Медведчука треба було пристрелити: Семен Семенченко про роботу на ГУР, кримінальні справи і те, куди ж він "зник", ч. I

Колишній комбат батальйону "Донбас" Семен Семенченко одна з яскравих постатей початку російсько-української війни. З’явившись в медійному полі в балаклаві, військовий довгий час зберігав анонімність, однак потім набув неабиякої публічності і навіть став народним обранцем.

В якості політика Семенченко був одним з ініціаторів торгівельної блокади окупованих територій, активно виступав за впровадження воєнного стану в Україні та різко критикував Мінські домовленості з Кремлем. В 2021 році Семенченка заарештували за підозрою у створенні незаконного збройного формування, а згодом додали ще дві підозри — незаконне ввезення військових запчастин та організація обстрілу будівлі проросійського каналу "112 Україна" який належав Віктору Медведчуку.

Початок широкомасштабного вторгнення РФ колишній нардеп зустрів за гратами, та наразі Семенченко перебуває на волі, втім, крапка в його кримінальних справах і досі не була поставлена. Чим зараз займається військовий, як співпрацює з ГУР і куди ж він зник з медійного поля? На ці та інші питання Семен Семенченко відповів в першій частині інтерв’ю "Телеграфу".

Під "дахом" ГУР

– Семене, коли пишеш в Google ваше ім’я, то найпопулярніший запит: "Де зараз Семен Семенченко? Чим він займається?" Тому адресую це питання вам.

– Семенченко нікуди не зникав. Мова йде виключно про інформаційний простір, де я залишався в періодичних новинах, які стосувалися моєї справи, і у своєму Facebook. Тому ті, хто бажає отримувати інформацію про Семенченка, може до мене в Facebook прийти.

Тепер щодо реальних подій. У 2022 році за клопотанням ГУР МО мене звільнили з під варти і перевели під домашній арешт. Нагадаю, що мене звинувачують в організації терористичного акту проти Віктора Медведчука в 2019 році (мова про події 2019 року, коли з гранатомету була обстріляна будівля телеканалу "112 Україна", — Ред.), та створенні незаконного збройного формування. Хоча це формування працювало виключно в інтересах української військової розвідки і це давно підтверджений факт. До речі, білоруська влада мене також звинувачує в тероризмі і спробах провалити Лукашенка у 2020 році. А мої начебто спільники вже засуджені там на 20 років позбавлення волі.

Таким чином, у 2021 році, перед початком війни, з нами розправилися і більшість тих людей [які розправлялись] зараз відсутні як у владі, так і в Україні. Це і голова СБУ, і генеральний прокурор, заступники, і різні люди з різних управлінь СБУ. Багато з них зараз самі обвинувачуються в державній зраді. Але мені це коштувало півтора року в одиночній камері, а потім ще майже півтора року під домашнім арештом.

Незважаючи на складну ситуацію в Україні, мене не відпустили на фронт навіть під гарантію Буданова. Весь цей час я знаходив інші варіанти, щоб приймати участь в захисті України. По окремим листам ГУР мене суд відпускав для планування деяких операцій разом з ГУР, наприклад, під Бахмутом. Потім поступово з мене знімали обмеження, і в 2023 році я вже зміг вільно пересуватися по країні.

Зараз я залучений до деяких операцій, веду деякі проекти, в тому числі, збираю людей до бойового підрозділу. От і відповідь на питання, де зник Семенченко. Ніде не зник. Як був тут, так і залишився.

– Тобто зараз ви офіційно в ГУР? Я правильно розумію?

– Я долучений до роботи ГУР згідно із законом України "Про розвідку" і максимально працюю, допомагаючи захищати Україну. Це, в принципі, те ж саме, в чому мене обвинувачували в суді. Але тепер це сприймається як корисні для країни речі. Але обмеження з мене ніхто не знімав. Раз на місяць, я маю обов'язок приходити на засідання суду. Я розумію, що певний повідок для мене, для певного кола осіб ще потрібен.

"Якщо ми хочемо перемогти, ми повинні готуватися до тотальної війни"

– Ви кажете, що зараз робите те, за що вас обвинувачують в суді. До широкомасштабного вторгнення, за інформацією ЗМІ, ви займалися підготовкою збройних партизанських груп, під керівництвом ГУР. Поясніть що це були за групи? Адже пишуть, що це були приватні військові компанії, які Семенченко нібито створював під патронатом Коломойського. То що це за діяльність?

