Айтівець витрачає свої кревні гроші, щоб латати дороги: зробив вулицю рівніше, аніж у комунальників (фото)

На вулиці Леоніда Каденюка у селищі Нові Санжари Полтавської області практично немає жодної вибоїни. Що дуже контрастує з іншими вулицями колишнього райцентру, які розбиті вщент. Певно, "Леоніда Каденюка" чекала б така сама сумна доля, якби на ній не оселилась родина 40-річного Вадима Осовця — внутрішнього переселенця з Дергачів Харківської області. Родина з двома маленькими дітьми, втікаючи від російської навали у лютому 2022 року, зупинилась у Нових Санжарах, приблизно за 160 кілометрів від рідного дому. Якраз стільки тоді можна було проїхати автівкою за світловий день в умовах масової міграції.

"Це може кожен!"

Побачивши жахливий стан асфальтового покриття в Нових Санжарах, Вадим узявся самотужки його ремонтувати. Першу яму на своїй вулиці він ліквідував 3 червня 2022 року, що підтверджує селфі з зазначеною датою.

— Ми з дружиною Оленою придбали будинок й почали там ремонт, — розповідає Вадим про те, що його спонукало до такої благодійності. — По кілька разів на день (Олена в мене також активна водійка, тож підтримує мою ініціативу) їздили туди-сюди розбитою вулицею: то перевозили речі з Дергачів, то возили будівельні матеріали. Старшу доньку підвозили в школу, на гуртки й забирали звідти. Доводилося витрачати багато часу на те, щоб обминути бодай найбільші ями. Той, хто водить машину, може уявити наш стан. Тому я не витримав і засипав кілька найбільших ям щебенем. Та він пролежав там усього місяця півтора — до першого дощу.

Після цього я почав думати над тим, що можна зробити з тими вибоїнами, шукав інформацію в інтернеті. Рішення прийшло якось в "Епіцентрі", де часто скуповувався. Побачивши у продажу холодний асфальт, що являє собою бітумно-мінеральну суміш, вирішив спробувати залатати ним ями. Для початку взяв пару мішків. Ефект мене вразив. За міцністю, як виявилось, зроблене мною нічим не поступалося тому, що колись робили дорожники за традиційною технологією.

Поступово латання ям на дорогах переросло у хобі. Тепер чоловік майже щомісяця, за винятком зимових, купує 20 мішків холодного асфальту по 245 гривень кожен, загальною вагою майже пів тонни, й десятилітрове відро бітумного праймера вартістю 1,5-2 тисячі гривень. У нього є спеціальні щітка та віник, якими він вичищає ями, кельма для укладання асфальту й трамбівка, яку для нього зробив небайдужий до його заняття сусід.

— Не я один це можу купити, — переконаний Вадим. — Якби кожен мешканець залатав власним коштом бодай дві-три ями біля свого помешкання, то у нас були б майже ідеальні вулиці! Це не суперскладно. Холодний асфальт досить простий у застосуванні, він не потребує коткування, оскільки твердості набуває завдяки руху автомобільних коліс по відремонтованій ділянці.

У мене є розуміння: якщо ми не зробимо, то ніхто не зробить. Авжеж, власними силами й власним коштом ремонтувати дороги не надто ефективно, але деякі проблемні місця можна закрити.

Втім, ремонтувати дороги самотужки українцям забороняє законодавство. Тому що для цього є спеціальні служби. Але якщо людям уривається терпець, то тоді хтось засипає ями щебенем, хтось закладає цеглою чи заливає бетоном. Пам’ятаю, на Полтавщині навіть килимами застеляли вибоїни. Та то все самодіяльність, яка полегшує життя водіям чи велосипедистам лише на короткий термін і слугує предметом сумних жартів.

Вадим Осовець, досконально вивчивши питання, підійшов до справи з усією відповідальністю. Тож він обов’язково використовує бітумний праймер, яким обробляє не лише краї вибоїн, а й дно, що забезпечує надійне прилягання нового матеріалу до старого й не дозволяє просочуватись волозі. За його спостереженнями, нова яма може утворитися поряд, але не в залатаному місці.

— Окрім того, постійно слідкую за станом своїх латок, — зауважує. — І якщо на них починають з’являтися тріщини, починаю ремонтувати. Це набагато дешевше, аніж потім знову все робити з нуля. Так що у мене все за європейськими стандартами!

Холодний асфальт любить тепло

Мій співрозмовник не міг відповісти одразу, скільки коштів він уже вклав у своє хобі. Тому береться за підрахунки.

— Тисяч двадцять-тридцять щороку виходить, — називає зрештою цифру. — Тобто за три з лишком роки до сотні тисяч гривень набігло.

Про кількість залатаних вибоїн в нього можна не запитувати, бо він такої статистики не веде. До того ж ями, як відомо, бувають різні — більші, менші, глибші, не такі глибокі. Залежно від цього й розхід матеріалу різний.

