Великий екран великого міста: де дивилися кіно кияни до середини 20 століття

Кінотеатри Києва — це не просто місця для перегляду фільмів, а живі свідки історії міста з початку XX століття. Від перших невеликих залів до величних архітектурних споруд радянської доби, вони формували культурний простір та дозвілля киян протягом більше ніж століття.

Історія кожного з них відображає різні епохи, які пережив Київ. "Телеграф" зібрав цікаве про кіно у столиці початку 20 століття.

Піонери київського кінопоказу

"Ліра" — один з перших кінотеатрів Києва. Відкритий у 1913 році на Великій Житомирській, 40, кінотеатр "Ліра" є найстарішим діючим кінотеатром Києва. За понад столітню історію заклад мав різні назви, зокрема "Чапаєв" з 1937 року, і навіть працював під час німецької окупації. Після повернення історичної назви "Ліра" у 2015 році, кінотеатр зосередився на показі українських фільмів та благодійних кінопоказах.

Іншим із найстаріших кінотеатрів був також "Екран", відкритий підприємцем Штейнем у 1911 році. Хоча він не зберігся до наших днів, він залишився в історії як один із перших кінотеатрів Києва. Після революції був перейменований на кінотеатр "імені 1 травня", а під час німецької окупації працював під назвою "Експрес". У 1978 році під час капітального ремонту до будівлі добудували фоє з кафе і перейменували на "Екран". До 2010 року це був останній кінотеатр у місті, де виготовлялися мальовані афіші. Влітку 2010 року кіносеанси припинилися через пошкодження фундаменту старовинної будівлі.

Амбітні проєкти 30-х років

У 1930 році в Києві було відкрито перший після революції кінотеатр — "9 Держкіно" (згодом "Жовтень") на вулиці Константинівській. Збудований за проєктом ленінградського архітектора Ноя Троцького в стилі конструктивізму, він став справжнім культурним центром із бібліотекою, ігровими зонами та навіть тиром у підвалі.

"9 Держкіно" мав залу на 680 місць. У кінотеатрі було 5 фойє, одне з яких використовувалося як бібліотека, а в іншому розташовувалися ігрові зони для шахів, шашок та доміно. В підвалі функціонував тир. У 1934-1936 роках кінотеатр перебудували за проєктом архітектора Бабулевича. Під час окупації працював як "Глорія", а в 1943 році отримав назву "Жовтень". У 1960 році додали "малу залу" на 300 місць (велика зала вміщувала 841 глядача). 29 жовтня 2014 року сталася пожежа, після якої кінотеатр реконструювали та відновили роботу 18 жовтня 2015 року.

У 1936 році планувалося побудувати найбільший в місті кінотеатр "Форум" на 1200 місць за проєктом відомого архітектора Валеріана Рикова, але завершити будівництво до війни не вдалося. Реалізація проєкту відновилася лише в 1950-х роках, коли архітектори Олексій Тацій і Василь Онащенко втілили будівлю в стилі радянського неокласицизму з елементами українського декоративного мистецтва. 23 листопада 1952 року вона вперше відкрила свої двері знаменитий кінотеатр "Київ".

На другому поверсі розташовувалися дві великі зали — червона та синя (спочатку блакитна) на 525 місць кожна. При будівництві вперше в Україні було застосовано спеціальну акустичну штукатурку для чистоти звуку. У 2000 році розпочався перший капітальний ремонт, після якого кінопокази відновилися у 2002-2003 роках. З 2019 року кінотеатр не працює через судові процеси міської влади з орендарем.

Сучасність київських кінотеатрів

Сьогодні київські кінотеатри продовжують розвиватися, пропонуючи глядачам різноманітний репертуар, від артхаусних фільмів до великих голлівудських блокбастерів. Кінотеатр "Ліра" залишається символом української кінематографічної спадщини, демонструючи українські фільми та підтримуючи національне кіновиробництво.

Київські кінотеатри не тільки зберігають історичну спадщину. Вони продовжують формувати культурний ландшафт міста, роблячи його одним із найважливіших центрів кінематографічного мистецтва в Україні.

Раніше "Телеграф" розповідав про ресторани Києва, де обідала столична еліта у 1950-х роках. Ці заклади стали не просто місцями харчування, а справжніми осередками культурного життя міста.