Чому вигідно переходити на українську мову в родині та як побороти булінг у школі, — роз’яснює нардеп

Найближчим часом МОН розробить рекомендації по запобіганню булінгу (агресивне переслідування, цькування, — Ред.) і алгоритми дії в таких ситуаціях. На черзі — посилення відповідальності за булінг.

Для кого і що саме передбачається, а також що не так із шкільною програмою з української літератури, "Телеграфу" розповіла авторка профільних законопроєктів, секретарка Комітету ВР з питань освіти, науки та інновацій Наталія Піпа.

"Суспільство дуже напружене"

– Чому ви взялись за тему булінгу зараз, під час війни?

– На мій погляд, це на часі особливо під час війни. Суспільство змінюється, і зараз можна створити і запровадити нові правила. Крім того, суспільство дуже напружене, і випадків булінгу, про які ми дізнаємось, по моїх відчуттях, побільшало.

Ми три з половиною роки працювали над змінами до деяких законів України щодо запобігання насильству та унеможливлення жорстокого поводження з дітьми (законопроект № 6393-Д). Почали ще до широкомасштабного вторгнення. У Комітеті з питань освіта, науки та інновацій його перший раз розглядали 23 лютого 2022 року. Наразі він прийнятий, направлений на підпис президенту. Його норми почнуть діяти через три місяці після прийняття.

Трохи про історію питання. Ще 18 грудня 2018 року Рада прийняла Закон України №8584 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо протидії булінгу". Тоді вперше було визначено поняття булінгу в українському законодавстві і передбачена відповідальність не тільки за вчинення, але й за приховування таких випадків. Але цей законопроект стосувався лише закладів освіти – шкіл, дитячих садочків тощо. А якщо випадок стався у літньому таборі, на заняттях гуртків чи у лікарні, неможливо було нікого притягнути до відповідальності, бо це було за межами правового поля: не відбувається освітній процес – немає ніякої відповідальності.

Ми ж внесли зміни до деяких законів України щодо запобігання насильству та унеможливлення жорстокого поводження з дітьми, щоб захист від булінгу охоплював усі сфери життя дитини.

– Крім випадків на вулиці?

– Там мова йде про звичайні правові відносини, адміністративну відповідальність, наприклад, але не про булінг. В булінгу мають бути не лише сторони конфлікту, а й повторюваність дій і реакція групи. Це про реакцію оточуючих і взаємодію з ними.

Доводилось переконувати про необхідність розглянути і прийняти цей законопроект зараз, під час війни, не відкладаючи. Наразі те саме проходимо із Комітетом з правоохоронної діяльності та законопроектом, який посилює відповідальність за булінг. Я розумію, що для них з їх колом питань булінг може здаватись чимось менш терміновим і важливим. Але переконуємо.

"Я не давала принижувати ні себе, ні інших"

– Ви самі в дитинстві, підлітковому віці з булінгом стикались?

– Як будь-яка дитина, чиє прізвище однокласники намагались перекручувати. До речі, і зараз деякі колеги-чоловіки у дописах вважають за можливе "відриватись" на прізвищі. Цікаво, що колеги-жінки такі прийоми не використовують. Мене не зачіпають подібні закиди, хіба що дивують. Таке відношення заклали спочатку батьки, потім — Національна скаутська організація Пласт. Я ні в школі, ні в університеті не давала принижувати ні себе, ні при собі інших людей, особливо — інших дівчат. Це має бути нормою.

– Ви сказали, що наразі допрацьовуєте питання відповідальності за булінг — мова про законопроєкт №9400.

– Так. У протидії булінгу, насправді, найголовніше – навіть не відповідальність, а превенція, попередження. Тому що, повторюсь, булінг — це не про кривдника і жертву, це про реакцію оточуючих. Чи знає вчитель, як правильно реагувати і що робити? Як реагують діти, батьки? Чи є у групі дітей правила взаємодії? Чи доброзичливе спілкування в принципі, щодня? Основа протидії булінгу — це доброзичливе спілкування і підтримка дітьми один одного.

Наведу приклад. У моєму класі в школі була дівчинка з ДЦП, вона тягнула ніжку. Нас зібрала вчителька і розповіла не називаючи імен, що цю дівчинку хлопець принизив, назвавши калікою. Вона така, як ми всі, просто у неї є особливості, їй складніше. Ніяких образ не має бути, ми всі — один клас, ми маємо підтримувати її і один одного. Я це добре запам'ятала. Більш того, для мене така постановка питання є нормою, я колись була здивована, що так не всюди.

У МОН до цього часу не було програми по превенції булінгу. Зараз її пишуть — тому що ми внесли зміни в законодавство і зробили наголос на превенції. І тільки після цього вже йде відповідальність.

