУ Новина оновлена 01 березня 2024, 11:02

Колишній народний депутат України, журналіст та блогер проаналізував ситуацію в Україні після завершення складної зими

Високосний рік даний нам для того, аби ми помітили, що й найдовша зима колись закінчується. І приходить весна. Пора нових надій і сподівань. Так завжди буває, навіть коли війна.

Минулої весни генерал Буданов обіцяв, що вже влітку всі ми будемо відпочивати в Криму. І я, як представник покоління, що звикло довіряти владі не довіряючи, знічев’я кинув в багажник авто свої купальні шорти, які вже два роки лежать без діла. А то, раптом доведеться бути в вільному, українському Криму, а мені й скупаться ні в чому. Треба бути готовим.

То я їх так і не витягав з машини. Катаються. Най буде. Може цього літа. Або — наступного. Головне, що це колись неодмінно станеться.

І хай сьогодні ще все не так і не тоді, як нам би хотілося, навесні ми все одно прагнемо нових сподівань. Бо так має бути. А "має бути" — це велика сила!

Нам, звісно, все ще трапляються недобрі новини. І підступні "польські фермери" все ще висипають українське зерно на дороги, і влада схиляє нас до "третього Майдану", американський спікер Джонсон не дає нам грошей, а Шольц – "таурусів", і Путін каже Європі, що "можем повторіть".

Але ж ми знаємо, що те українське зерно щедро проросте їм крізь польський асфальт і залізничні колії, Майданом нас не злякати, бо всі ми звідти вийшли, як рептилії з води на сушу в девонському періоді палеозою. Ми сподіваємося на те, що дядькові Джо вдасться переконати республіканців, а Шольц таки дасть свої "тауруси", як колись дав "леопарди", хоча теж не хотів. А Путін? Ну, що Путін… Путін якось неодмінно помре. І абсолютна більшість з нас до цього світлого моменту неодмінно доживе й переживе. Принаймні, історії досі невідомі випадки, щоби хтось не вмер. Так не буває. І це той недолік еволюції, який часом може і втішити. А все що нинішня Росія може "повторіть", то це зліпити чергового півня з мерзлого калу не безкрайніх просторах Сибіру. Така їхня історична місія.

Минулої зими в кожному місті й кожному селі України безкінечно гуділи генератори, ми варили каву на свічках, купляли EcoFlow по ціні тюнінгованої "Таврії", а дами підбирали налобні ліхтарики в тон під вечірні сукні.

Сьогодні ж генератори стоять без діла, українські ППО збивають ворожі ракети, українські енергетики (вічна їм слава і вдячність) мають перепочинок, а каву варять, як і належать, у кав’ярнях Львова, Одеси, Черкас, Харкова, Полтави і Києва. І еспресо, і ристрето, і лунго. І макіато з флет-вайтом. З EcoFlow можна зробити шпаківню, або ящик для розсади. А жінки і дівчата України, як і зазвичай – найкращі, найгарніші і найкрутіші в світі, попри те, що їм довелося пережити. Так само, як українська мова — наймилозвучніша, це якщо хтось забув…

І птахи повертаються додому з вирію. А Збройні Сили України, звільняють їм небесні шляхи й магістралі, збиваючи ворожі сушки по три штуки за добу. І Чорноморського флоту Росії стає менше.

А ще вчора в порту російського Санкт-Петербургу яскраво горів криголам "Єрмак". Це – символічно аж кілька разів! А Ізраїль, який аж досьогодні утримувався від передачі Україні будь-яких озброєнь, таки надасть нам ефективні системи завчасного попередження ракетних атак. І сформовано західну "снарядну коаліцію". І F-16 вже десь на підльоті.

А в Києві на Хрещатику днями відчинилася чудова й модерна книгарня "Сенс", з сорока тисячами (!!!) українських найменувань книг.

Все це начебто й неспівставні новини й події за своїм масштабом і значенням. Але саме з таких новин, плететься та канва історії, яка зрештою має запрацювати на нас. Ми заслужили, ми гідні того, ми маємо право на світло, на життя й на свободу. Ми їх вибороли, не випросили!

Україна має місію. І це не голі слова. Світ вже два роки так чи інакше, живе Україною. Він не втомився від України, він реагує і відгукується. Письменник Андрій Бондар вчора помітив, що, наприклад, войовничий дух сьогоднішньої Франції, нове французьке відродження має за джерело лише українську боротьбу, інших причин у Франції для цього немає.

І ви подивіться на Емманюеля Макрона! Як його змінила ця українська боротьба! Він зробився воїном, самураєм французького ґатунку. Він сам дуже активно долучився до формування снарядної коаліції, обіцяє надіслати війська до України, вчиться стріляти, ходить на курси ножового бою… Це – абсолютно новий Макрон і нова Франція. Очевидно світлі духи Анни Ярославни і Пилипа Орлика таки досі блукають десь по периметру площі Трокадеро і авеню Клебер, Єлісейськими полями і Латинським кварталом.

Але особисто я думаю, що Емманюель Макрон таки десь роздобув лекції отамана Сірка в паризькій Сорбоні, і ретельно їх відстудіював. Так і було!

Історія часто кидає виклики цілими поколінням людей. А українцям, певно, найчастіше з поміж всіх. І головне в тому, аби відповідати цим викликам. Встояти і не зламатися перед ними. Я гадаю, ми відповідаємо цим викликам. Ми – маленькі люди, які часом змушені бути великими. Врем’я таке…

І як співає Славко Вакарчук: наша відповідь виткана зморшками на чолі, вартими тисячі слів…

Хай все буде добре! Хай буде весна!

Info Icon

Думки, висловлені в рубриці блоги, належать автору.
Редакція не несе відповідальності за їх зміст.