"Реченець" замість "дедлайну": філологиня про те, як русифікація знищила десятки українських слів і чим заміняти англіцизми

В українській, як і в кожній іншій живій мові, відбуваються постійні зміни — деякі слова зникають, а інші входять в ужиток. Саме тому сьогодні ми так часто чуємо англіцизми. Але не всі зміни — це природний процес. До прикладу, чи знали ви, що у XX столітті фрикативний звук "Ґ" фактично зник з української мови через радянську заборону, а разом із ним були репресовані десятки питомих слів?

Про те, як на українську вплинув лінгвоцид епохи СРСР, чому фраза "давай кохатися" не має тієї ж сили, що й "кохаймося", чим замінити популярне слово "донат", "Телеграф" поспілкувався з дипломованою філологинею, викладачкою української мови, фольклористкою та популяризаторкою рідної мови Марією Словолюб.

"Прозірка, осоння та реченець"

— Відомо, що в українській мові багато слів стали "застарілими" через репресії. Чи можете навести приклади слів, які ми втратили — і які, на вашу думку, варто повернути в активний вжиток?

— Так, таких слів багато. Але перш за все треба розуміти, що мова — це жива система. Вона постійно змінюється: якісь слова з’являються, якісь природно стають архаїзмами. І це нормально, зокрема, коли мова запозичує щось від інших — світ постійно взаємодіє.

Але є й інший бік. В українській мові були слова, які не просто вийшли з ужитку — вони були несправедливо забуті, оскільки їх цілеспрямовано витісняли. І тут ми вже говоримо про лінгвоцид та мовні репресії. Деякі слова були буквально заборонені радянською владою, бо занадто сильно відображали національну ментальність, мислення, образність. Саме тому їх знищували.

Ось кілька прикладів, які мені особливо близькі:

Одне з моїх улюблених — прозірка — український відповідник до слова слайд. Або осоння — місце, куди падає сонце. Чудове слово — світле й дуже візуальне. Є й бігунець — щось на кшталт бігунка, курсора.

Але найулюбленіше — реченець. Це слово може замінити англійське дедлайн. Наше, на мій погляд, глибше. Бо якщо розібратись в етимології: "реч" — від "ректи", тобто називати, а "-енець" — це кінець. Отже, реченець — це названий кінець, тобто визначена межа, встановлений термін.

Зовсім інша логіка, аніж у слові deadline, яке буквально означає "мертва риска". Ніщо не є добре, ніщо не є погано — воно просто є. Проте через етимологію слів ми можемо побачити, як відрізняється світогляд у народів. Все ж таки, одна з функцій мови — це та, яка визначає, як ми сприймаємо світ.

Радянська влада свого часу дуже добре розуміла значення мови, саме тому її забороняли, і саме тому українські автентичні слова репресовували.

А ще, наприклад, у побутовій лексиці: замість "овочі й фрукти" колись казали городина і садовина. Це неабияк колоритно звучить. Також мені подобається слово ланіти — щоки, знову ж таки маловідоме, але невимовно виразне. Такі слова мають колорит, ритм, інтонацію, яка є питомою для української мови.

Тому я б не казала, що ми повинні повертати певні слова. Але точно варто досліджувати — і виводити на світ ті, які, можливо, варті другого життя. Починаючи хоча б із реченця, прозірки, осоння — вони можуть спокійно жити поруч із сучасними термінами, збагачуючи наше мовлення.

— Чи змінилася фонетика української мови під впливом російської? Чи є звуки, які українці почали вимовляти інакше, ніж це було раніше?

— Так, звісно. І, знаєте, це дуже прикро, коли сучасні мовці, вивчаючи українську, чують про ці зміни, вони дивуються: "Серйозно? У нас таке було?" Так, у нас було. Було дуже багато всього, що радянський правопис не просто витіснив — він це свідомо знищив. Можна навіть сказати — репресував.

Перший звук, про який я невтомно говорю — це "Ґ". Сьогодні в українській абетці ми маємо 33 літери. Але в радянський час у школах нам казали, що літер — 32, бо "Ґ" вилучили. А тим часом звук "Ґ" — це твердий задньоязиковий приголосний — цілком притаманний українській мові. Ми маємо слова: "ґанок", "ґрати", "ґудзик" і багато інших.

