Битва під Зборовом: як Богдан Хмельницький поставив Річ Посполиту на межу катастрофи

У самісінький розпал Національної революції українського народу під проводом Богдана Хмельницького, 8 (18 за новим стилем) серпня 1649 року був укладений Зборівський мир між Річчю Посполитою та її ще недавно безправною, але вже повсталою провінцією. У цьому договорі вперше за останні три століття Україна виступила в ролі фактично рівного учасника переговорів.

Серія повстань українських козаків і селян наприкінці XVI — у першій половині XVII століть закінчилася поразками. Бунтівна провінція свій шанс здобути свободу отримала лише наприкінці 1640-х років.

Наліт на хутір Хмельницького

…Українці на своїй землі почувалися людьми другого ґатунку, а отже, чекали першої можливості, аби скинути ярмо польських магнатів, шляхти та всесильних чиновників. Безправним почувався будь-який українець — чи то православний шляхтич, чи то реєстровий козак, який підпорядковувався начальникам-полякам і наказам із Варшави, чи то козаки, котрі не увійшли до реєстру і були зобов'язані разом із селянами-кріпаками працювати на панів, також переважно поляків і римо-католиків.

Значною мірою сполячена українська шляхта вже з початку XVII століття масово зрікалася віри предків – відбувалося її навернення в римо-католицтво або рідше в греко-католицтво. Православне віросповідання будь-якого громадянина Польсько-Литовської держави (Речі Посполитої) вельми часто ставало додатковою причиною для свавілля з боку чиновників і військових.

"Розквіт "золотих шляхетських вольностей" іще контрастніше підкреслював соціальну прірву між безправ’ям простолюду і необмеженою владою над ним панів ("славне Польське королівство є небом шляхти, пеклом для селян – каже одна з тогочасних епіграм)", – пише українська історикиня Наталя Яковенко в книзі "Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України".

1648 року на теренах Речі Посполитої минуло десятиліття "золотого спокою". Знекровлена Тридцятилітньою війною (1618—1648) Європа втратила всякий інтерес до східних своїх околиць. Польські магнати та шляхта утримували короля Владислава IV Вазу від будь-яких спроб втрутитися у першу загальноєвропейську війну. На тлі зубожіння населення в державах Старого Світу, які тією чи іншою мірою постраждали від лихоліть Тридцятилітньої війни, в Речі Посполитій відбувалося небувале економічне зростання. Сільське господарство держави процвітало: порт у Гданську не встигав обслуговувати торгові судна з Європи.

Московське царство було осоромлене в Смоленській війні (1632—1634) з Річчю Посполитою і ще зализувало рани. Варшавський уряд не був зацікавлений у погіршенні відносин з могутньою Османською імперією та її васалом – Кримським ханством.

І ось саме в Україні сталася непримітна ніби подія: наліт банди польського шляхтича Данила Чаплинського на хутір Суботів православного шляхтича, чигиринського сотника Богдана-Зиновія Хмельницького. Чаплинський канчуками забив до смерті Остапа – молодшого сина Хмельницького, пограбував маєток і забрав із собою подругу майбутнього гетьмана Мотрону. А згодом й обвінчався з нею.

Домогтися правди в суді не вдалося, друзям Богдана довелося його навіть визволяти з в'язниці. Малопомітної іскорки вистачило, щоб розгорілося полум'я війни. Хмельницький наприкінці 1647 року виїжджає до Запоріжжя, де в лютому наступного року козаки обирають його гетьманом…

У лютому ж 1648 року він укладає військовий союз із кримським ханом Ісламом III Ґераєм. 5—6 травня під Жовтими Водами союзна армія розгромила польські загони під проводом Стефана Потоцького. Через 10 днів поляки зазнали ще однієї поразки — під Корсунем. Хмельницький оголошує мобілізацію…

Віроломство кримського хана

Ситуація для Речі Посполитої стала катастрофічною. Вмирає польський король Владислав IV Ваза, який мав в українському середовищі значний авторитет. До речі, вимоги козаків на той момент були досить помірними — реєстр мав становити 12 тисяч осіб.

Головним суперником (і сильним, завдяки неабияким розуму й відвазі) Хмельницького став лівобережний магнат Ярема (Єремія) Вишневецький, який володів величезними маєтками й бачив у цьому повстанні загрозу своїм інтересам. Він із боями, випалюючи все на своєму шляху (обидві сторони пролили море крові в ході війни), прорвався на Волинь.

До того часу, 13 вересня 1648 року, козацько-селянська армія завдає полякам поразки під Пилявцями. Хмельницький проходить Волинь і Галичину до Замостя. Здавалося, перемога вже в руках батька Хмеля, не даремно ж він заявляє, що "пройде Малою і Великою Польщею з вогнем і мечем". Але все змінює обрання королем польським Яна II Казимира, молодшого зведеного брата Владислава. Новий монарх обіцяв козакам і вірі православній в Україні істотні поступки, і Хмельницький іде на замирення, задовольняючись малим.

Однак поступово він усвідомлює, що переможцеві негоже випрошувати якісь привілеї. Поляки ж потроху оговталися від принизливих поразок і вирішальна сутичка вже була не за горами. Вишневецький з іншими магнатами вторгається на Поділля, але величезне українсько-татарське військо (понад 100 тисяч людей) оточує 30-тисячну польську армію біля Збаража, яку очолював белзький воєвода Адам Фірлей.

