Фільму "Від заходу до світанку" — 30 років: як зйомки перетворилися на жах і що зараз з акторами

30 років тому на екрани вийшов фільм Роберта Родрігеса "Від заходу до світанку", одна з культових стрічок дев’яностих. Чому цей фільм і досі переглядають, як він створювався і що зараз із його творцями — розбирався "Телеграф".

Що в цьому хорошого?

"Від заходу до світанку" — заряджений шаленою енергією молодості жанровий гібрид: кривавий, хуліганський та вульгарний. Його знімали молоді люди: Квентіну Тарантіно було 32 роки, Джорджу Клуні — 34, Робертові Родрігесу під час зйомок виповнилося 27.

Раніше подібні "експлуатаційні" фільми виходили одразу на відеокасетах і йшли під вивіскою "сміттєвого кіно". Легкою рукою Тарантіно такі жанрові вироби почали знімати за великі бюджети ("Від заходу до світанку" коштував 19 млн — удвічі дорожче за "Кримінальне чтиво"), у них грали великі зірки, а сам жанр отримав постмодерністське переосмислення.

Почавшись як жорстокий кримінальний фільм про двох грабіжників, які прориваються до мексиканського кордону, рівно на середині "Від заходу до світанку" перетворюється на не менш жорстокий і цинічний ґран-ґіньйоль про битву з вампірами. Авторське незалежне кіно і експлуатаційний жанр перестали соромитися одне одного — і перетворилися на новий радикальний стиль.

Сьогодні цинічна жорстокість фільму здається надмірною: у Родрігеса завжди були проблеми зі смаком і відчуттям міри. Але поява торік такого фільму, як "Грішники" Раяна Куглера (зібрав рекордні 16 номінацій на "Оскар"), який виглядає як римейк "Від заходу до світанку", показала: хуліганський "треш" Родрігеса й Тарантіно сьогодні став новою класикою.

Чому фільм так довго йшов до глядачів?

Усе це членошкідництво в битві з вампірами — не випадкове. 1990 року молодий Тарантіно, який уже встиг написати два сценарії — "Справжньої любові" та "Природжених убивць", усе ще залишався простим хлопцем із відеопрокату. Замовлення на сценарій фільму про вампірів за півтори тисячі доларів стало його першою оплачуваною сценарною роботою.

Сценарій замовив відомий майстер спецефектів Роберт Курцман, один із трійці KNB — Грег Нікотеро, Говард Бергер і сам Курцман. Окрім фільмів Тарантіно, згодом вони створять спецефекти для франшизи "Хроніки Нарнії" та для екранізацій Стівена Кінґа режисером Френком Дарабонтом — "Зелена миля" і "Туман".

Курцманові була потрібна історія, яка зможе показати в усій красі майстерність чарівників із компанії KNB. Не забуваймо, що на той момент ніякого CGI ще не було, усі спецефекти створювалися вмілими ручками. Саме тому нечисть на екрані й досі виглядає так переконливо у своїй огидній тілесності.

Знімати збирався сам Курцман, але без режисерського досвіду і з таким неоднозначним матеріалом студії не квапилися давати йому гроші. Та й жанрові гібриди на кшталт "Темного міста" Алекса Пройаса стануть можливими лише після фільму Родрігеса. Усе змінив тріумф "Кримінального чтива". Як згадував пізніше Родрігес, у цей момент вони з Тарантіно зрозуміли, що зараз їм "можна все", і доки це вікно можливостей не зачинилося, вони можуть знімати що завгодно.

Як з’явився танець зі змією?

Як не дивно, але два найяскравіші моменти фільму були імпровізаціями. Перший — це фраза, якою герой Клуні відповідає на репліку Сантаніко Пандемоніум (Сальма Хаєк) "Ласкаво просимо у рабство".

"Ні, дякую, — відреагував актор, — я вже був одружений".

