Пережила революцію та геноцид, але не "руський мир": якою була Авдіївка до війни (фото)

Читать на русском
Автор
1248
Теперішнє і минуле Авдіївки Новина оновлена 29 лютого 2024, 22:46
Теперішнє і минуле Авдіївки. Фото Колаж "Телеграф"

Прифронтове місто Авдіївка розташоване за 6 кілометрів від Донецька

Збройні Сили України були змушені відійти з Авдіївки 17 лютого 2024 року, щоб не потрапити в оточення. Однак війна в Авдіївку прийшла набагато раніше, у 2014-му. Тоді росіяни вперше окупували місто на Донеччині.

"Телеграф" зібрав для вас все, що варто знати про це героїчне місто України. До повномасштабного вторгнення Росії в Україну тут жило понад 30 тис. мешканців.

Авдіївка вважається одним з найдавніших поселень на Донеччині

До війни в Авдіївці, як і в інших містах України, вирувало життя. Тут розвивалася промисловість, відбувалися різноманітні фестивалі, формувалися свої, унікальні традиції.

Історія Авдіївки розпочалася в середині XVIII ст., коли селяни з Полтавщини й Сіверщини заснували перший хутір на території сучасного міста. Звісно і до XVIII ст. ці землі населяли ті чи інші племена, у різні відрізки історії. Місцеві мешканці займалися, переважно, сільським господарством і вирощували різні зернові культури.

За даними на 1859 року в Авдіївці вже мешкало 2299 осіб. Було 450 дворових господарств, існували православна церква й поштова станція. У 1880-х тут збудували залізничну станцію і для Авдіївки почалися нові часи.

Залізнична станція "Авдіївка"

У 1900-му році в Авдіївці розпочав свою роботу великий цегельний завод, який окрім цегли, виготовляв ще і черепицю. У 1929-му з'явився керамічний завод. На обох підприємствах працювало чимало місцевих мешканців. Варто зазначити, що у ті часи було дві Авдіївки, їх часто так і називали – Авдіївка-1 і Авдіївка-2. Остання після завершення Другої світової стане селищем "Хімік", а пізніше, у 1956-му році, увійде до складу міста Авдіївка.

Місто постраждало внаслідок геноциду українського народу, вчиненого урядом СРСР у 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв в Авдіївській 1-й і 2-й селищних радах — 485 людей

За часів Другої світової війни Авдіївка була одним із місць, де діяла Організація українських націоналістів революційна, тобто ОУН (б) й відокремлена від них мельниківська ОУН. Вони піддавалися репресіям як з боку німецької окупаційної влади, так і з боку радянської після завершення війни.

За кілька років в місті почалося будівництво величезного коксохімічного заводу — першу лінію славетного "Авдіївського коксохіму" було запущено вже в 1963 році.

Коксохімічний завод в Авдіївці у 2016 році

На заводі виготовляли понад 30 видів продукції, пише видання Ukrainer. Основними були доменний кокс, який використовується в чорній і кольоровій металургії як технологічне паливо, а також пек електродний і сирий бензол. Продукцію АКХЗ експортували в низку країн, зокрема в Польщу, Молдову, Словаччину, Єгипет, Туреччину.

Авдіївка у мирні часи

В Авдіївці розпочалася історія повітроплавання незалежної України. 18 липня 1992 року з місцевого стадіону "Хімік" злетіла у небо блакитно-жовта повітряна куля. До екіпажу ввійшли двоє жителів Донецька та один москвич. Спонсорував політ коксохімічний завод. Політ був вдалим. Після приземлення командир екіпажу Микола Хренов відзначив, що цей політ зробив Україну шостою державою після Литви, Латвії, Естонії, Казахстану та Росії, яка має свою повітроплавальну техніку.

Початок війни для Авдіївки

Вперше росіяни окупували Авдіївку у квітні 2014 року. Це були підтримувані Росією бойовики "Донецької народної республіки". Терористи провели в місті бутафорський "референдум" і проголосили його частиною так званої "ДНР". Шабаш тривав недовго — у липні 2014 місто звільнили бійці ЗСУ та добровольці з "Правого сектору".

Звільнення Авдіївки від сепаратистів, 2014 рік

З того часу Авдіївка стала прифронтовим містом. Тут постійно лунали вибухи, час від часу були прильоти російських ракет, а бої на прилеглих територіях фактично не вщухали з 2014 року.

Легендарний стінопис на посіченому осколками будинку №20 на вулиці Молодіжній облетів весь світ. На ньому зображена вчителька української мови Марина Марченко. Мурал став символом українського спротиву.

