Стара техніка з СРСР стала трендом: чому програвачі вінілу знову на піку популярності

Довіряйте надійному — підпишіться на Telegraf у Google Новинах

Програвачі платівок, які ще недавно роками припадали пилом на антресолях, знову стали популярними. Молоді люди повертаються до вінілу, купують стару аудіотехніку та відновлюють апарати, випущені кілька десятиліть тому.

"Телеграф" вирішив розповісти, чому радянський програвач для багатьох стає не просто предметом минулого, а пристроєм, на якому і сьогодні можна слухати музику.

Чому молодь купує старі програвачі

Однією з головних причин є повернення моди на вініл. Платівки знову купують люди, які не застали час, коли програвач був одним з основних способів слухати музику. Молодих покупців приваблює не лише звук, а й сам процес: дістати платівку з конверта, поставити її на програвач, опустити голку і згодом перевернути на інший бік.

На тлі стрімінгових сервісів такий спосіб слухати музику сприймається зовсім інакше. Тут важче нескінченно перемикатися з однієї композиції на іншу — платівку частіше слухають цілком. Тому вініл добре вписався у ширший інтерес до аналогових речей та своєрідного відпочинку від цифрових пристроїв.

Є й практична причина. Новий якісний програвач може коштувати значно дорожче відновленої радянської моделі, а іноді старий апарат взагалі досі зберігається у батьків чи бабусь та дідусів.

Крім того, далеко не всі програвачі СРСР були примітивною технікою. Серед них існували моделі, в яких можна було точно налаштувати голку, автоматично зупинити відтворення після закінчення платівки або за допомогою електроніки підтримувати стабільну швидкість обертання.

Свою роль відіграє зовнішній вигляд. Масивні корпуси, металеві деталі, прозорі кришки та характерний дизайн 1970–1980-х добре поєднуються із нинішньою модою на вінтажні речі.

Тому перед тим як викидати старий програвач, варто з’ясувати його точну модель. Під тією самою назвою могли випускатися дуже різні апарати, причому деякі з них в СРСР коштували кілька місячних зарплат.

"Електроніка": найнезвичайніші рішення

Під маркою "Електроніка" випускали одні з найтехнологічніших радянських програвачів. Наприклад, ЕП-060 сама контролювала точність обертання платівки та показувала відхилення на цифровому індикаторі.

Ще незвичнішою була "Електроніка Б1-04". У більшості програвачів голка рухається платівкою по дузі, а тут вона переміщалася майже прямою. Апарат отримав сенсорне управління та вважався дорогою технікою високого класу.

"Арктур": програвач для гарної домашньої аудіосистеми

"Арктур" мав різні моделі, в тому числі апарати з вбудованим підсилювачем. Але найбільш відомим став "Арктур-006" — окремий програвач, який підключався до підсилювача та колонок.

Цю модель робили з розрахунком не на максимальну універсальність, а саме на якісне відтворення пластинок. Тому "Арктур-006" і сьогодні залишається одним із найвідоміших радянських програвачів і регулярно зустрічається на вторинному ринку.

"Вега": масова техніка для дому

"Вега" була набагато більш поширеною побутовою аудіотехнікою. Під цією маркою випускали безліч моделей, тому саме такі програвачі сьогодні нерідко знаходять у батьків та бабусь із дідусями чи зустрічають на барахолках.

Особливо цікаві ранні версії "Веги-106". Крім звичних сьогодні швидкостей 33 і 45 оборотів за хвилину, деякі з них могли відтворювати пластинки на швидкості 16 і навіть 78 оборотів. Пізніше з’явилися і моделі з вбудованим підсилювачем, які вже являли собою майже готову домашню аудіосистему.

Раніше ми розповіли, чому радянські гобелени та килими тепер коштують цілі статки.