– В моїй справі немає ні Коломойського, ні інших олігархів, там немає економічних злочинів. Там є тільки обвинувачення в створенні незаконного збройного формування. При цьому, не наводиться жодного доказу, коли державі з цього була заподіяна якась шкода. Там є обвинувачення в зберіганні зброї. Та на цій зброї немає жодного мого відбитка пальця, або біологічних зразків.

Ще організація теракту проти Віктора Медведчука… З моєї точки зору, його не треба взагалі було міняти. Його треба було пристрелити при спробі втечі, і на цьому закінчити. Тому я взагалі не розумію, чому я досі за це не нагороджений, а мене навпаки — обвинувачують.

Щодо приватних військових компаній. Зараз це тема для обговорення в інформаційному середовищі і це планують легалізувати. ПВК – це нормальна складова системи безпеки та оборони США, Великої Британії та інших країн. Навіть м*скалі цей інструмент також використовують і достатньо ефективно.

Мене обвинувачували в тому, що я зареєстрував міжнародну компанію в США згідно з їхнім законодавством. Я їздив до Іраку, Сирії, Африки і Афганістану і вів перемовини з владою цих країн, коли я був народним депутатом. Мене обвинувачували в тому, що я з Євгеном Шевченком (за даними ЗМІ був інформатором НАБУ у справі викриття корупції в Укроборонпромі у 2019 році, — Ред.). співпрацював з групою злодіїв, які роззброювали російські військові склади, а сюди постачали ті комплектуючі, які у нас не виробляються.

Паралельно, по першому каналу білоруського телебачення в 2020 році мене обвинувачували в тому, що я співпрацював, з так званою, групою терористів Автуховича (Микола Автухович – білоруський опозиціонер, ув’язнений режимом Лукашенка начебто за спробу повалення режиму, — Ред.)

Що було насправді? Пояснюю. По-перше, я вважаю, що ми не повинні залежати від того, коли до нашої влади дійде користь таких формувань як приватні військові компанії. Я це абсолютно публічно просував в інформаційний простір і допомагав військовим все це реєструвати в правовому полі США. Я зустрічався з посадовими особами Офісу президента, Міноборони, розвідки. Зацікавило це тільки військову розвідку.

По-друге, я маю велику кількість контактів по всьому світу ще з 2014 року. І всю цю мережу перед війною ми поставили на службу нашої військової розвідки. Наше завдання було зробити все необхідне, щоб з території Білорусі Україні не заважала загроза вторгнення. На жаль, всі ці групи, які готувалися, всі ці білоруси, які готувалися для допомоги своїй країні (вони вважали, що режим Лукашенка і російський вплив шкодить їх країні) все це було зруйновано. У мене в справі є офіційний документ, який називається "Доручення КДБ Білорусі до СБ України" з тим, щоб опитати мене і виявити людей, які у них фігурують в прослуховуваннях і які є посадовими особами військової розвідки. Тобто які люди стоять за такими-то номерами телефону, які військові частини. Наприклад, один з людей, про яких вони намагалися виявити інформацію, це загиблий у 2022 році Герой України, герой ГУР Віталій Ігнатенко.

По-третє, це покарання військових злочинців і зрадників, які працюють на РФ. Один із напрямків, який зараз я веду, це проект "Мародер мінус". Це об'єднання зусиль української діаспори по всьому світу, яка збирає інформацію по своєму регіону, де з'являються українські корупціонери (які в розшуку), зрадники (той же Євген Мураєв), українські колаборанти, російські військові злочинці. І якщо ми хочемо перемогти, ми повинні готуватися до тотальної війни. А тотальна війна – це, в тому числі, коли кожна мразота, яка дотична до геноциду українців, повинна трястися за свою шкуру.

Є маса роботи і всередині самої країни-агресора. Всі ці люди, які бомблять Україну, льотчики, повинні бути знищені. Нам потрібна інформаційна допомога від тих, у кого є контакти на болотах і можливість допомагати в зборі інформації за кордоном.

Цим я займався до війни, але це було назване "незаконним збройним формуванням", "терористичною організацією".

Я хочу поставити питання щодо приватних військових компаній. Навіть якщо б це було так, а в чому тут відсутність користі для України? Чим це погано? М*скальська військова приватна компанія перемагає українську героїчну армію в Бахмуті. Ну перемагає, давайте будемо чесними, то вибачте, якщо є інша дубина, яка може поламати цю дубину, так це треба вітати.

Також у нас є експериментальна база, де ми виробляємо БПЛА, в основному, далекобійні, які роблять великі "бада-буми" на території агресора. Є система тактичної підготовки для військовослужбовців. Система, коли ми безкоштовно навчаємо військовослужбовців, членів їх родин роботі зі штучним інтелектом, тому що по багатьох військових напрямках це наше майбутнє. І там є система підготовки OSINT-аналітиків. І все це працює як база для військового підрозділу і діяльності в інтересах військової розвідки.

