"Сьогодні все позаду, не сумуйте": бойова парамедикиня "Чека" залишила близьким посмертний лист

Читать на русском
Автор
1689
Ірина Цибух та брат Юрій Новина оновлена 30 травня 2024, 23:13
Ірина Цибух та брат Юрій. Фото Колаж

Ірина Цибух цінувала кожну мить життя, адже знала, що будь-якої миті її може вбити російська ракета

Відома бойова медикиня батальйону "Госпітальєри" Ірина Цибух із позивним "Чека", яка загинула 29 травня в Харківській області, залишила посмертний лист рідним та близьким. Написала вона його ще торік.

Лист опублікував її брат Юрій Цибух. У листі дівчина попросила не тужити за нею.

Ірини Цибух написала посмертного листа від руки ще 8 квітня 2023 року, коли працювала для розвідки 80-ї бригади на Донеччині. Вона усвідомлювала, що її життя може обірватися будь-якої миті та вирішила полегшити рідним біль від своєї втрати.

"Загинула моя дорога сестра, подруга Чека, найкраща людина у цьому світі. Мені зараз наповнює порожнеча, але Іринці є що сказати, вона залишила посмертний лист", — написав її брат, опублікувавши текст листа.

Лист був підписаний коротко: "На випадок смерті". Нижче наводимо текст листа мовою оригіналу:

"Привіт, прийміть мої співчуття, не люблю, коли ви сумуєте, але мине час і цей розпач розсіється, доведеться продовжувати жити життя. Тому не гайте час на страждання, живіть далі.

Зараз 19:19, субота 8 квітня 2023 рік, ми з 5-м екіпажем працюємо для розвідки 80 бригади, на фоні грає Dream on від Aerosmith і вирішила, що за цей рік випадало так багато можливостей загинути, що можна знайти хоча б одну, щоб написати посмертний лист.

Сумно, що ми проживаємо настільки немічні, залежні від суспільного схвалення життя, що лише смерть дозволяє проживати абсолютну свободу.

Однак біда у тому, що життя закінчилось і ця свобода більше не має ніякого змісту. Сьогодні і навіки мені все одно, що про мене, про вас, про цей текст, про усе скажуть люди.

Наберуть ці речення лайки чи ні, нарешті нічия думка мене не цікавить, я померла.

Свобода — це найвища цінність. Усі, скоро 25 років, минали часто у комплексах і страхах. Але найчастіше цьому шуму не було місця перед моєю свободою.

Найбільше за що хочу сказати дякую собі, батькам, брату, рідним та друзям, дякую, що дозволяли мені бути вільною, жити те життя, яке хочеться.

Повномасштабна війна змусила перестати бути рабом страхів, сьогодні, на жаль, не вдалося звільнитись повністю, але сподіваюсь у мене все вийде, цей лист тому допомога.

Щоб мати свободу треба мати ще інші цінності, треба розуміти себе, добре знати хто ти для себе є, що таке особисте щастя і як тобі до нього дійти. Маючи відповідь на ці запитання найважливіше залишається йти. Сьогодні тут, на Донеччині, я на шляху, тут є собою і роблю те, що хочу.

Насправді більше нічого не має значення, тому цей лист додається так просто — у цей момент, як і у той коли це станеться, мені не шкода померти, бо нарешті живу те життя, яке б хотіла. Не лукавитиму, щоб відчувати цю неодмінну, істину волю доведеться пройти ще не один сеанс терапії, страхів і сліз.

Сьогодні усе позаду, моє життя закінчилось і мені важливо було пройти його гідно: бути чесною, доброю, люблячою людиною.

Сьогодні ми працюємо для героїв і це гарна змога підтвердити свої цінності — бути дійсно тою людиною.

Дякую кожному, хто любив і підтримував мене.

Не сумуйте за мною, життя дуже коротке, якщо воно продовжується після смерті, то побачимось.

Брате, не журись, ще на твої 17 перестала за тебе переживати. Сьогодні у тебе була перша екскурсія княжим Львовом, пишаюсь тобою. Ким би ти не вирішив бути сьогодні, довіряй собі, чуй себе, люби себе, живи собі своє щасливе життя. Якщо матиму можливість підтримуватиму тебе з неба. Але це не має значення, поки я жива, ми любили одне один одного, були чудовим братом і сестрою, це були гарні часи, хай ці спогади зігрівають тебе, мотивують, але в жодному випадку не розстраюють.

Щоб мати силу бути вільною людиною, треба бути сміливим.

Бо тільки сміливі мають щастя і краще ж вмерти біжучи, а ніж жити гниючи.

Будьте гідними подвигів наших героїв, не журіться, будьте сміливими!

Цілую,

ваша

08.04.23 Донеччина"

Нагадаємо, що Ірина Цибух із позивним "Чека" загинула за кілька днів до свого дня народження, 1 червня їй мало виповнитися 26 років. До батальйону "Госпітальєри" вона приєдналася у лютому 2022 року, а до цього була журналістом та менеджером "Суспільного", реалізовувала освітні проєкти у віддалених селах Донбасу та Луганщини. З 2015 року їздила на Донбас як військова парамедикиня у складі добровольчого батальйону "Госпітальєри".

Також "Телеграф" розповідав про те, що у Києві попрощалися з бойовим медиком Олександром Кучерявенком. Йому навіки залишиться 21 рік.