Під впливом російської, де такого звука просто не існує, "Ґ" витіснився. І наслідком стало масове змішування "Г" і "Ґ", яке ми бачимо й досі. Люди часто кажуть "грати" замість "ґрати", або "гречно дякую", хоча правильно — "ґречно дякую". Бо коли ми кажемо "гречно", то це вже пов’язується з гречкою, хоча слово "ґречно" взагалі не має з нею нічого спільного.

Тож так, звук "Ґ" — живий, і його потрібно плекати, активно повертати у власне мовлення.

Далі — звук "И". Ви, напевно, також пам’ятаєте, як у школі нам казали: слів на літеру "И" не буває. Але це не так. Якщо взяти словник Бориса Грінченка — початок ХХ століття — там було понад 90 слів, що починалися з "И". Уже пізніше, за радянських часів, почали говорити, що таких слів нема. І навіть уже за незалежної України це продовжувалося.

Але ці слова побутували, і сучасний правопис 2019 року почав їх повертати. Наприклад, не "інший", а "инший", не "полетіли в теплі краї", а "полетіли в ирій". Це — природна тенденція розвитку української мови. В російській мові слів на "И" на початку слова не буває — тож цю норму нам нав’язали, аби й ми її позбулися. Але в нас вони є — і це добре, що ми повертаємо їх.

Ще одна зміна — це зменшення м’якості приголосних. Це ж стосується і нормативної артикуляції. Наприклад, слово "дівчина" — не "дивчина", а саме м’яко: "дівчина". І тут знову мова про м’якість, про тонке звучання.

Ще хочу згадати про "у" нескладове. Це коли, наприклад, у слові "все" звук "в" наближається до "у". Ми не кажемо твердо "все" чи чітко "усе", а десь між: "ўсе". Це — характерна риса української мови. В російській такого нема: там звуки тверді й виразно артикульовані. У нас — м’якіше, гнучкіше.

На мій погляд, фонетику часто недооцінюють, хоча саме вона визначний розділ мовознавства. Але це одна з найважливіших частин мови. Бо мова починається саме зі звучання.

Коли українська почала відокремлюватися від інших слов’янських мов і ставати власне українською, перше, з чого це почалося, — саме з фонетики. Ми вирізняємося за звучанням. Українська найбільш споріднена з білоруською та польською — і лексично, і граматично. Але звучання — зовсім інше. І от те, як ми вимовляємо слова — це ключовий елемент нашої мовної ідентичності.

Коли в офісі кажуть, що у вівторок буде "адженда", кажіть — "порядок денний"

— Сьогодні в українській мові — особливо в ІТ-сфері — активно вживають англіцизми: "мітинг", "кол", "таска", "фідбек", "реліз", "джун", "тімлід". Також англіцизми є поширеним явищем серед молоді. Наскільки критичною є ця тенденція для самобутності української мови?

— Самі по собі англіцизми — це не є погано. Будь-яке запозичення, як я вже згадувала раніше, — це ознака того, що мова живе, що вона розвивається, і в ній відбувається певний рух, взаємообмін. Адже багато українських слів так само стали основою для слів в інших мовах — у німецькій, англійській, польській.

Проблема виникає тоді, коли ми маємо надто багато таких англіцизмів і вживаємо їх не тому, що нема українського відповідника, а щоб показати: мовляв, я розумніший, я щось знаю. Але досвід і практика часто показують протилежне — що це не додає ясності у спілкуванні між людьми.

Наприклад, слово інсайт. Хтось думає, що це означає "прозріння", хтось — що це якесь "внутрішнє знання". Кожен вкладає свій сенс, і цей сенс часто не збігається з первісним значенням в англійській мові. Те ж саме — зі словом шоурум. Ми відкриваємо сторінки в Instagram чи Facebook і бачимо інтернет-магазини, які себе так називають. Але в англійській showroom — це не магазин, де купують речі, а виставковий простір, де ти знайомишся зі зразками, як-от будівельних матеріалів. Тобто в шоурумі ти нічого не купуєш — ти дивишся на зразки. А ми називаємо так крамниці.

Це приклад того, як ми перекручуємо зміст. І якщо слово не сприяє комунікації, якщо воно не допомагає зрозуміти одне одного — то, на мою думку, краще його не вживати. Якщо ж в сучасній мові наявні вдалі відповідники до цих запозичених слів — то чому б їх не використовувати?

Українська — одна з найбагатших мов. У нас синонімів хоч греблю гати, навіть для сучасних понять і термінів. І якби було більше бажання їх вживати — це було б прекрасно. Тому моя думка така: якщо можете замінити — замінюйте. А вживати англіцизми лише для того, щоб здаватися розумнішим чи сучаснішим — це не найкраща ідея.