Законопроект №9400 давно зареєстрований, але правоохоронний комітет не хотів розглядати його паралельно з № 6393-Д. Зараз буду комунікувати з колегами, переконувати таки розглянути. При найоптимістичнішому варіанті розвитку подій законопроєкт №9400 буде прийнято восени цього року — враховуючи розгляд профільного комітету, перше читання, правки і друге читання.

"Коли є законодавча база і вимоги закону, — все можливо"

– Коли говоримо про посилення відповідальності, про що наразі йде мова?

– По-перше, ми хочемо передбачити, що булера можна було відсторонити від роботи як мінімум на рік. Наразі взагалі немає відсторонення, є строк притягнення до адміністративної відповідальності: з моменту вчинення булінгу до покарання — три місяці. Цей строк треба продовжити. Зазвичай три місяці на судовий процес замало.

Умовно, якщо кривдником був учитель чи директор школи і батьки звернулись до правоохоронних органів, а ті подали в суд (це робить поліція на основі протоколу), то три місяці, зазвичай, дуже мало, щоб довести вину булера у суді і винести справедливе рішення. І через три місяці така людина поновлюється на роботі і продовжує працювати.

Другий момент — ми передбачаємо розробку корекційних програм для кривдника і жертви. Ми розуміємо, що це буде не швидко і не просто. Фахівців мало, на цю роботу потрібні кошти. У мене немає рожевих окулярів і уявлення, що завтра все почне працювати. Але це точно треба робити. І коли є законодавча база і вимоги закону, — все можливо.

– Якщо булінгом займається дитина?

– Це важливий момент. Насправді вчителі теж жаліються на булінг, його може вчиняти дитина. Це теж передбачено у законопроекті. До 16-ти років відповідальність за це несуть батьки, з 16-ти до 18-ти – діти, а після 18 – булер, як громадянин України, хто б це не був.

Побачимо, чи будемо серйозно збільшувати покарання. На сьогодні це — штраф у розмірі від 850 до 3 400 грн. Або це можуть бути і виправні роботи.

Дані заходи ми будемо доповнювати проходженням корекційних програм окремо – для кривдника, окремо – для жертви. Наприклад, це можуть бути заняття з психологом.

Важливий момент: булінг відбувається, коли людина хоче підвищити себе, показати свою важливість не через прояви лідерських якостей, а через приниження інших. Коли ти публічно притягуєш булера до відповідальності, його потреба підвищити себе не реалізовується. Навпаки – він отримує негативну реакцію. І є велика вірогідність, що наступного разу він подібних речей не зробить.

– А це не спровокує мститись — але тишком?

– Для цього потрібно правильно з булером попрацювати. Це дуже складне завдання, тому важливо робити кроки на випередження. Я наводжу приклад британської школи. Там стався випадок булінгу. Батькам на пошту надійшов лист із описом ситуації (без імен) і нагадуванням, що є правила школи і такі речі в даній школі є неприпустимими. А там батьки, віддаючи дитину до школи, підписують документ, яким зобов'язуються не порушувати правила школи.

Корекцію ситуації зробили максимально обережно — так, щоб вся школа не знала, хто кого булив. Але була розмова в кожному класі, батьківські збори тощо.

Попередження булінгу — це завжди ефективна співпраця закладу освіти, спортивного закладу, лікарні тощо, а також батьків і дітей. Коли діти не спостерігають конфлікт, а намагаються вирішити ситуацію і не допустити її загострення. Коли немає підтримки булера і цькування жертви булінгу.

"Діти мають об'єднуватися, щоб захистити дитину, яку ображають"

– Наше суспільство звикло жити за принципом: не жалійся, не скигли, ти маєш бути сильним і захищати себе в школі сам. Ми звикли покривати такі ситуації. Як може діяти цей закон, якщо наша ментальність трохи відстає — не у всіх, звісно. Але таких людей достатньо і серед батьків, і серед вчителів.

– Це не ментальність, це культурні звички. Вони змінюються від школи до школи, від регіону до регіону.

Якщо при подачі документів дитини в перший клас школи з батьками проговорять правила, попередять, і вони підпишуть згоду дотримуватись цих правил, вже будуть зміни.

Так само — коли ми дамо більше інструментів по роботі з проблемою булінгу директорам і вчителям шкіл, особливо — молодших класів. Бо давайте відверто: батьки найбільш активно включаються в усі процеси, коли дитина вчиться в початковій школі. В середній і старшій вони приходять до школи рідше.

