"Це вже великий крок вперед": Портников про реакцію США на військових КНДР та готовність українців до війни на виснаження

Журналіст та публіцист Віталій Портников – один з тих аналітиків, які закликають тверезо оцінювати події в Україні та не сподіватися на швидке закінчення війни з Росією. В бліцінтерв’ю "Телеграфу" Портников пояснив, чи вистачить у країни людського ресурсу для довгої війни на виснаження, та що в геополітичній площині змінює поява на фронті військових КНДР.

– Пане Віталію, ви сказали, що Україна зараз — це селекція тих, хто готовий чимось жертвувати заради держави. А чи достатньо у нас цих "готових", які здатні та можуть витримати війну на виснаження, про яку ви часто кажете. Поясню: Революція Гідності – мільйон на Майдані, а в цей час більшість людей п’ють, їдять, буденно ходять на роботу. Повномасштабна війна – мільйон в Силах оборони, декілька мільйонів членів їхніх сімей і волонтери, а більшість п’ють, їдять, буденно ходять на роботу. Бачимо, як проходить мобілізація, як не вистачає людей. Бачимо тут красивих молодих людей (розмова відбувалася на полях Київського безпекового форуму для молоді. — Ред.), та навряд чи хтось із них готовий вже завтра вдягнути військову форму. То "готових" немає? Скінчилися?

– Хтось вдягне, хтось не вдягне… Ми не можемо цього знати до кінця. Зрозумійте просту річ: так взагалі буває в історії, це і є селекція. Якщо ви зараз прогуляєтесь по набережній Тель-Авіву, ви там також побачите пляжний натовп, а не солдатів, які марширують по вулицях міста. Питання в тому, хто хоче бути, а не в тому, хто що робить. Селекція означає, що ті, хто готові йти вперед, об’єднуються з тими, хто не готовий залишати таку країну, і їх симбіоз і створює державу.

– Але ж наскільки у нас багато таких людей, щоб вистояти у війні?

– А це покаже історія.

– Та може не вистачити на рік?

– Якщо не вистачить на рік, чи на два, чи на три, значить, тут буде Росія. Тут дуже проста відповідь на ваше запитання.

– Питання про вступ КНДР своїми військами у війну. Ми так вже сподівалися, так вже хотіли, щоб була якась ефективна реакція від наших партнерів, зокрема США. Та, за великим рахунком, – нічого.

– Чесно кажучи, все це очікування реакції виглядало якось по-дитячому.

– Чому?

– Ну це як дитина, яка говорить, мовляв, ой, цей дядя привів ще одного дядю, побий цього дядю, так же не можна… Очевидно, що Захід буде реагувати на Північну Корею, але у нього не так багато ресурсів. Захід запровадив всі можливі санкції проти Північної Кореї, які тільки міг. І я не думаю, що ця подія може бути пов’язана з якоюсь кардинальною зміною політики. Я цього і раніше не думав. І для мене дивна якраз українська реакція на це.

Ну буде ще якась кількість військовослужбовців з Північної Кореї, і що? Що це змінює для Заходу? Що він має робити?

– Але ж можна пофантазувати на тему якоїсь військової присутності Заходу в Україні…

– Чому? Як це взагалі могло комусь прийти в голову? Військова присутність Заходу пов’язана з одним-єдиним ризиком: чи готовий Захід до прямого конфлікту з Росією. Це взагалі ніяк не пов’язано ні з чиїми військами. Це абсолютно інший рівень стратегічного мислення. Сама ідея: якщо вони запрошують Північну Корею, то давайте до нас приїдуть американці, це дуже дитяча ідея.

– Звісно дитяча, погоджуюсь…

– Та питання стояло взагалі інакше. Це питання, яке ставили американські журналісти в Пентагоні: якщо там північнокорейські солдати, чи можемо ми дозволити надалі Україні розпоряджатися нашою зброєю, щоб вони не вбили, не дай Боже, північнокорейського солдата. Тому що Північна Корея може відповісти в Південній Кореї нашим військам (військовий контингент США в Південній Кореї складає близько 28 тисяч військових. — Ред.). То може нам потрібно заборонити українцям? Тобто не те, що маємо більш активно втручатися, а може, нам треба обмежити присутність? І Пентагон сказав – ні. Вони [українці] мають робити те, що вони хочуть. Ось в чому ідея. Це вже великий крок вперед. Не те, що щось збільшилось, а те, що нічого не зменшилось. От і все.