Спроби союзників розгромити противника з ходу не вдалися. Але позбавлена провіанту польська армія сподівалася тільки на королівську армію. Новообраний король, не дочекавшись підкріплень, із загонами особистої гвардії та найманцями рушив до Зборова, що за 50 км на захід від Збаража.

Хмельницький і тут показав себе чудовим стратегом — залишивши частину сил під Збаражем, він 5 (15) серпня 1649 року оточив і королівські частини (20 тисяч людей, з них 12 тисяч — кіннота), в яких після перших зіткнень почалася паніка. Воля до опору у супротивника вичерпалася. Цього дня поляки втратили близько чотирьох тисяч вояків. Королівський писар Войцех Мясковський писав: "Вже кілька століть Польща не перебувала в такій небезпеці, як 5 серпня".

Але коли доля поляків була вже вирішена, за спиною Хмельницького кримські татари укладають мир з королем і змушують українців надіслати до нього послів і домовитися про статті угоди. Хан намагався уникнути повного розгрому Речі Посполитої. Його віроломство ще не раз у ході війни рятуватиме поляків від катастрофи…

Зборовський мир

А в цей час Збараж облягали невеликі сили повстанців, які постійно обстрілювали з насипних валів гарматами обложених. Останні не знали реальної картини й тому навіть не намагалися вирватися з фортеці. До того ж у поляків фактично не було достатньої кількості провізії. Козацькою кіннотою під Збаражем командував корсунський полковник Нестор Морозенко (Станіслав Мрозовицький), який загинув під час останнього штурму. Саме він став героєм української народної пісні "Ой Морозе, Морозенку, ти славний козаче, за тобою Морозенку вся Вкраїна плаче".

Зборівський мир було підписано в урочистій обстановці у польському таборі в присутності Яна II Казимира, великого коронного канцлера Юрія Оссолінського, київського воєводи Адама Киселя, гетьмана України Богдана Хмельницького, його сина Тимоша.

За умовами Зборівського договору Кримського ханства з Річчю Посполитою, обложених у Збаражі жовнірів було звільнено за 200 тис. талерів (серед них було чимало поранених і знесилених від голоду після майже місячної облоги, тож вони померли на шляху додому). Окрім того, вчорашні "союзники" отримали королівський дозвіл брати ясир на українських землях під час повернення до домівок.

Згнітивши серце, Хмельницький і козацька старшина склали декларацію, за якою польський король був зобов'язаний встановити реєстр у 40 тисяч осіб. Король визнав самоврядність Війська Запорозького і Гетьманщини, як автономного утворення в складі Речі Посполитої.

Дуже важливою умовою договору стала амністія повстанців і всіх шляхтичів, які брали участь у повстанні. У володіннях, які відводилися реєстровим козакам (Київське, Брацлавське і Чернігівське воєводства), не могло перебувати коронне військо, а посади могла обіймати виключно православна шляхта.

Також було враховано інтереси православної церкви, якій повернули всі права та володіння. Відновлювалася православна Київська митрополія, а митрополиту і двом владикам надавали місця в сенаті; проте вирішення релігійних питань, а також скасування унії відкладалося до ухвали варшавського сейму (цього пункту поляки так і не виконали – запротестувало католицьке духовенство). У Києві й інших містах вищеназваних воєводств заборонялося мешкати провідникам агресивної політики костьолу — єзуїтам.

Цей мир важким тягарем ліг на серце гетьмана. Адже всі селяни, які не потрапили до реєстру, мали повернутися до своїх панів — саме ця умова спричинила вибухонебезпечну ситуацію і неминуче продовження повстання найближчим часом.

Сторони розуміли, що це лише тимчасове перемир’я. Магнати, котрі мали свої володіння на Лівобережній Україні, звинувачували короля у нехтуванні інтересами держави. А Ярема Вишневецький особливо люто протестував проти підписання миру. Гетьман мав свої проблеми — як записати всіх охочих в обмежений 40 тисячами реєстр.

З його мовчазної згоди реєстр розширили до 50 тисяч осіб, а також було створено додатковий реєстр 20-тисячного резервного корпусу під проводом Тимоша Хмельницького. Крім того, від влади пана звільняли численні сім'ї козаків і їхніх наймитів. Що ж до пункту про повернення до своїх володінь польської шляхти, то гетьман не квапився його виконувати, тим більше, що польський сейм фактично дезавуював ряд положень договору і затвердив його із застереженнями.

"Попри невідповідність умов Зборівського миру реальному успіхові козацької зброї в кампаніях 1648—1649 років, Зборів став важливою міжнародно-правовою перемогою козаччини, до якої потім постійно відсилали та примірялися козацькі дипломати. Після Зборова на козаків чекали нові важкі випробування", – відзначав професор історії Гарвардського університету Сергій Плохій в книзі "Наливайкова віра: Козацтво та релігія в ранньомодерній Україні".

…Попереду були перемоги та поразки. Трагедія під Берестечком і тріумф під Батогом, Білоцерківський трактат і Переяславська Рада. Але роль перемоги під Зборовом і Зборівського миру, що дав українському народу надію на краще майбутнє, переоцінити важко.