Бізнес не вірить у спільну роботу з владою. Але їхня кооперація необхідна - Олексій Голобуцький

До рук потрапив документ "Деякі рекомендації щодо дій Українського уряду в 2024 році". Він датований березнем 2024 року, мабуть, на фоні першої хвилі повідомлень про можливу відставку Шмигаля.

Автори – Денис Денисенко, Максим Карижський та Анатолій Мороз. Перші двоє давно відомі в області політичного та комунікаційного консалтингу. А Анатолій Мороз є одним із відомих у вузькому колі фахівців з організації польових виборчих кампаній.

Документ містить коротку, проте містку оцінку ситуації. І ця оцінка підтверджується з плином часу. Серед іншого, автори стверджують, що у 2024 та 2025 роках перед урядом стоїть завдання скорочувати витрати, збільшити податкову базу та отримати більше зовнішньої фінансової допомоги. Швидше за все, всі ці кроки доведеться робити одночасно. Бо власні доходи малі, а зовнішня підтримка добігає лімітів.

Цю тезу автори аргументують великим дефіцитом 2024 року та ризиком великого дефіциту у 2025 році. Дійсно, фактичний дефіцит бюджету у наступні 6 місяців, за різними оцінками, становить від 5 до 9 млрд дол. і більше. А якщо війна триватиме у 2025 році, то знову доведеться нести військові витрати. Якщо ж війна припиниться, то у зовнішніх донорів стане на один аргумент менше для прямої фінансової підтримки України; при цьому військові витрати все одно залишаться значними через необхідність зберігати та зміцнювати обороноздатність України. А якщо припинення війни не відбудеться внаслідок повноцінного мирного договору і збережеться ризик нової війни, то для іноземних інвесторів вплив цього ризику буде майже тотожним війні; тобто не слід сподіватись на стрімке зростання зовнішніх інвестицій. Частково це вже підтвердив Гетманцев.

Але точна оцінка ситуації зараз – не біном Ньютона. Привертають увагу деякі рекомендації документа.

Перше – базовий економічний сценарій повинен спиратися на внутрішні резерви. Адже розрахунок на свої сили та реальний план зростання буде важливим аргументом для країн-союзниць продовжувати допомогу Україні. Жоден уряд і жодна нація не хоче утримувати іншу країну невизначено довго. І якщо не зростатиме власна економічна база, будь-яка зовнішня допомога буде недостатньою.

Безперечним завданням уряду автори вважають включення всього майна державних підприємств у підприємницьку діяльність. У державній власності, як і раніше, перебувають понад 3 тисячі підприємств, і приблизно дві третини з них збиткові або взагалі не працюють.

Цікавою є пропозиція про залучення до економіки приватних готівкових заощаджень. За деякими оцінками, на руках у громадян 764 млрд грн (20 млрд дол.) готівки, а ще 1,14 трлн грн (30 млрд дол.) – на рахунках фізосіб у банках. Уряд здатний створити спеціальний Інвестиційний фонд, який, наприклад, керувався б спеціалізованими компаніями та інвестував би у проєкти і в Україні, і за кордоном. На кожен долар українських громадян цей фонд міг би додатково залучати кілька доларів від інших інвесторів. Щось схоже вже озвучував тодішній голова ФДМУ Рустем Умеров. Втім, гарна ідея не стає гіршою, якщо повторюється двічі.

Ще одна економічна пропозиція – додання хоча б одного кроку переробки в усіх експортних галузях, подорожчання вартості однієї тонни/вагона/фури експорту. Те, що відбувається зараз на кордоні України та європейських сусідів, вказує рівно на одну проблему – ми продовжуємо вивозити сировину замість готової продукції. Вивозячи сировину, Україна вступає у конкуренцію із широкими верствами населення сусідніх держав. Польського прикордонного кейсу не було б, якби через кордон йшли фури та вагони не з зерном, а (умовно) з макаронними виробами, кормами, сиропами тощо. Образно кажучи, вартість товару в одній фурі має становити не 10 тис. євро, а 100 тис. євро.

До речі, під цю мету знадобиться будівництво нової інфраструктури. Зокрема індустріальних зон під нову схему виробничих центрів з урахуванням забезпечення її фізичної безпеки. Такий підхід не вимагатиме розпорошення інвестицій по всій території країни. Такий підхід дозволить надійніше захистити ці нові індустріальні центри від атак, забезпечити їх захищеним енергозабезпеченням.

