Ривок до Марса: чому мрія Маска про "запасну планету" може не здійснитися

"Ми збираємося вести людство до космосу і встановити американський прапор на планеті Марс і навіть далеко за її межами". Цими словами американський президент Дональд Трамп закінчив свій виступ у Конгресі 4 березня 2025 року, тим самим наголосивши на амбіціях США щодо колонізації червоної планети.

Його слова корелюють з численними заявами глави SpaceX Ілона Маска, який неодноразово говорив про необхідність мати "планету Б", якщо людство все ж таки не зможе зберегти Землю в придатному для життя стані. Свої заяви мільярдер прикріплює діями — надважкі космічні кораблі Starship злітають (і вибухають) майже кожні кілька місяців. До речі, Маск вже критикував агентство NASA, яке дуже "затягує" з відправкою людини до Місяця в рамках програми "Артеміда".

Схоже, що людство входить у нову епоху космічних перегонів. Так що сідайте зручніше, ми вирушаємо на Марс.

Планета для відпустки

Уявіть, що гуляєте по м’якому піску на березі безкрайнього океану, освітленого м’якими променями Сонця перед заходом. А єдине, що відволікає від споглядання цієї картини — це шум легкого бризу, що жене хвилі на узбережжя.

Якось так міг би виглядати один із численних днів на Марсі близько 3,5-4 мільярдів років тому.

Принаймні таких висновків дійшла команда китайських учених після аналізу даних марсохода "Чжужун". У дослідженні від 24 лютого 2025 року вони стверджують, що у південній частині Рівнини Утопія знайдено утворення, що нагадують земне узбережжя. При цьому відкладення досягають глибини в 10-35 метрів, що говорить про наявність у далекому минулому стабільного великого водоймища, а не про сезонні танення льоду.

Хоча про існування рідкої води в якийсь період історії Марса говорилось вже давно, проте нове дослідження дає цьому чіткі геологічні докази. Автори роботи навіть згадали, що це узбережжя було б чудовим місцем для формування бактеріального життя.

Однак у якийсь момент ідилія добігла кінця, а вода зникла. Річ у тім, що Марс, на відміну від Землі, немає тектонічних процесів, тому які-не-які поверхневі геологічні процеси переважно підтримувалися з допомогою світла молодого та яскравішого Сонця.

Основна гіпотеза свідчить, що атмосферу Марса у якийсь період видуло у відкритий космос сонячним вітром (потоком іонізованих частинок), що призвело до пересихання океанів. Вважається, що причиною є втрата магнітного поля, яке було щитом від сонячного вітру, внаслідок остигання ядра або ударів астероїдів.

Втім, у вересні 2024 року вчені з Кембриджу припустили, що кисень з атмосфери Марса був запечатаний у ґрунті під час процесу під назвою серпентинізація. Це складна хімічна реакція, через яку мінерал олівін перетворюється на мінерал серпентин. У ході цього процесу в атмосферу було викинуто велику кількість водню, який поєднався з атмосферним вуглецем і утворив метан (ось вам і органіка). Потім метан був поглинений місцевими глинами та пролежав у цьому стані мільярди років, адже через відсутність уже згаданої тектоніки, на Марсі немає нічого, що могло б призвести до перемішування порід та викиду вуглецю в атмосферу.

Якщо це дослідження коректне, то можна порадіти з того, що хоча б частина складників марсіанської атмосфери нікуди не поділася і може стати в пригоді майбутнім колоністам, якщо ті будуть проводити тераформінг (тобто цілеспрямовану зміну клімату та атмосфери планети, щоб зробити її придатною для проживання земних організмів).

А що там із життям?

Попри гучні заголовки, які проскакують у ЗМІ останніми місяцями, життя ми на Марсі не знайшли. Поки що.

Втім, основною проблемою може бути не її відсутність, а те, що ми не маємо достатніх технічних засобів, щоб чітко підтвердити її наявність. Або принаймні її існування у минулому.

Ровер Perseverance останніми роками відкопав дуже багато цікавих зразків, які б побічно натякнути на існування стародавнього життя на Червоній планеті. Однак марсохід не має інструмента, який би міг напевно це підтвердити. Тому нам доведеться почекати, поки зразки не повернуть на Землю і потраплять до рук вчених. А через постійні затримки весь процес може розтягнутися ще років на 15.

На поверхні Марса життя якщо і було, то, швидше за все, вимерло. Однак чи можемо ми сказати те саме про його глибини?

Наприкінці минулого року японські вчені розповіли про дані з апарату InSight, які підтверджують, що вода на сусідній планеті є. В теперішньому часі.

"Якщо рідка вода існує на Марсі, то можлива і наявність мікробної активності", — зазначив Ікуо Катаяма з університету Хіросіми.

На жаль, ця вода знаходиться в тріщинах на глибині 10-20 кілометрів. Тому зараз у нас навряд чи знайдеться можливість вирушити туди, щоб подивитися на неї уважніше.

Чи може життя знайтись на такій глибині? У грудні 2024 року вчені зі США та Німеччини спробували заглянути в надра Землі та знайшли найпростіші мікроорганізми в ґрунті на глибині більш ніж у 4 кілометри.

