Радянська червона помада трималась на губах кілька днів: чим фарбувались модниці того часу

Радянська жінка мала встигати всюди — і на роботі, і вдома, і при цьому залишатися красунею. Помада була справжнім маніфестом її винахідливості: користувались нею до останнього, рештки діставали сірником. Їх могли змішувати між собою для створення нового кольору та буквально "сплавляти" в нову помаду.

Історія помади в СРСР починається із трьох фабрик — "Свобода", "Нова Зоря" у Москві та "Северное сияние" у Санкт-Петербурзі. Перші дві були засновані на базі підприємств з французьким корінням, які радянська влада націоналізувала після революції.

Розквіт косметичної індустрії почався у 1930-х, коли цей напрямок очолила Поліна Жемчужина — дружина В’ячеслава Молотова, голови Раднаркому СРСР. Помада тих часів могла триматися на губах кілька днів завдяки карміну — порошку із товчених жуків, який забезпечував той самий червоний колір.

Післявоєнні часи та 60-ті роки стали роками тотального дефіциту косметики. Асортимент був надзвичайно обмеженим, а якість залишала бажати кращого. Помада червоних, рожевих та коричневих відтінків не була стійкою, мала специфічний запах мила або воску.

З часом кількість відтінків зростала, але дістати помаду було непросто і сірник завжди лишався потрібним знаряддям. Помада не була дорогою, але потрібний колір часто було не дістати.

Імпортна помада була тільки у обраних. Косметика з Польщі чи Болгарії вважалася розкішшю, а французька Dior або американська Max Factor — недосяжною мрією.

Раніше "Телеграф" розповідав, навіщо жінки в Радянському союзі користувались зеленою помадою. Це робили не всі, однак наслідки такого макіяжу нікого не дивувати та транслювались щодня по ТВ.