Коли мета виправдовує засоби: Як Нікколо Макіавеллі став наставником тиранів і "батьком" політології

Парадокси… Людина, яка на межі XV—XVI століть щиро бажала об’єднати рідну Італію, котру розривали на шматки постійні війни та інтервенції сусідніх держав — Франції, Іспанії та Священної Римської імперії, а також блюзнірське всевладдя римської курії. Але одночасно це був і абсолютно цинічний прагматик — синонім віроломства, — який відділяв політику від моралі, релігії та навіть філософії. І вважав, що для досягнення мети буквально всі засоби гідні для використання…

Італійський мислитель, державний діяч, письменник та історик упокоївся в пантеоні видатних людей у францисканській базиліці Санта-Кроче у Флоренції. Поряд із Нікколо Макіавеллі (також Мак'яве́ллі, італ. Niccolò di Bernardo dei Machiavelli) в стандартному мармуровому ложі з постаттю померлого упокоїлося ціле гроно геніїв світового рівня: поети Данте Аліг'єрі та Вітторіо Альф’єрі, астроном і математик Галілео Галілей, скульптур, художник і поет Мікеланджело Буонарроті, композитор Джоаккіно Россіні, два нобелівські лауреати — радіотехнік і підприємець Гульєльмо Марконі та фізик Енріко Фермі… Така от блискуча компанія підібралася в столиці Тоскани.

Завдяки великому герцогу Тосканському Леопольду Габсбургу (з 1792 року — імператору), лише через два з половиною століття після смерті Макіавеллі, 1787-го, на пам’ятнику зробили компліментарний напис: "Його ім’я вище від усіх похвал". Життя представника збіднілого дворянського роду, повне карколомних поразок і зовсім рідкісних перемог, завершило свій цикл 21 червня 1527 року.

Макіавеллі залишив унікальну, проте не таку вже й велику епістолярну спадщину. В першу чергу він всесвітньо відомий політичним трактатом "Державець" (або "Князь"). Трактат став настільною книгою для багатьох світових лідерів і тиранів. Написаний він був ще 1513 року, а опублікували його лише 1532-го — вже після смерті у страшних злиднях видатного мислителя. Основні твори Макіавеллі: "Роздуми щодо першої декади Тіта Лівія", "Про військове мистецтво" (єдиний опублікований за життя), фундаментальна "Історія Флоренції". Менше мислитель відомий як поет і драматург — в цій царині він не досяг таких висот.

Нікколо Макіавеллі народився 3 травня 1469 року у Флоренції — самісінькому серці Північної Італії. Батько, Бернардо Макіавеллі — юрист середньої руки, а мати Бартоломеа була побожною жінкою, співала у церковному хорі.

Вивчав граматику, латину, стилістику, перечитував античних авторів. Відомостей про його університетську освіту нема.

Флорентійською республікою до 1494 року правив клан банкірів Медічі. Французькі війська оточили того року місто, а син Лоренцо Пишного П’єро підписав принизливу капітуляцію. Невдовзі він був вигнаний з міста.

Макіавеллі 1498 року, вже після страти фактичного глави Флорентійської республіки Джироламо Савонароли, став секретарем ради десяти громадян міста; можна сказати, що він опікувався закордонними справами республіки. Протягом 14 років виконував різні дипломатичні доручення в Німеччині, у Франції, австрійському Тіролі та Римі.

З 1506 року Макіавеллі паралельно займався організацією міської міліції. Він був проти використання найманців-кондотьєрів, які спустошували терени Італії й часто зраджували тих, хто їх наймав. Проте в ситуації військової загрози, коли проти республіки виступили папські та іспанські війська, які хотіли повернути до влади клан Медічі, міліція відмовилася виконувати накази та склала зброю. Це був страшний удар для Нікколо…

Після повернення 1512 року до влади у Флоренції родини Медічі Макіавеллі був усунутий від служби. Невдовзі його арештували та відправили до в’язниці. Участь у змові проти клану Медічі не довели, і мислителя відправили до маленького родинного маєтку Сан-Кашано неподалік Флоренції із забороною приїжджати до рідного міста. Там він і написав свій знаменитий трактат…

Макіавеллі присвятив "Державця" молодому главі Флорентійської республіки (1516—1519) Лоренцо деї Медічі, онуку банкіра і поета Лоренцо I Медичи, багатолітнього правителя республіки (1478—1492), який отримав прізвисько Пишний за меценатську підтримку мистецтва і науки. До речі, Лоренцо II був батьком горезвісної королеви Франції — Катерини Медічі, яка дала відмах на різанину гугенотів у ніч на святого Варфоломія в Парижі 1572 року. Проте жодної реакції можновладця на "Державця" не було.

