Її мучили півроку: історія художниці Софії Налепінської-Бойчук, життя якої зруйнував НКВС

Автор: Марина Бондаренко
Дата публікації: 15 грудня, 16:49

Автор

Ймовірно, життя Софії забрали через її чоловіка, якого також розстріляли

Софія Налепинська-Бойчук — не була українкою за походженням, але зробила великий внесок у розвиток українського мистецтва. Її ім’я довгий час залишалося в тіні, а життя завершилося трагічно в період радянських репресій.

Художниця і викладачка, яка навчалася та працювала в Європі, згодом жила і творила в Києві. Її життя поєднувало мистецтво, кохання та важкі випробування, які переживала українська інтелігенція в першій половині ХХ століття. Детальніше про її трагічну долю написав "Телеграф".

Як НКВС зламав долю талановитої художниці, яка обрала Україну

30 липня 1884 року в місті Лодзь, яке нині входить до складу Польщі, народилася Софія Олександрівна Налепинська-Бойчук — художниця, графік і педагогиня, яка згодом стала однією з важливих постатей українського мистецтва першої половини ХХ століття. За походженням вона не була українкою: її батько був поляком, інженером залізничних шляхів і свідомим противником царської влади, а мати — француженкою, піаністкою. Родина жила інтелігентним, освіченим життям, що дало Софії змогу з ранніх років отримати якісну освіту.

У дитинстві майбутня мисткиня вивчала мови, музику та мистецтво, а згодом екстерном закінчила гімназію. Наприкінці ХІХ століття сім’я переїхала до Петербурга, де Софія почала серйозно займатися живописом. Вона навчалася у приватних художніх студіях, а згодом продовжила мистецьку освіту в Італії та Німеччині. Для молодої жінки того часу такі подорожі й навчання були сміливим кроком, адже мистецький шлях жінок тоді часто сприймався з упередженням.

У 1908 році Софія опинилася в Парижі, де вступила до Академії Рансона. Саме там вона познайомилася з українським художником Михайлом Бойчуком. Їхні стосунки почалися як творче спілкування, але швидко переросли в глибокий особистий зв’язок. Софія повірила в ідеї Бойчука, підтримувала його мистецькі пошуки й поступово стала частиною українського культурного середовища, хоча за походженням була полько-француженкою.

Під впливом Михайла Бойчука Налепинська почала вивчати українську мову, захопилася народною культурою та дедалі більше пов’язувала своє життя з Україною. Вона працювала в Галичині, брала участь у реставрації стародавніх розписів, створювала портрети та графічні роботи. Згодом Софія остаточно переїхала до Києва, де в 1917 році повінчалася з Михайлом Бойчуком.

У 1920-х роках Софія Налепинська-Бойчук стала однією з ключових фігур української графіки. Вона викладала у Київському художньому інституті, очолила майстерню ксилографії та була співорганізаторкою першої в Україні художньо-поліграфічної школи. Її учні згодом стали відомими митцями, а сама Софія заклала основи сучасної української школи гравюри.

Паралельно вона активно займалася творчістю. Серед її найвідоміших робіт — ілюстрації до поеми "Катерина" Тараса Шевченка, творів Миколи Гоголя та інших українських письменників. Її графіка експонувалася на міжнародних виставках у Франції, Німеччині, Італії, Австрії та інших європейських країнах, де отримувала схвальні відгуки.

Особисте життя Софії було непростим. Вона залишалася відданою Михайлу Бойчуку навіть тоді, коли їхні стосунки охололи, адже новою коханою була Алла Гербурт, дочка професора Харківського технологічного інституту Вікентія Гербурта-Гейбовича, художниця-гравер, учениця в класі Івана Падалки, друга дружина Майка Йогансена. Подружжя не розлучалося офіційно, хоча згодом жило окремо. Однак Алла завагітніла. За кілька днів, 25 листопада, Алла народила доньку Ганну, названу на честь матері Михайла. Тим часом, 10 грудня 1936 року Михайла Бойчука заарештували співробітники НКВС. З нього силою вибили "зізнання", звинувачуючи в створенні "контрреволюційної української націонал-фашистської організації". 13 липня 1937 року Михайла Бойчука та його учнів — Івана Падалку, Василя Седляра та Івана Липківського — розстріляли в Києві.

Софію Налепинську-Бойчук заарештували 12 червня 1937 року. Співробітники НКВС висунули їй звинувачення в тому, що вона "була членом контрреволюційної української націонал-фашистської організації і проводила шпигунську роботу на користь іноземних розвідок". Софія Налепинська-Бойчук не підтвердила звинувачень та не надала слідству зізнань.

Мучили її півроку, але зізнань від Налепинської-Бойчук чекісти не отримали. Обвинувачення склали на підставі показів свідків і вже 6 грудня 1937 року Софію Олександрівну Налепинську-Бойчук рішенням вищої двійки було засуджено до найвищої міри покарання. Софію Налепинську-Бойчук розстріляли 11 грудня 1937 року в Києві. Реабілітували у 1988 році.

Софію Налепинську-Бойчук замучили співробітники НКВС через типові для того часу політичні звинувачення. Вона навчалася у Європі, мала зв’язки з культурними колами за кордоном і активно працювала в українському мистецтві разом із Михайлом Бойчуком та його учнями.