"Україна має переважати тактично"

– Ви займаєтесь набором людей до бойового підрозділу. Наскільки мені відомо, туди входять рекрути з числа ув’язнених. Розкажіть детальніше що це буде за підрозділ?

– Всі ці роки я добивався, щоб мені дали можливість створити бойовий підрозділ. І не тільки тому, що у нас великий досвід. Всі міста, які потім м*скалі займали: Лисичанськ, Попасна, Бахмут, всі ці місця ми, батальйон "Донбас", звільняли у 2014-2015 році за рахунок великої крові і великих жертв наших хлопців. Тому, звісно, ми маємо і мотивацію і потенцію зробити все, щоб на полі бою допомогти нашим побратимам.

Стосовно підрозділу. Ми його створюємо на основі декількох принципів. Принцип перший – це мотивація. Людина, коли приходить у підрозділ, повинна розуміти, що керівництво разом з ним на фронті, а не за декілька десятків кілометрів.

Друге – є довіра до керівництва. Третє – людина розуміє, що керівництво знає про те, що вона хоче в плані службового та професійного росту. Щоб не було такого, що снайпер використовується в якості водія, а пілот БПЛА копає окопи. Тобто не повинно бути долб*йобів на посадах командирів. В багатьох підрозділах так і є, а в багатьох навпаки.

Наступне: багато солдатів не готові ризикувати і гинути тільки заради України. На жаль, мені як добровольцю це дуже болісно відчувати, але це так. Тому дуже велика зараз хвиля і СЗЧшників (самовільне залишення частини, — Ред.) і дезертирів. І повинна бути ще одна мотивація, яка тримає людей, крім України. Це бажання допомогти своєму побратиму. Бажання ризикнути життям, щоб близьку людину, з якою ти став майже рідним під час війни – захистити. І я вам хочу сказати, що не в кожній частини є таке. Дуже часто в частинах люди чужі один одному.

Можна всі ці принципи і далі перераховувати, але все залежить від того, яка мета у керівника підрозділу. Якщо мета просиджувати штани, робити кар'єру, то воно і буде, як буде. А якщо мета перемагати, тоді людина отримує позитивний ефект дуже швидко. Військо під керівництвом лева воює краще, ніж військо левів під керівництвом баранів.

На жаль, ми бачимо, що йде процес "бусифікації", демотивації людей, зменшується прошарок добровольців, адже багатьох людей просто вбивають, або вони стають пораненими. І рано чи пізно, можуть такі процеси відбутися, що бетон, з-за того, що туди додають багато піску – розвалиться.

– На якій стадії формування ваш підрозділ? Вже записана туди якась кількість людей? Чи поки йде тільки інформаційна кампанія?

– Є три напрямки вербовки людей. Перше – колишні донбасівці. Багато кому з них вже за 60 років чи вони розкидані по іншим підрозділам. Але тих людей, які представляють собою цінність для війська, ми збираємо. А також людей близьких нам по духу, які хочуть також перемагати.

Другий напрямок – це люди з цивільного життя. Дуже багато патріотів втомилися, або їх не влаштовувало те, що вони бачили у своїх підрозділах. Маючи можливість офіційно піти з війська, вони пішли. Та серце тягне назад до побратимів. Тому ці люди також звертаються.

Третій напрямок – це колишні ув'язнені. З ними треба особливий підхід. Дуже багато нарікань йде, що там хтось бухає, у когось блатна романтика. Але це відбувається тільки тоді, коли командири не знають, як з цими людьми працювати. Замість блатної романтики треба давати нашу ідеологію, українську. Треба показувати, що вони не люди другого сорту, і тоді їхні плюси дадуть про себе знати. А плюси безперечно є, адже вони набагато більше мотивовані, ніж "бусифіковані".

Вже потім, після того, як буде вся ця історія штатно сформована, буде рішення військового керівництва, як саме нас застосовувати. Але ми хочемо займатися саме маневреною війною. Ці дурнуваті штурми посадок або сидіння в окопах не дуже цікаве. Я дуже радий, що пан Сирський, а до цього пан Буданов, працюють не від оборони, а контратаками. Якщо наша країна по чисельності програє м*скалям, вона має переважати тактично.

Що змінила операція ЗСУ у Курській області, чи піде Росія на другу хвилю мобілізації, та чи є у ворога сили для того, щоб вийти на адмінкордони Донбасу? Про це читайте в другій частині інтерв’ю з Семеном Семенченко.