Мафія, магія та реальність: п’ять фільмів Канського фестивалю в українському прокаті

Закінчився кінофестиваль у Каннах, відшумівши кількома гучними скандалами, тепер кінокритики складають свої прогнози на прем’єри Венеціанського кіноформуму, що стартує 28 серпня. А "Телеграф" вирішив дізнатися, які саме фільми, вперше показані на набережній Круазетт, закуплені для офіційного прокату в Україні. Дати прем’єр, на жаль, поки що не відомі.

"Учень"

Шведський режисер іранського походження Алі Аббасі починав з другосортних хорорів, але його фентезі з життя тролів "На кордоні світів", у якому міфічні створіння змушені співіснувати з людьми у сучасному світі, отримав премію "Особливий погляд" у Каннах-2018. Після чергового трилера на іранському матеріалі, що наробив чимало галасу в ЗМІ (у "Священному павуку" йшлося про релігійного маніяка, що вбиває повій), Алі Аббасі знову звертається до документальної історії — сходження до багатства молодого Дональда Трампа в Нью-Йорку 1970-х років.

"Це, як на мене, найбільш глядацький фільм фестивалю, — охарактеризував нову роботу Алі Аббасі український кінопродюсер Олег Кохан. — Динамічний, яскравий, зі зрозумілим конфліктом, брудними інтригами політичних залаштунків, зіркою Marvel Себастіаном Стеном у ролі Трампа і неперевершеним Джеремі Стронгом у ролі адвоката Роя Кона.".

Це історія про те, як над молодим і незграбним девелопером середньої руки взяв шефство консервативний політик і "брудний" адвокат Рой Кон, який працював на мафію і, крім інших своїх оборудок, відправив на електричний стілець Етель та Юліуса Розенбергів, американських учених, які передали СРСР американські. атомні секрети. Користуючись "трьома правилами Роя Кона: завжди атакуй, все заперечуй, ніколи не визнавай поразки ", як ми знаємо, Трамп згодом перевершив свого вчителя. (Відомий борець з ЛГБТ Кон помер 1986 року від наслідків СНІДу.)

Що й казати: перший байопік колишнього і, можливо, майбутнього президента США з’явився на екрані дуже вчасно.

"Емілія Перес"

Спадковий кінематографіст, сценарист легендарного "Професіонала" з Жаном-Полем Бельмондо Жак Одіяр уже отримував у Каннах "Золоту пальмову гілку" за політкоректного "Діпана" та Гран-прі — за жорсткого "Пророка" з молодою зіркою Тахаром Рахімом. (Цю історію дрібного злодюжки, який стає у в’язниці кримінальним авторитетом, критики вважають однією з найкращих робіт Одіяра нарівні з класичними вже "Читай по губах" та "І моє серце завмерло".)

Тож новому фільму режисера нічого не світило – хоча "Емілія Перес" була серед фаворитів критиків та глядачів.

Сюжет цілком відповідає порядку толерантності, але швидше нагадує поганий анекдот. Це історія жорстокого глави мексиканського наркокартелю, який виходить з бізнесу, здійснюючи ґендерний перехід – і стає жінкою. Таким чином, починаючи нове життя не лише з новим паспортом та обличчям, але ще й з новою особистістю: крім іншого, тепер він намагається розплатитися за все зло, заподіяне у минулому житті.

Експериментуючи з жанром, Одіяр зняв цю історію в жанрі мюзиклу, віддаючи щедру данину барвистим фільмам на ЛГБТ-тематику іспанця Педро Альмодовара – "Емілія Перес" навіть знімалася в Іспанії та іспанською, але з голлівудськими зірками Соленою Гомес та Зої Солдана.

"Фільм, в якому є багато комедійних моментів, наповнений також і серйозним змістом, — пише український критик Наталія Серебрякова. — В ньому порушується питання жорстоких війн мексиканських наркокартелів та страждань простих людей, які потерпають від цього. Це особиста солодко-гірка історія, вплетена в контекст сучасного мексиканського життя. Одіар за допомогою свого твору промовляє до найпотаємніших почуттів глядача, розповідаючи історію про переродження".

"Марчелло міо"

Кінофестиваль у Каннах стає до непристойності глядацьким: "Золоту пальмову гілку" здобула американська комедія, а основними фаворитами на головний приз теж були жанрові фільми: боді-хорор "Субстанція" та мюзикл "Емілія Перес". Тим приємніше, що розрахована на синефілів, закоханих у міфологію кіно, нова робота Крістофа Оноре "Марчелло міо" дістанеться вітчизняних кінотеатрів.