Мислитель написав цей "трактат, сподіваючись, що його твір надихне володаря справдити давню мрію Данте про об’єднану Італію. Але заклик книги був універсальний. Відокремивши політику від моральних міркувань, Мак’явеллі дав голос мистецтву Machtpolitik — нічим не скутої політики сили. З одного боку цей "мак’явелізм" призвів до великого скандалу. Сумнозвісними стали такі концепції, як frodi onorevoli (почесне ошуканство) або scelleratezze (славна підступність). А з другого, поважнішого боку, якщо читати "Державця" разом з "Міркуваннями" про Лівія, Мак’явеллі можна вважати за щирого прихильника обмеженого врядування, панування закону і свободи" (Норман Дейвіс, "Європа. Історія", переклад Петра Таращука).

Взагалі Макіавеллі був прибічником республіканського правління, проте у "Державці" він (значною мірою вимушено, щоб достукатися до Лоренцо) підтримав одноосібну владу государя, наділеного великодушністю і доброчесністю. Тільки такий правитель, на його думку, зміг би відновити єдність Італії, з використанням всіх буквально, навіть аморальних, засобів і методів. До речі, в "Роздумах…" він уже повертається до своїх демократичних поглядів. Проте дослідники часто не помічають цього факту.

Саме Флоренція, а не Рим була провідним центром італійського Відродження. Проте її час вже спливав…

Жителі Апеннінського півострова зверхньо ставилися до інших народів, вважаючи їх варварами. Проте продовжувалася стагнація чи, радше, розкладання суспільства в численних італійських державах. І починалося розкладання з "голови": папської держави — і її столиці Ватикану.

Італійський філософ і літературний критик XIX століття Франческо де Санктіс в есеї, присвяченому Макіавеллі, писав: "Головним центром цієї розбещеності влади, яка супроводжувалася нечестивістю, безбожжям, був римський двір, а головними протагоністами її — папа Александр VI та Лев X. Саме звичаї цього двору запалили гнів Савонароли і спонукали до розколу Лютера та його співгромадян".

І ще одна цитата, вже від самого Макіавеллі, яка актуальна і сьогодні: "Задля успіху політик обов’язково і завжди має зображати щиру побожність".

Мислитель дав дуже точну і знущальну характеристику "великому ошуканцю", римському папі: "Александр VI нічого не робив, він тільки обманював людей; він завжди тільки про це й думав і завжди мав для цього можливість; жодна людина не роздавала так легко обіцянок і не підкріплювала їх такими гучними клятвами, і ніхто не рахувався з ними менше, ніж він; однак, обманюючи, він завжди досягав успіху й дуже добре володів цим мистецтвом. Таким чином, державному діячу нема потреби мати звичайні чесноти, але йому необхідно прикидатися, ніби вони у нього є" (переклад з італійської Ганни Лисенко, 2006). Це висловлювання можна сміливо переадресувати багатьом політикам сучасності.

Франческо де Санктіс дав досить точну, хоча й дещо компліментарну характеристику мислителю: "Мак’явеллі, попри своєрідні угоди з совістю та хитання, властиві політичному діячу, окреслив на уламках середньовіччя контури світу, яким він повинен бути, — світу, який заснований на ідеї батьківщини, національної незалежності, свободи, рівності, труда, світу мужньої, серйозної людини".

Проте знаменита теза Макіавеллі — "мета виправдовує засоби", що насправді є виправданням будь-яких, часто поза мораллю та етикою дій задля досягнення політичної, абсолютної влади, знайшла застосування в практиці як ідеологів абсолютної влади, так і монархів, політичних лідерів. Його політичні поради високо цінували, тож книгу "Державець" зробили настільною англійський лорд-протектор Олівер Кромвель, імператор Франції Наполеон Бонапарт, радянський тиран Йосип Сталін…

Видатний британський філософ, соціолог і логік Бертран Рассел зауважував, що "методи, про які пише Макіавеллі, нібито взяті з політичного життя XX століття". Він же дав дуже точну характеристику критикам флорентійця: "Від імені його зазвичай жахаються, і часом він дійсно жахає. Але цю долю розділили б багато інших, якби вони були також вільні від фальші, як Макіавеллі".