І тут важливо одразу в комунікації з ними розділити поняття: що таке жалітися, а що таке – відстоювати права. Так само важливо домовитись від початку, що інші діти мають об'єднуватися, щоб захистити дитину, яку ображають, щоб такого в колективі не було.

Зміна культурних звичок не відбувається за один день, це тривалий процес. Але іншого шляху немає.

Ми — нація переможців

– Наразі активно йде шкільна реформа. Чи плануєте долучатись до цього напрямку?

– Я багато працюю над українською мовою в закладах освіти, над створенням і підтримкою україномовного середовища. Ми маємо усвідомити, що перерва — це частина освітнього процесу. Маємо виробити критерії українськомовного середовища в школі. Донести до батьків, чому їм насправді вигідно переходити на українську мову в родині.

– Як обгрунтовувати ці вигоди?

– Діти, які мають кращі мовленнєві компетенції, в садку і школі є більш успішними. Перший рік навчання є дуже важливим. Якщо дитина більше розуміє українську, більше читає українською тощо, вона легше входить у освітній процес, їй легше дається навчання, вона частіше почуває себе успішною, переможцем. А це — основа всього подальшого навчання.

Є громадська організація Андрія Ковальова "Спільномова". Вони проводять дослідження за прикладом багатьох країн. Найближча до нас – Естонія, яка є пострадянською країною, Німеччина, Британія, Америка, Канада. Вони досліджують мовленнєві компетенції дитини у п’яти років у садку, згодом – шестиліток у школі.

У нас оцінюючи, як розмовляє дитина, пишуть "добре", "дуже добре", "нормально". Але насправді діти із українськомовних сімей легше спілкуються українською і в освітніх закладах, і із ровесниками. Вони краще читають, краще розуміють матеріал, який подає вчитель. Вони краще входять в освітній процес, і їм легше отримати кращу оцінку. Тому розмовляти вдома, в родині українською мовою — краще, перш за все, для вашої ж дитини. Хоча велика проблема в тому, що сучасні діти є першим поколінням, яке виростає з гаджетами. У них в принципі мовленнєві компетенції нижчі, ніж у всіх попередніх поколінь. Наразі думаємо, як з цим працювати.

Планую в майбутньому також попрацювати над курсом української літератури, бо його варто осучаснити.

– Змінити зміст, перелік авторів?

– Швидше — підходи до викладання. Методика викладання української літератури фактично формувалась у часи тоталітаризму, і досі багато в чому повторює кальки, які колись диктувала Москва.

Потрібно змінювати підходи до вивчення літератури, давати дітям можливість висловлювати власну думку.

– Що маєте на увазі, говорячи про кальки?

– На прикладі. Як нам класично показують Шевченка? Як показували соціалісти: бідним, нещасним, голотою у шапці. А Шевченко був дуже екзальтованою людиною, яка змогла вийти за межі свого класу, спілкуватися нарівно з інтелектуалами, інтелігентами. Ми вчимо його під одним кутом зору, дуже вузько, не вивчаючи його інших сторон.

Те саме з Лесею Українкою, а наскільки це була різногранна особистість! І коли ми більше говоримо про інші аспекти їхнього життя чи життя Івана Франка, у якого погляди протягом життя змінювалися – він був багатогранною людиною, – це інший підхід.

Крім того, ми дуже мало говоримо в літературі про нас, як націю переможців. В більшості творів, у подачі українці — нещасні кріпаки. Так, епоха романтизму має місце бути, і такі твори є не тільки в нашій літературі. Але багато було і інших зразків творчості, на яких ми чомусь не зосереджуємось. Того ж Стефаника, найсумнішого автора української літератури, можна вивчати під різним кутом і робити різні висновки.

У мене у сина з математичним складом розуму єдина погана оцінка — по літературі. Він любить думати, висловлює свою точку зору. Якщо цього не можна — йому не цікаво. Я дуже люблю українську літературу, але коли почула, як їм її викладають під час онлайн-заняття, сказала: "Ок. Я розумію, чому ти не гориш бажанням її вивчати".

Для початку потрібно буде поговорити з вчителями-предметниками, чи є у нас хороший підручник з української літератури.

Зокрема, на сьогодні є проблема, що грифи отримають підручники, які не відповідають стандартам нової української школи. І водночас ми маємо автономію, коли вчителі обирають будь-які з підручників, які отримали гриф міністерства. Виходить трошки нонсенс. Або підручник відповідає стандартам НУШ, а методи — ні. Це все потрібно переглядати.

– Наскільки я розумію, ви би хотіли, щоб нові підходи до викладання української літератури були вже в 2027 році чи раніше? Я маю на увазі старші класи.

– До 2027-го це вже реально. Чи вдасться швидше – складне питання.