— Чим можна замінити поширені русизми й іншомовні слова в повсякденному мовленні? Наприклад, як краще сказати замість: "окей", "взагалі-то", "я в шоці", "давай", "офіс", "аеропорт"?

— Почнімо з "окей". Мої учні завжди з цього жартують. Зазвичай як люди пишуть? Надсилають повідомлення і підписують "ок". А останні два роки почали писати просто "плюс".

Пишуть "плюс" — і всі розуміють, про що йдеться. Але мої учні часто дивувались, коли я їм відповідала не "ок", а писала: "гаразд" або "добре". Я їм пояснювала: не буду підтримувати це "ок", бо воно настільки коротке, що ми вже зовсім розучились писати довші слова.

А в нас є ж ціла низка відповідників! Можна сказати "гаразд", "добре", "звісно". Якщо хочеться якось м’якше, не так офіційно — є форма "добренько". Або навіть вставити якийсь смайлик, але не вживати сам "ок", бо, по-перше, це скорочення, а по-друге — це скорочення не з української мови. Тому "гаразд", "добре" — цілком доречні відповідники.

Наступне — "взагалі-то". Це можна замінити на "в цілому", "коротко кажучи", "загалом", або навіть опустити зовсім, залежно від контексту. І без нього інколи можна обійтися.

— "Я в шоці". От це я б взагалі прибрала з мовлення. Так само як і "нічого собі". Тому що "нічого собі" несе негативний підтекст — ніби я нічого не хочу для себе. І "я в шоці" так само — воно викликає асоціацію з якоюсь розбалансованою, нестабільною емоційною реакцією.

Тобто — провокує шоковий стан. А краще ж сказати: "я здивований", "я вражений", "я приголомшений", "я очманів". Або ще — "я отетерів". Є з чого вибрати. І звучить не менш емоційно, але точно більш природно і по-українськи.

"Давай" — це дієслово, і само по собі воно не погане. Якщо кажуть: "дай мені щось" — то це граматично правильно. Але! Коли ми кажемо "давай писати", "давай пішли" — це вже помилка. Бо "пішли" — то форма минулого часу, а "давай" не узгоджується з нею. А ще — це калька з російської.

Тому краще вживати правильний наказовий спосіб: "пиши", "пишімо", "ходімо", "навчаймося". Я часто на курсах це пояснюю: коли люди звикають говорити "пишімо", "співаймо", "кохаймося" — вони самі дивуються, як гарно звучить українська мова. І справді, "давай кохатися" і "кохаймося" — звучать зовсім по-різному.

Наступне слово — "офіс". Воно вже давно увійшло в мову, майже стало рідним. Український відповідник, наскільки я пам’ятаю, є — "працівня", і його фіксують лексикографи. Також є слово "робітня", хоч воно вже менш вживане, але все ще зустрічається серед деяких працівників.

Щодо "аеропорту", я точно знаю, що українці часто використовують відповідник — "летовище". Я навіть колись проводила опитування, і в ньому було питання, як українці знають українською "аеропорт". Відповіді були однозначні: "летовище". Тобто, це слово знають і використовують. Можливо, не так часто, але воно є. І власним прикладом ми можемо вживати ці слова, інші люди також їх почують і почнуть використовувати.

Слово "донат" не зовсім коректне

— Як щодо найпопулярнішого слова зараз — "донат"?

— Перш за все, правильно вимовляти не "донат", а "донейт". Це ще й помилка у вимові. Тому що в англійській мові є певні буквенні сполуки, а саме англійський дифтонг [ei], який потрібно передавати, імітуючи оригінальне звучання.

Щодо українських відповідників, те, що я розповідала у своїх соцмережах, є кілька варіантів. Перший, який мені подобається, — це "внесок". Є також слово "пожертва", але не всі "донати" є саме пожертвами. Люди часто просто дають певну суму для того, щоб закрити якийсь збір, і це не завжди пожертва. Тому "внесок" — чудовий варіант, навіть "грошовий внесок" — чому б ні? Є ще слово "офіра", яке використовують зокрема в церковній лексиці, коли йдеться про свічки-офірки, що ставлять за здоровʼя чи за упокій.

Також можливий варіант — "вклад". Наприклад, "грошовий вклад". Я сьогодні зробила грошовий вклад, щоб когось фінансово підтримати.