Другий момент — це знаменитий танець самої Сальми Хаєк зі змією, якого не було в сценарії. І все б нічого, та в акторки виявилася клінічна фобія змій. Сам вигляд плазунів викликав у Хаєк паніку, але відмовитися вона не могла: інакше режисер пригрозив замінити її більш поступливою акторкою (сама Хаєк стверджувала, що це могла бути Мадонна).

Кар’єра Хаєк у США ще навіть не набирала обертів: "Відчайдушний", у якому її вперше помітили, лише готувався до виходу на екрани. Акторці була потрібна ця роль, щоб елементарно сплатити за квартиру.

Під час зйомки сцени доводилося використовувати гіпноз і дихальні техніки, аби Хаєк могла впоратися з панічними атаками, а саму сцену знімали короткими дублями. Та зрештою танець Сантаніко став найзапам’ятовуванішим атракціоном фільму. Сьогодні миляга Родрігес факт шантажу, само собою, заперечує.

Насамкінець зазначимо, що в ролях байкерів знялася вся команда майстрів зі спецефектів, включно з легендарним Томом Савіні, учителем Нікотеро. А от історія про те, що одного з вампірів зіграв невпізнанний у гримі Тарантіно, виявилася легендою.

Що з ними сьогодні?

Роберт Родрігес

У 57-річного Родрігеса зараз повно справ. Ще у травні минулого року він запустив унікальний продюсерський проєкт Brass Knuckle Films, що спеціалізується на створенні бойовиків та їхніх сиквелів, пропонуючи унікальну модель співпраці. Кожен прихильник екшену може не лише вкласти свої гроші у виробництво фільму, а й навіть долучитися до творчого процесу його створення. Наразі Родрігес зібрав від 2 тис. інвесторів близько двох мільйонів доларів.

Батько п’ятьох дітей, Родрігес уже три десятиліття мешкає в Остіні, штат Техас. Два роки тому він продав за 9 млн доларів свій дім-ранчо біля озера Тревіс, але куди переїхав — ретельно приховує. А кіно знімає у власному студійному комплексі Troublemaker Studios, розташованому в ангарах колишнього муніципального аеропорту Роберта Мюллера.

Денні Трехо

Кузену Роберта Родрігеса і найпоганішому хлопцеві Голлівуду Денні Трехо ось уже 81. Для своїх років він у чудовій формі (актор подолав 15 років тому рак печінки) і навіть потроху знімається, хоч і скаржиться на панічні атаки. Але що або хто може загнати у паніку такого хлопця, як Денні Трехо, він не зізнається. Можливо, через податкові проблеми: торік акторові довелося продати один із будинків, щоб закрити податкову заборгованість майже у 4 млн доларів. Водночас його ресторанний бренд Trejo’s Tacos активно розвивається: у Техасі та Британії планують відкрити близько сотні нових ресторанів.

Квентін Тарантіно

62-річний Тарантіно, який майже все життя не полишав Лос-Анджелес і оспівав у своїх фільмах улюблене місто, останні 6 років дуже комфортно почувається в Тель-Авіві, де живе із дружиною, 42-річною співачкою та моделлю Даніелою Пік, і двома дітьми. Користувачі соцмереж часто зустрічають режисера на базарах північного Тель-Авіва.

У серпні стало відомо, що він згорнув роботу над своїм десятим фільмом, який обіцяв стати останньою роботою К’ю, — історією реального кінокритика з журналу "для дорослих" у Голлівуді сімдесятих. За словами Тарантіно, це занадто схоже на його "Одного разу… в Голлівуді", а повторюватися не хочеться.

Попри солідні роки й статус, підтримує реноме хулігана. У грудні минулого року всі активно обговорювали подкаст письменника Брета Істона Елліса ("Американський психопат"), у якому Тарантіно накинувся на Пола Дано (Загадник із останнього, сподіваюсь, "Бетмена") і коміка Оуена Вілсона ("Зуландер"), назвавши їх нікудишніми акторами.