— Бувають такі великі й глибокі, що в них одразу дев’ять мішків асфальту треба покласти, — продовжує далі Вадим. — А на невеличку яму йде два-три. Хоча латання великих вибоїн займає менше часу, аніж кілька невеликих. Адже кожну, якого б розміру вона не була, треба попередньо підготувати: викидати залишки щебеню чи шматочки пошкодженого асфальту. В середньому на те, щоб укласти двадцять мішків холодного асфальту, витрачаю три-чотири години. Зате впевнений, що латка може простояти рік чи кілька і що по вулиці можна нормально їздити.

Найкраще займатися цією справою влітку, за комфортних температурних показників. Тоді холодний асфальт такий, як треба: він сам буквально заповнює собою яму.

Відтак Вадим ніколи не кладе асфальт під дощ чи сніг, що нерідко практикують професійні асфальтоукладальники.

— Це абсолютно неефективно! — переконаний Вадим. — За таких погодних умов новий матеріал не злипнеться зі старим так, як треба, тож латка довго не простоїть, швидше всього, зійде з першим дощем чи снігом. Оскільки я роблю все власним коштом, то, звісно, не хочу витрачати гроші марно.

Облаштувавши вулицю Леоніда Каденюка, Вадим узявся за ремонт сусідніх, а зараз ремонтує вулицю Соборності, що з’єднує Нові Санжари з прилеглим селом Лелюхівкою. Поки ще більш-менш дозволяє погода, хоче полатати дорогу до кінця осені.

Заробив у ІТ-сфері — вклав у благодійність

— Вас хтось попросив це зробити чи це знову з власної ініціативи?

— Ну, я ж говорю, що це моє хобі! — усміхається. — Мені подобається робити рівні дороги. Де бачу проблемне місце, намагаюся його відремонтувати.

— А мешканці селища не долучаються до вас?

— Стан доріг у Нових Санжарах — болюча тема для багатьох. Люди, бачачи, як я заробляю якусь ямку, ніколи не залишаються байдужими: вітаються, усміхаються, дякують. І це для мене найбільша нагорода. У в мене є однодумці, котрі готові у складчину зайнятися ремонтом доріг, по яких вони найчастіше їздять.

Хтось допомагає грошима на матеріали, хтось — фізично. Буває, просять відремонтувати якусь ділянку. Але послідовників моєї ідеї в селищі немає.

— Як реагують на вашу самодіяльність представники місцевої влади?

— Підходили, цікавились, чим займаюсь. Та й по всьому. Мені ж не треба якогось визнання влади чи ще чогось. Просто я роблю це для себе й для людей.

Вважаю, що економлю громаді кошти. Хай би вони пішли на придбання безпілотників чи ще чогось важливого для фронту.

До речі, Вадим Осовець — один з найактивніших волонтерів Новосанжарщини. Практично одразу після переїзду він організував групу "Маскувальна сотня" з плетіння маскувальних сіток, яка має свої осередки у Полтавській, Харківській та Кіровоградській областях. Сітки плетуть у школах, дитсадках, будинках культури…

Щотижня Вадим відправляє їх на фронт по 30—35 штук. Або "Новою поштою", або особисто відвозить власною Suzuki Jimny з причепом у складі інших гуманітарних вантажів.

На Харківський, Сумський, Покровський напрямки. Одне слово, туди, де потрібна допомога. У переліку гуманітарних вантажів теплі речі, матраци, ковдри, харчові продукти.

Для пришвидшення зборів організовують благодійні ярмарки та концерти, на яких виставляють воєнні атрибути — відстріляні гільзи й тубуси, які бійці передають з фронту. Також влаштовують майстер-клас з розпису гільз під керівництвом Ольги Ковальової, також внутрішньої переселенки з Харкова.

Наразі мешканці громади збирають кошти для підрозділу свого земляка-військовослужбовця на детектор дронів (посилання на банку тут).

Але Вадим Осовець насамперед фахівець в ІТ-сфері. Ось уже дванадцять років він володіє власною студією розробки програмного забезпечення для мобільних платформ Apple та Android. Серед замовників продукції вітчизняні й закордонні споживачі. Та з початку повномасштабного вторгнення багато співробітників емігрували за кордон, обсяги роботи різко впали, тож офіс у Харкові довелося зачинити. Загалом ІТ-сфера сьогодні переживає не локальні, а глобальні проблеми. Однак команда Вадима, яка залишилась, продовжує працювати.

— І це дозволяє вам займатись волонтерством і ремонтувати дороги?

— Так. Я дуже багато працюю. Часто буває, повертаючись під ранок додому з поїздки у прифронтову зону, не лягаю спати, а сідаю за комп’ютер. Ну а у вільний від роботи час латаю дороги. Хіба я маю вибір? — усміхається.

Фото надані Вадимом Осовцем та "Суспільне Полтава"