Мурал з портретом місцевох вчительки створив австралієць у 2016 році

Попри постійні обстріли в Авдіївці з часом вдалося, наскільки це можливо, відновити нормальне життя. Усупереч всьому, місто жило та розвивалося.

У 2018 Авдіївка почала позиціювати себе як місто фестивалів. Тут тобі й фестиваль мистецтв "Авдіївка ФМ", і фестиваль кіно "Art cinema holiday", і фестиваль для людей поважного віку "Ретро NEW осінь", і ще багацько різних культурних подій для молоді.

Під час щорічного фестивалю "Авдіївка ФМ" проходили лекції з відомими українськими діячами, різноманітні конкурси й концерти. Фестиваль відвідували, зокрема, гурти "The ВЙО" та "Жадан і Собаки", співачка, письменниця й громадська діячка Анжеліка Рудницька, художник Юрій Пітчук, письменниця Вікторія Амеліна (вона померла 1 липня 2023 року через поранення, отримані внаслідок обстрілу Краматорська російськими військами).

Востаннє захід "Авдіївка ФМ" провели у жовтні 2021 року. Того ж року в Авдіївці влаштували фестиваль "Ретро NEW осінь" для людей похилого віку — проводили майстер-класи й танцювали під українські пісні. Фестиваль планувався щорічним, але початок великої війни зруйнував ці плани.

Була в Авдіївці ще одна чудова традиція — запускати у повітря український прапор, прив'язаний до повітряних кульок.

Художники з Києва, Івано-Франківська, Одеси та Харкова почали створювати алею стінописів по вулиці Гагаріна. Станом на початок повномасштабного вторгнення вже було сім картин на поверхових будинках.

У 2020 до Дня закоханих в парку на вулиці Гагаріна відкрили новий артоб'єкт "Я люблю Авдіївку". Це був подарунок містянам від Авдіївського коксохімічного заводу.

У 2022-му, буквально напередодні повномасштабного вторгнення Росії, в парку з’явилися сучасні лавки із сонячними батареями, які дозволяли заряджати мобільні пристрої.

Для економії електроенергії звичайні ліхтарі почали замінювати на сонячні, загалом, станом на 2022, у місті їх близько двадцяти. За державною програмою енергоощадження в Авдіївці планували встановити сто ліхтарів на сонячних батареях. Однак, прийшла Росія…

Прославилася Авдіївка і своїми кулінарними традиціями, а саме авдіївською кашею, традиції приготування якої тягнуться ще з XIX століття. До складу страви входять: рис, яйця, вершкове масло, молоко, сіль і цукор. Готують авдіївську кашу чотири години. Якось на одному з фестивалів наварили аж 50 літрів такої каші. У 2019 році авдіївську кашу додали до переліку елементів нематеріальної культурної спадщини Донеччини. Каша стала настільки популярною, що мешканці міста створили окремий "Клуб любителів авдіївської каші".

Авдіївка у вогні війни

З початком повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року Авдіївка стала однією з головних цілей РФ. Нова фаза війни для міста почалася дещо раніше: перша російська атака відбулася 21 лютого 2022 року після проголошення Росією "незалежності" терористичних угруповань "ЛНР" та "ДНР".

"Окупанти щоденно обстрілювали Авдіївку, руйнуючи домівки місцевих жителів і лишаючи їх без необхідних умов: електропостачання, опалення й газу в Авдіївці немає з весни 2022 року, а централізоване водопостачання припинилося за кілька місяців до вторгнення унаслідок пошкодження росіянами Донецької фільтрувальної станції. Через поновлені у лютому 2022 року бойові дії призупинив, а тоді й зовсім зупинив роботу коксохімічний завод. У травні 2022-го російська армія цілеспрямовано обстріляла зупинку, на якій працівники заводу чекали автобус; тоді загинуло 10 людей, а 15 отримали поранення. З того часу коксохім постійно обстрілюється з боку РФ", — пише видання Ukrainer.

Школа в Авдіївці, знищена російськими окупантами

За словами очільника Авдіївської міської військово-цивільної адміністрації Віталія Барабаша, станом на кінець листопада 2023 року в місті залишалося 1336 людей. В лютому 2024, коли ЗСУ довелося відійти з міста, там залишалося близько 700 людей. Вони відмовилися виїжджати з міста й опинились під окупацією Російської Федерації.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" повідомляв, як живе зараз прифронтовий Часів Яр під Бахмутом. Місто без світла та газу — і, відповідно, без опалення.