Несподівана пропозиція. Слід повернути в економічну діяльність усіх підприємців, які зараз з неї виключені через кримінальні розслідування. Щоб ці люди не ховалися, а мали змогу розвивати економіку України. Нагадаємо, що значна частина так званих іноземних інвестицій була реінвестиціями українського бізнесу з офшорних зон. Станом на 2021 рік найбільшим інвестором в Україну (третина від загального обсягу) був Кіпр. Критерії для амністії доволі очевидні: якщо досудове розслідування триває понад 3 роки і справу не передано до суду; якщо немає потерпілої сторони; якщо йдеться про гіпотетичні, а не фактичні збитки; якщо сума збитку менша за певну суму (20, 50 або 100 млн грн).

Можливо, багато бізнесменів під слідством — не без гріха. Але це часто люди з досвідом створення бізнесу, іноді навіть на світовому рівні. Їхні гроші, досвід і готовність бачити сьогодні в тисячу разів важливіші і корисніші для країни, ніж кримінальні справи, що тривають роками, а то й десятиліттями, які передаються правоохоронцями один одному у спадок. Цих людей треба постаратися повернути до української економіки.

Автори переконують, що ставка в політиці розвитку має робитись не на державний сектор, а на зростання приватного бізнесу. Держекономіка ніде і ніколи не виграла у ліберальної економіки у зростанні ВВП та у продуктивності праці. Частка державної економіки, за різними оцінками, становить понад половину всієї економічної бази. Ще наприкінці 2021 року вартість активів держкомпаній становила близько 40% ВВП, і держава була найбільшим роботодавцем — 715 тис. працівників. За два минулі роки частка держави в економіці зросла через націоналізації та скорочення приватного сектору. Але державна економіка не здатна забезпечити ні високе зростання ВВП, ні конкурентоспроможну продуктивність праці. Середньорічний дохід від власного капіталу приватних та державних підприємств у 2021 році становив 8 відсотків та 0,3 відсотка відповідно. І практика, і теорія стверджують, що створити високе зростання ВВП і конкурентоспроможну продуктивність праці здатне лише підприємницьке співтовариство.

Автори пропонують розпочати формування моди на підприємництво. Мета — залучити людей до творення. Наведені навіть конкретні кроки. Наприклад, Хрестоматія підприємця для учнів старших класів. Як створити бізнес-план; які класичні причини банкрутств тощо. Завдання такої хрестоматії – роз'яснення основних правил, а також інвентаризація та опрацювання страхів, через які люди бояться розпочинати бізнес. Або ж телешоу а-ля "Бізнес країни" на кшталт "Голос країни", де відбувався б вибір кращого бізнес-проєкту. Або ж спеціальна лотерея на формування інвестиційного фонду підтримки підприємництва, зокрема для створення бізнес-стартера.

Слушним є зауваження про те, що ефективний і реалістичний план апріорі не може бути написаний всередині уряду. Точніше, може, але такий план буде неробочим. Бізнес не вірить у реалістичність спільної роботи з владою. Але їхня кооперація — необхідна умова швидких темпів зростання. До речі, сам процес спільної розробки нового плану – це вже привернення уваги та, в результаті, залучення грошей.

Привертає увагу ідея про оптимізацію середньої освіти. Нема рації обмежувати нижній поріг мобілізації 25 роками, якщо не змінювати систему освіти. Зараз працездатний прошарок населення 17-22 років значною мірою виключено з ринку праці – вони навчаються. Ті ж із випускників, які після закінчення школи виходять на ринок праці, не мають професійних навичок. Коротко кажучи, загальна грамотність може бути забезпечена у перші 5 років навчання; а потім вже може починатися професійна орієнтація. Школяр має виходити зі школи з щонайменше однією спеціальністю і мати можливість якомога раніше вийти на ринок праці. Слід також навчати нове покоління економічної грамотності, щоб обмежити згубний вплив грального бізнесу та криміналу і щоб не отримати на виході лівих радикалів.

Такий документ могли б взяти на озброєння всі кандидати на місце в уряді та на місце прем’єр-міністра. Та й сам прем’єр, поки є час.

Джерело: Facebook-сторінка Олексія Голобуцького