Якщо ми не виграємо, до розділу України долучаться й наші західні сусіди, - Семен Семенченко, ч. II

Операція ЗСУ на Курщині показала, що "червоних" ліній не існує

Вийшовши на волю під гарантії ГУР, екскомбат батальйону "Донбас" Семен Семенченко створює мережу допомоги украінскоі розвідці, яка в майбутньому повинна допомагати карати зрадників та військових злочинців РФ. Військовий запевняє, що Україні давно вже потрібно переходити до тотальної війни з ворогом, щоб здобути перемогу.

Якими саме силами та засобами Україна здатна перемогти Росію, що показав наступ ЗСУ на Курщині та чи можуть нам нав’язати невигідну мирну угоду? Про це читайте в другій частині інтерв’ю з Семеном Семенченко "Телеграфу".

Чим зараз займається військовий, як співпрацює з ГУР і куди ж він зник з медійного поля? На ці та інші питання читайте відповіді в першій частині інтерв’ю.

"Путіна можна і треба бити"

– Давайте поговоримо про операцію ЗСУ в Курській області. На вашу думку, чим корисна нам ця операція з військової точки зору? Це ж якраз і є той приклад маневреної, асиметричної війни, про яку ви кажете.

– Це сигнал для наших, так званих, партнерів. "Так званих", тому що я дуже незадоволений як громадянин України, як ці партнери нас підтримують. Так от, це сигнал, що "червоної" лінії не існує. Що Путіна можна і треба бити. Тому не треба казок, що Росія непереможна, що буде ядерна війна. Треба допомагати Україні по-дорослому.

Другий плюс операції – це підняття бойового духу, а він дуже впав у нашого населення. По-третє, це все ж таки відволікання частини резервів ворога з різних напрямків в Україні.

Я сам пропонував і керівництву управління розвідки і військовому керівництву ще декілька років тому такі удари. Я можу сперечатися, як це повинно бути, та я думаю, що їм видніше, бо я не маю всієї інформації. Хоча можна було більше зусиль спрямувати, щоб захопити Курськ.

Зараз буде продовження цієї історії, ми його побачимо. Але це краще, ніж просто сидіти і грати за правилами, які нам нав'язують м*скалі. А правила ці достатньо прості: вони зосереджують вогневий вал, купу ударних груп і прогризаються. Треба брати ініціативу в свої руки.

– Та разом з тим ми маємо зараз складну ситуацію на Донбасі. Як оцінюєте, чи вистачить у Росії сил та засобів, щоб вийти на адміністративні кордони Донецької і Луганської областей?

– Є сили і засоби, звісно. Зараз створюється велика армія за рахунок найманців. Вони беруть коштами там, де вони не можуть брати мобілізацією. А у нас є сили і засоби на це відповідати. Але ми не перейшли до тотальної війни. Давайте чесно: в багатьох випадках ми як суспільство, як держава, ще бавимося у війну. Подивіться що відбувається на вулицях великих міст. Чи є у нас "все для фронту, все для перемоги"? Ні! Тому у нас є що покращувати. На мій погляд, ми застосували 10% від того, що могли. Я маю на увазі не хлопців 18-ти років, не резерви, а можливості держави.

По-друге, ми зараз обговорюємо тільки військову площину. А я, наприклад, вважаю, що у керівництва США були домовленості з керівництвом Московії про те, як ця війна повинна відбуватись. Звідси всі ці дивні "червоні" лінії, заборони нам бити по їхній території.

"Або ми перемагаємо, або України не буде"

– От ви кажете про тотальну війну. Я спілкувався з деякими депутатами зі "Слуги народу" і вони кажуть, мовляв, ну не вигадуйте, зараз не 1941 рік, цього ніколи не станеться.

– У 1940-му році, коли Франція отримала поразку у війні з Німеччиною, були президенти, міністри, громадські діячі, депутати, які розказували, що Гітлера неможливо перемогти. Що треба дружити з Гітлером. А були інші, був спротив. І хто з них мав рацію ми наразі знаємо.

Я би замірював IQ усіх цих людей. Взагалі, вони мають розумові здібності для того, щоб аналізувати ситуацію? Я би поставив питання [таким депутатам]: "А ти сам воюєш? Або, можливо, твої діти воюють? Можливо, ти віддав останні гроші на оборону?" Щось мені здається, що ні. А якщо ні, ти не маєш права взагалі щось триндіти.

Є країни, в яких родоплемінні суспільства перемагали армії XX століття. Про В’єтнам і Афганістан не буду нагадувати, але навіть вони перемагали США, Велику Британію, СРСР. Або ми перемагаємо зараз, або України просто не буде. Я за перший варіант.

– Порівняйте нашу армію в 2014 році і зараз, наскільки вона змінилася. Я маю на увазі зараз не озброєння, бо вочевидь, що озброєння більше і воно краще, є західні зразки. Я кажу про управління, організацію процесів. Бачите позитив?

– Я скажу обережно: нормальні процеси, які були – масштабувалися. Негативні процеси масштабувалися також. Тому в принципі, великої різниці я не бачу. Звісно, характер війни змінився і технічна складова підтягнулася. А в плані управління… Я вважаю, що радянська армія в роки Другої світової була набагато ефективнішою в плані управління ніж російська. Українська армія теж має свої проблеми в цьому плані.