При цьому деякі штами ведуть собі неквапливе життя в крихітних "кишенях", отримуючи енергію від розщеплення молекул води внаслідок радіації гірських порід. Не фуршет, звичайно, але цього достатньо, щоб прожити в подібних умовах мільярд років.

Зіткнення світів

Якщо у вас виникло питання про те, як потенційне марсіанське життя пов’язане з планами щодо колонізації планети людьми, то відповідь може виявитися дещо заплутаною.

Річ у тім, що людина мешкає у світі незліченної кількості мікроорганізмів і певною мірою навіть не може жити без них жити. Перетравлювати їжу нам допомагає близько кілограма кишкових мікробів, а енергію у кожній клітині наших організмів зберігає симбіотична бактерія – мітохондрія. Тобто, якщо ми вирушимо на Марс, то вони полетять разом з нами.

Недавній конфуз із попаданням земних бактерій на зразки астероїда Рюгу показує, що вони цілком комфортно почуваються, харчуючись інопланетною органікою. Тобто з їжею на Марсі у них проблем виникнути не повинно, особливо якщо люди будуть тераформувати планету під свої потреби.

До того ж земні бактерії розвивалися в умовах агресивної конкуренції, де їм довелося протистояти антибіотикам, вірусам і, звичайно ж, іншим штамам. Якщо на Марсі і збереглося життя, то його розвиток протягом мільярдів років відбувався в менш конкурентному середовищі.

Тобто, згадайте будь-який фільм, де високотехнологічна інопланетна раса прилітає на Землю і починає знищувати її населення. Все буде навпаки. Злими прибульцями у разі Марса будуть люди та те, що вони принесуть з собою.

Тому ми наближаємось до цікавих етичних питань: чи готові ми несвідомо знищити унікальну можливість знайти позаземні форми життя? Чи готові ми пожертвувати можливістю зрозуміти, як розвивалося життя за межами нашої планети і яким воно може бути в інших куточках всесвіту? Чи ми готові це зробити заради місії, яка може навіть не увінчатися успіхом?

Хоч як це дивно, але можлива наявність життя на Марсі може стати серйозною перешкодою для його колонізації. Хоча й із не зовсім очевидних причин.

На щастя, вчені добре розуміють ризики біологічного забруднення Марса і намагаються дотримуватись усіх заходів безпеки, щоб цього не допустити. Однак ситуація може сильно змінитися, як тільки ми збудуємо там постійну базу.

Звичайно, все залежатиме від формату майбутніх місій та наших планів на сусідню планету. І тут варто нагадати, що Маск у 2020 році говорив, що хоче відправити туди мільйон людей до 2050 року. Очевидно, що в SpaceX налаштовані зовсім не на дрібну місію зі спостереження, а значить, без тераформування обійтися не вдасться.

Нові марсіани

Якщо люди зможуть вирішити технічні нюанси, на кшталт доставки ресурсів для будівництва бази або видобутку їх на місці, їх може чекати інший виклик.

Еволюція людини та її далеких предків проходила на Землі протягом багатьох мільйонів років. Ми змінили під себе екосистеми, чим забезпечили комфортні умови для проживання. Ми пристосувалися до умов нашої планети та почали експлуатувати її у своїх потребах. Однак Марс буде зовсім іншим місцем, яке потребує інших адаптацій.

Найочевидніше — низька гравітація. В цих умовах вже в першого покоління поселенців можуть виникнути серйозні проблеми з м’язами, кістками, кров’яним тиском тощо. Щоб протистояти цьому, марсіанській людині доведеться змінюватися. І робити це швидко.

Наприклад, еволюційний біолог з Університету Райса (Техас) Скот Соломон говорив, що нашому виду будуть необхідні "пара сотень років", щоб виробити потрібні адаптації. У нормальних умовах на Землі, на це знадобилося б багато тисяч років.

Новим видом люди-марсіани, швидше за все, не стануть, оскільки на це знадобилося б значно більше часу у повній ізоляції. Однак мова все одно йде про помітні зміни у фізіології, метаболізмі та навіть психології.

Зараз наші пізнання в цій темі надто малі, щоб сказати, як саме виявлятимуться ці зміни. Але є всі підстави вважати, що вони будуть суттєвими.

При цьому більш високий радіаційний фон на Марсі може призвести до того, що мутації будуть частішими. Тобто людині доведеться пройти через кілька етапів змін, допоки еволюція не підбере найбільш оптимальну форму для життя в цих умовах.

Ну і, звичайно ж, не можна виключати ймовірності того, що вагітність не зможе успішно протікати в таких екстремальних умовах. У цьому сценарії діти колоністів просто не народяться, або ж не переживуть перші дні.

Якщо це станеться, то нам доведеться відкласти мрію про "планету Б" до прориву в розвитку генетики (і подолання всіх пов’язаних з цим етичних питань), щоб штучно змінити себе під вимоги Марса.

Так що, схоже, нам все ж таки доведеться дбати про нашу "планету А", бо найближчим часом бігти нам буде нікуди.