"Палають села і міста". Про що б Тарас Шевченко писав вірші сьогодні за версією найсучаснішого ШІ

У неділю, 9 березня, виповнюється 211 років від дня народження Тараса Шевченка – видатного українського поета, живописця та мислителя. Його вірші назавжди увійшли до золотого фонду світової літератури та стали символом боротьби за свободу та незалежність України.

"Телеграф" за допомогою найсучаснішого штучного інтелекту (ШІ) створив п’ять віршів у стилі Тараса Шевченка про сучасну Україну. Для того, щоб точніше передати стиль українського письменника, ми як приклад навели його першу збірку поетичних творів "Кобзар".

Насправді поезія Тараса Шевченка, яка була написана понад сто років тому, залишається актуальною досі. Але про що писав би видатний письменник, якби жив у наш час?

Вірші у стилі Тараса Шевченка про Україну та війну

"Вогонь свободи"

Ревуть гармати край степу,

Палають села і міста.

На нашій славній Україні

Гірка настала вже пора.

Земля стогне, небо плаче,

Сумує ненька у вікні.

Синочок десь далеко скаже:

"Не плач, матусю, на війні

Ще довго бути нам з тобою,

Бо правда й воля — наша ціль.

Не схилимося головою,

Хоч буде боляче і біль".

Ревуть ворожії гармати,

Палає степ, палає гай.

Та не дамо ми вражій зграї

Потоптать наш рідний край!

За землю рідну, за свободу,

За Україну, за людей,

Встають герої знов до бою,

Щоб світло сяяло з грудей.

Червоні маки стали чорні

На тій землі, що вкрита злом,

Та пам'ять наша не холоне –

Герої вічні за селом.

Їх доля – то жива офіра,

Від крові наша шлях тече,

Не марно встали ви із крові:

Свободу кривдник не вб'є.

Нехай гримить над нами небо,

Нехай клекоче степ широкий:

За нами правда й Божа воля,

І дух козацький, і високий!

Нехай же знають воріженьки,

Що ми ніколи не скоримось.

За нами воля і Шевченко,

Ми переможемо — клянемось!

"Кривавий слід"

Ой, зажурився Дніпр широкий,

Вода біжить — неначе кров,

І плачуть верби край дороги,

Й гукають душі з-під хрестов.

Село в руїнах заніміло,

Хати пусті, мов сироти;

Де грало сонце, колосило —

Там сія смерть, ростуть хрести.

Ой люде, люде, доки ж горе

Нам ходить полем навмання?

Ще скільки сліз пролити море,

Щоб доля всміхнулась одна?

Чужинець лізе, все руйнує,

Проклятий кат ступає знов;

Народ мій гине, та не всує,

Бо в серці в нас живе любов!

Пробуджуйтесь, брати мої!

Не спіть в кайданах, як раби,

Згадаймо славу Запорожжя,

Щоб дух козацький не згубить.

І на руїнах встане воля,

І поле вкриється житом знов,

І, вірю, край святий воскресне

На заздрість ворогам його!

"Душі нескорених"

Ой, понад степом вітер грає,

Мов козаків зове до бою;

Душа козацька не вмирає –

Вона живе, вона з тобою!

Стоять хлоп'ята серед поля,

У формі рідній, як колись;

Живе у грудях в них ще воля,

Що за свободу піднялись.

Вони не мріють про багатство,

І не за золото в бою, –

Живе в серцях в них братерство,

Вони стоять за землю свою!

Іде солдат по Україні,

Усе життя його – війна;

А вдома мати слізьми миє

І молить Бога край вікна.

Сини і доньки України

На поле битви, наче сталь,

Ідуть туди, де смерть і кулі,

Бо кожен з них – козацький гарт!

І впаде ворог, згине кат,

І день настане перемоги.

Вони ж – безсмертнії сини,

Душі нескорені і строгі.

Їм буде вічна пам’ять, слава,

Народ героїв не забуде.

За Україну йдуть у бій –

Вони і є святая доля!

"Зраджені й непоборні"

Що ж ви робите, пани-брати,

Що ж ви край мордуєте?

Вже й так лихо, вже й так горе,

А ви – розкошуєте.

Чужа куля серце крає,

Вдома злодій краде,

Ворог землю розриває,

А ви з горя люде!

Поки воїн за свободу

Життя віддаває,

Той пан злий у ріднім краю

Кишеню набиває.

Сором, сором вам, панове,

І совість продали!

Хіба мало сліз і крові,

Щоб ви схаменулись?

Та не зломлять Україну

Ні кат, ані зрада, –

Є ще правда, є ще серце,

Жива наша слава!

Бо ж підніметься козак

І очі розкриє:

Прийде правда, стане воля,

І лихо розвіє!

Встань же, народе, душе правди,

Вже сонце встає!

Ви зраджені, та не скорені —

Вкраїна жиє!

"Єднаймося, брати мої!"

Єднаймося, брати мої,

У цю годину люту!

Бо як не ми, то хто здолає

Оту орду прокляту?

Вже кров'ю змиті наші ниви,

І плачуть сиротини;

Вже не однієї хати

Не стало в Україні.

Брат брата візьме за плече,

І мати — не заплаче,

Бо тільки в дружбі йде народ

До правди й до відплати!

Облиште сварки, бо біда

Стукає у двері;

Свою любов, свою єдність

Поставимо над горем.

Бо тільки разом, браття милі,

Нам шлях відкриє доля:

Щоб над степами і Дніпром

Світила наша воля!

В єднанні правда проросте,

Як явір над водою,

І Україна розцвіте

Святою красотою!

"Телеграф" писав раніше, що Київ для Тараса Шевченка був одним із найулюбленіших міст і доля не раз зводила його зі столицею.На його картинах збереглися контури столиці XIX століття.