Видання Deadline у своєму огляді називає "Марчелло міо" "дивовижно смішною і абсолютно оригінальною комедією, в якій французька зірка Кьяра Мастроянні в стані екзистенційної кризи вирішує якось перевтілитися у свого дуже відомого батька, покійного великого актора Марчелло Мастроянні. У пошуках власної ідентичності вона дізнається більше про себе, свого батька і навіть про свою не менш знамениту матір Катрін Деньов, яка несподівано погодилася зіграти саму себе".

Фільм цитує славетні сцени з фільмів Фелліні "Солодке життя" та "8 ½", в яких головні ролі зіграв Мастрояні, поєднуючи, за зауваженням критиків, "магічну реальність кіно та реальне життя". Навряд чи "Марчелло міо" стане в Україні великим прокатним хітом, але фільм неодмінно зібере свою аудиторію в кінотеатрі "Жовтень". Проте "Марчелло міо" варто подивитися хоча б заради Катрін Деньов, яка у свої 80 років, незважаючи на пережитий інсульт, як і раніше, перебуває у завидній фізичній та творчій формі.

"Субстанція" ("Речовина")

Лише другий фільм французької режисерки Коралі Фаржа, в якому вона знову звертається до треш-естетики 1980-х. Дебютна "Помста", як можна здогадатися з назви, розповідала історію жіночої помсти за пережите згвалтування — і найчастішим відгуком на цю стрічку було сакраментальне "так погано, що навіть добре". Другий фільм Фаржа "Субстанція", представлений у Каннах, знову жанровий: це боді-хорор, у якому головний атракціон, як також випливає з назви – демонстрація фізичних змін людського тіла (власне, відразливих та травматичних). Як не дивно, "Субстанція" стала одним із фаворитів на головний приз, отримавши блискучі відгуки критиків.

В основі фільму – чергова варіація історії доктора Джекіла та містера Хайда, але на феміністський лад. Старіюча кінозірка, що вийшла в тираж (перша за довгий час поява Демі Мур у головній ролі), повертає собі чарівність молодості, перетворюючись на своє альтер-его з обличчям і тілом Маргарет Куоллі. Критики писали про блискучу роботу Демі Мур, потоки крові та безліч шокуючих сцен, але зазначили, що фільм затягнутий.

"Фільм "Речовина" – це моторошна фантазія-притча про женоненависництво та тілесну об’єктивацію, – писало видання The Guardian. – Це фільм про те, що успішна кар’єра жінок у ЗМІ та публічному житті залежить від того, що вони змушені тримати під замком іншу, більше стару та менш привабливу версію себе.

Але без нагород фільм все одно не лишився: приз за найкращий сценарій.

"Партенопа"

Програмний фільм Паоло Соррентіно називається "Велика краса" – і він справді неймовірно гарний з візуальної точки зору. Замахнувшись на рімейк "Солодкого життя" Федеріко Фелліні, Соррентіно зняв іронічний, сумний і водночас філософський фільм про кохання, старіння, марність мирської суєти і, звичайно ж, про вічне місто Рим.

Власне, кожен фільм Соррентіно відрізняє блискуча операторська робота, але з кожною новою картиною сенмыв у його фільмах ставало дедалі менше. Ось і новий фільм критики лають за безладність історії. "Партенопа" – це історія жінки, що отримала ім’я на честь міфічної сирени, та яка є метафорою Неаполя, рідного міста Соррентіно. І хоча героїня присвятила своє життя науці, краса Партенопи притягує до неї всіх чоловіків навколо, починаючи власним братом і закінчуючи американським класиком Джоном Чівером у виконанні Гері Олдмена.

"У новому фільмі режисер продовжує досліджувати тему краси, – підкреслив український кінопродюсер Олег Кохан. – Героїня Соррентіно схожа на античну богиню. Кожне з облич у фільмі неповторно виразне. Для тих, хто потребує краси у чистому вигляді, цей фільм стане справжнім терапевтичним сеансом".

У будь-якому разі, фільм варто подивитися хоча б заради туристичних принад Неаполя – що особливо актуально зараз, коли про відпустку в Європі українські глядачі можуть хіба що мріяти.

Раніше "Телеграф" писав про "японського Тарантіно" Сейдзюна Судзукі, якому виповнився 101 рік.