"Уже сил немає": дід Володя, якого волонтери вивезли з прифронтової зони з трьома коровами, знайшовся на Полтавщині

Читать на русском
Автор
3064
Дід Володя з коровами Новина оновлена 10 червня 2024, 12:09
Дід Володя з коровами

Історія з дідусем-мандрівником та його коровами благополучно закінчилася

Діда Володю з двома коровами, телицею та собакою, який втікав від війни з села Торське, що неподалік Краматорська на Донеччині, 29 травня помітили військовослужбовці. Він ішов зі своїми тваринами, несучи за плечима скромні пожитки, у напрямку Ізюма Харківської області, втікаючи від ворожих обстрілів. Дуже вчасно, до речі, вибрався з того пекла – російська ракета влучила в його хату, заледве він устиг відійти на відстань 6-8 кілометрів.

74-річний старенький мріяв добратися на свою аж на Котелевщину Полтавської області, яку залишив після закінчення школи. Однак біля Ізюма його разом з худобою і домашнім псом його підібрала команда благодійної зоозахисної організації "UAnimals" і доправила до села Бричківка Полтавської громади, де йому запропонували вільне домоволодіння. Та, поживши там чотири дні, дід Володя зник "по-англійськи". Три доби про нього нічого не знали. Перед тим, як 3 червня зранку залишити тимчасовий прихисток, він сказав найближчій сусідці, що хоче пошукати за річкою (Ворсклою – Авт.) кращих пасовищ для корів.

Дім у Бричківці

І ось приємна новина: дідусь благополучно дістався села Шевченки Великорублівського старостату Полтавського (колишнього Котелевського району). Отож, продовження цієї неймовірної історії, за якою слідкує вся Україна і навіть далеке зарубіжжя (про неї повідомляла українська редакція британської телерадіомовної корпорації ВBC — ВВС NEWS Україна). Її розповіла "Телеграфу" староста Великорублівського старостату Полтавської територіальної громади Алла Фисун.

– Того ж дня, як пан Володимир залишив Бричківку, мені зателефонував тамтешній староста Павло Бречко і повідомив, щоб ми, можливо, чекали на незвичайного гостя, — говорить Алла Фисун. — Я сповістила про це мешканців старостату й дільничного поліцейського, дала всі прикмети. І дійсно, шостого червня під вечір високого чоловіка з довгим сивим волоссям, довгою сивою бородою й трьома коровами рудого кольору та собакою помітили мешканці села Шевченкового.

Заздалегідь у нас була домовленість з місцевим фермером Іваном Крикуном, що він надасть біженцю прихисток і захист. На колишній колгоспній фермі Іван Васильович утримує баранів і кілька голів великої рогатої худоби, але вільного місця там вистачає. А поряд з фермою пустує хата, господарі якої померли. Фермер ще й пообіцяв забезпечити постояльця сіном на зиму.

Пан Володимир погодився на ці умови. Він дуже невибагливий у побуті й дуже переживає, що завдав людям зайвого клопоту. Він, колишній пічник і будівельник, звик покладатися в житті сам на себе.

Зі слів Алли Фисун, дід Володя дуже добре орієнтується на місцевості, вміє читати карти, тож без проблем узяв правильний курс на Котелевщину. Ішов, розповідає, старою дорогою, лісопосадками, лісами, де ховався від денної спеки. Ні до кого не заходив, щоб людей зайвий раз не турбувати. Спав там, де зморював сон.

Пані Аллу вразило те, що "мандрівник" ніс із собою косу, що складається, аби нею можна було вкосити худобі трави, а також кілька товстих книг. "Жаль, деякі довелося залишити по дорозі, бо важко було", — бідкається.

Відстань у 60 кілометрів між Бречківкою та Шевченковим пан Володимир подолав за три доби. Це досить таки непросто, враховуючи, що йшов він не рівною дорогою, а ярами й вибалками.

Харчувався переважно молоком, яке давала одна з корів. Він видоював його в дійницю, яку мав при собі. Проте більшу частину молока просто виливав, адже корова дає його аж 18 літрів за день.

На щастя, тільна корівка благополучно донесла телятко, тож воно з’явиться на світ на постійному місці.

Пані староста забезпечила дідуся на перший випадок картоплею й домашньою консервацією. Надалі його харчуванням буде опікуватися Іван Крикун, який, до речі, дуже добре допомагає матеріально своїм працівникам.

Місцевими пасовищами дід Володя задоволений. Тут річка Мерло впадає у Ворсклу, тож їхні береги вкриті буйною рослинністю – на рівнині є де припнути корів.

- Дід Володя дуже відкрита, комунікабельна людина, — ділиться враженнями від нового поселенця Алла Фисун. – З ним дуже цікаво спілкуватися. Виявилося, що народився він не у Великій Рублівці, як писали раніше, а у Михайликах – селі, що далі з Котельву. Питав, чи є у нашому старостаті пуста хата з сараєм. А у нас, як на те, підходящого домоволодіння немає. Зазвичай будинки у нормальному стані, а от сараї попадали. Тож поки дідусь залишається жити біля ферми, а його корови – на фермі. Далі буде видно.

Як відомо, на підтримку пана Володимира та його тварин громадська організація "Земля́чки", яка підтримує жінок, котрі боронять Україну, оголосила спеціальний збір. Планується, що на кошти збудують корівник для однієї з корів. Переказати кошти можна на банку, реквізити якої вказані на сторінці фонду @zemliachky.ukrainian_front.

Насамкінець питаю у сільської старости, чи не збирається дідусь шукати щастя й далі, у рідних Михайликах, наприклад?

- Запитувала я в нього про це. Відповів: "Уже сил немає"…

Фото з відкритих джерел