Джордж Клуні

Палкий демократ Джордж Клуні на 65-му році волів стати французом і втік разом із родиною від Дональда Трампа до Провансу, де неподалік Бриньйоля в актора виноробні угіддя. Після не надто привітно прийнятих "Одиноких вовків" і "Джея Келлі" Клуні повернувся на театральні підмостки, куди не виходив 40 років.

Вклад у боротьбу з трампізмом актор зробив своїм бродвейським дебютом. Навесні минулого року Клуні запустив на Бродвеї виставу "Добраніч, та нехай щастить" за власним фільмом 2005 року — і сам зіграв головну роль телеведучого Еда Марроу, який у п’ятдесяті зміг здолати одіозного сенатора-республіканця Джозефа Маккарті. Розв’язане ним "полювання на відьом", тобто комуністів в артистичному істеблішменті США, коштувало кар’єри і навіть життя багатьом прихильникам лівих поглядів у кінематографі. (А таких було дуже багато.)

20 років тому Клуні не зміг сам зіграти Марроу за віком, але тепер його старання оцінили. Вистава стала великим хітом, що зібрав за три місяці майже 50 млн доларів.

Харві Кейтель

Цього року Гарві Кайтелю виповнюється 87, але він усе ще в строю. Хоча фільми, у яких зараз знімається ветеран, перебувають десь на периферії великого кінобізнесу. Остання помітна роль актора — у міні-серіалі 2024 року "Татуювальник з Освенциму", яку гідно оцінили і критики, і глядачі. А от торішній екшен "Шкідник", у якому Кейтель зіграв злого боса мафії, не дотягнув і до трьох зірочок на порталі imdb.com.

У березні цього року Кейтель вийде на знімальний майданчик Troublemaker Studios в Остіні (той самий, що належить Родрігесу), де розпочнеться робота над сімейною спортивною комедією Armadillo United. Це фільм про 12-річного хлопця і його вигадану футбольну команду, які вирушають на юнацький чемпіонат світу з футболу до Ріо-де-Жанейро. Разом із Кейтелем зніматимуться Денні Трехо й Антоніо Бандерас — він зіграє продавця морозива, який уважає себе реінкарнацією Дієґо Марадони.

Сальма Хайєк-Піно

Акторка й продюсерка Сальма Хайєк-Піно у свої 59 виглядає так само молодо й чарівно, як у дев’яностих. Уже 17 років вона заміжня за Франсуа-Анрі Піно, нащадком знаменитого Франсуа Піно, власника аукціонного дому Christie’s та інших активів. Піно-молодший — керівний центр імперії Pinault, працює гендиректором люксової групи Kering (Gucci, Saint Laurent, Balenciaga тощо). Торік їхня донька Валентина Палома відсвяткувала 18-річчя. Сама Сальма готується зняти свій перший фільм як режисерка за власним сценарієм, продюсує стрічку Анджеліна Джолі. Схоже, справи у Сальми йдуть прекрасно на всіх фронтах.

Джульєтт Льюїс

Ще одна "безвікова" акторка з цієї компанії (вочевидь, у вампірських фільмах знімаються не просто так). Щоправда, нині 52-річна рокерка сяє не в найпомітніших постановках. Вестерн "Хаща", у якому Льюїс зіграла в компанії Пітера Дінклейджа (Тіріон із "Гри престолів") і лідера гурту Metallica Джеймса Хетфілда, пройшов непоміченим. Нова робота — сюрреалістична комедія "За задумом", у якій героїня Льюїс міняється тілами зі стільцем на виставці, — відверто кажучи, теж не додає оптимізму. На жаль, і про гурт Juliette and the Licks поки що нічого не чути: востаннє Льюїс відіграла сольний концерт майже рік тому.

Щодо особистого життя, то Джульєтт понад 20 років у розлученні й не має нащадків, називаючи "дітьми" двох своїх песиків. Але достеменно відомо, що зараз її серце не вільне.

Раніше "Телеграф" писав про фільм "Едвард — руки-ножиці", якому виповнилося 35 років.