– Як вважаєте, на Росію чекає друга хвиля мобілізації? Чи вони зможуть без неї обійтися?

– Ми повинні слідкувати за кількістю військових училищ. Якщо кількість військових училищ різко, в десятки разів збільшиться, тоді мобілізація буде. Цього не відбувається. Тому ніякої мобілізації я не очікую. Я думаю, вони вважають, що справляться такою кількістю, яка є зараз. Військо без офіцерів – це натовп. Тому якщо вони не готують офіцерів, значить ніякої мобілізації не буде.

– Ви слідкуєте за ПВК "Вагнер"? Після вбивства Пригожина вона все ще існує і представляє собою реальну силу?

– Існує. Вона базується в країнах Африки, Венесуелі, звідки їх возять літаками на деякі штурми. ПВК існує, просто поміняли керівництво, ідеологію. Я не знаю, до речі, чи живий Пригожин. Є різна інформація. Можливо, він не вбитий, а можливо це конспірологія, але, слухайте, зробити так, щоб зберегти життя, і зберегти обличчя Путіну, що от він покарав, людину, яка на нього напала, це в XXI столітті не проблема.

"Ми воюємо на 10% можливостей"

– Коли ви були депутатом, то активно виступали проти Мінських угод, вважали їх пасткою. В ситуації яка є зараз, як вважаєте, чи можливе щось на кшталт таких угод, якщо війна не буде рухатись і ситуація не буде змінюватись.

– Теоретично у нас може бути все що завгодно. Моя оцінка подібних домовленостей? В історії вже були приклади: домовленості Чехословаччини і гітлерівської Німеччини в 1938-1939 роках. Все те ж саме було: демілітарізація, так звана, повага до німецького населення, загарбання частини території. Я впевнений, що якщо Україна на це піде, то дуже велика кількість людей з країни поїде остаточно. Зокрема військові до своїх жінок. І через деякий час буде друга хвиля війни, до якої Росія буде дуже підготовлена і до розділу України долучиться не тільки рашка, а я думаю, що і деякі наші сусіди із Заходу. Світ дуже жорсткий і прагматичний в цьому плані. Тому єдиний варіант порятунку України – перемога у війні. А вона можлива. Я не фанатик, я тверезо оцінюю ситуацію. Ми воюємо на 10% своїх можливостей.

А Мінські домовленості це була не тільки пастка. Це був результат, в тому числі, великої кількості агентів впливу в різних сферах.

Крім того, Німеччина, США, Польща та інші країни тільки почали думати, що треба переозброюватися. Звісно, їм хочеться все це згорнути. Їм не хочеться робити снарядне виробництво, збільшувати армію, тому що все це призведе до зниження соціальної підтримки населення і відіб’ється на виборчих перспективах. А якщо ми їм дамо такий пас і скажемо, що ми здаємося, вони з задоволенням цей процес припинять. Але, якщо ми протримаємося, то через декілька років вони будуть вимушені повернути собі виробництво, будувати армію, і суспільство до цього звикне, а нам буде більше допомоги у зв’язку з цим.

– Чи працює перенесення війни на територію Росії, яке ми бачимо на прикладі Курської області. Росія – велика країна. Інколи здається, що в Москві не переймаються через те, що відбувається, умовно, на Білгородщині.

– Що таке Росія? Росія – це прошарок, так званої, еліти, обслуговуючий персонал (Росгвардія і таке інше) і населення. Думка населення нікого не хвилює. Тим паче, що населення зараз підтримує Путіна, працює на ВПК і живе дуже добре. Немає бідного російського народу, який дурить Путін, а є народ, який підтримує агресію. Коли ця еліта буде відчувати, що саме вона за все відповість, то війна дуже швидко закінчиться. Ці люди не проміняють свої майбутнє з коханками, чорною ікрою, островами і великими яхтами на якісь забави. Ці люди – гедоністи, вони не фанатики. Це не гітлерівське керівництво, де було багато людей, у яких діти воювали і вони самі воювали. Тому треба брати їх за шкірняк. У нас цього не робиться, але я думаю, що до цього може дійти. Якщо до цього дійде, то буде те, що було на Майдані в 2014 році: коли беркутня відчула, що їх можуть вбити, то вони розбіглися дуже швидко. Так само буде з рашкою за відповідного збігу обставин.

Багато залежить від позиції західних лідерів, якщо не буде лукавої політики, де Україна – це розмінна монета. А якщо буде [лукава політика]… Ізраїль дуже добре тримає за яйця американське керівництво, тому що там велика, згуртована діаспора, яка впливає на вибори в Конгрес, Сенат і на президентські вибори. Тому Байден може скільки завгодно ставити ультиматуми Нетаньяху, але Нетаньяху робить те, що хоче Ізраїль. І Україні треба також готувати нашу діаспору. Скільки було тих ізраїльтян, коли почалися їхні війни з арабами. У них ситуація була набагато гірша. Але вони були згуртовані, вони воювали не "понарошку". Тому, якщо ми згуртуємося, зрозуміємо свою національну ідею, своє місце в світовій ієрархії майбутнього, то все можливо. Не треба слухати усі ці панічні настрої. Такі люди просто погано знають історію і свій народ.