Складна мова і робота не за фахом: чи привітні до українців країни Балтії

Читать на русском
Автор
3163
Країни Балтії за час повномасштабної війни надали прихисток багатьом українцям. Фотоколаж "Телеграфу". Новина оновлена 15 квітня 2024, 21:03
Країни Балтії за час повномасштабної війни надали прихисток багатьом українцям. Фотоколаж "Телеграфу".

Для українців передбачені соціальні виплати, але їхній розмір такий, що хоч з голоду й не помреш, але й жирувати не будеш.

Останніми днями стає відомо про нові варіанти допомоги, яку готові надати Україні в боротьбі проти Росії країни Балтії. Литва пропонує передати нам неактивні ТЕС для відновленню енергетичної системи та спрямувати військових для навчання наших бійців, Естонія шукає снаряди та ракети для РСЗВ, а Латвія готується відправити дрони власного виробництва.

Крім того, ці три країни сумарно прийняли за два роки повномасштабної війни понад 150 тис. українців. "Телеграф" дізнавався у наших співвітчизників, з якими викликами вони стикаються на балтійському узбережжі.

"Обнулене" війною життя

Від початку повномасштабної війни до Литви — найбільшої за площею і кількістю населення з трьох балтійських країн — приїхало майже 84 тис. українців (частина з них згодом повернулися). Тут, як і в багатьох інших європейських країнах, уряд продовжив дію тимчасового захисту ще на рік — до березня 2025 року. А також зробив послаблення у мовному питанні — для працевлаштування нашим співвітчизникам поки не потрібен сертифікат про складання іспиту. Це значно полегшить життя воєнним мігрантам, адже без роботи в цій країні непросто. Зокрема, про це свідчить досвід Олени та її доньки Ярослави — мешканок Рубіжного на Луганщині.

— У 2014 року наше місто було в окупації два місяці. Тож ми думали, що вже бачили війну, хоча 2022-го зрозуміли, що це не так, — каже 43-річна Олена. — Від початку березня росіяни сильно обстрілювати Рубіжне, тривали важкі бої і було багато руйнувань. Спочатку стався приліт по маминому будинку, зайнялася пожежа, вогонь пошкодив частину приміщень, повилітали вікна і двері. Потім, коли ми вже виїхали, а це сталося 21 березня, згорів наш будинок до тла, квартира свекрухи, вибуховою хвилею повиривало рами у квартирі старшої доньки. Тож ми всі стали безхатьками, включаючи 80-річну бабусю, і змушені були шукати прихистку де-інде. Спочатку всі зупинились у Дніпрі, але згодом роз'їхались.

Разом з дочкою Ясею Олена знайшла прихисток у Литві - спочатку у столиці, а потім в невеличкому містечку неподалік.

Олена з молодшою донькою пристала на пропозицію про евакуацію волонтерів однієї з релігійних громад. З трьох країн — Норвегії, Австрії, Литви — обрала останню через близькість до України, де залишались рідні.

Ми потрапили до столиці, там у розподільчому таборі нам видали сім-карти, допомогли заповнити міграційні документи, — продовжує розповідь співрозмовниця. — На той момент всі готелі, гуртожитки в місті вже були зайняті, то ж нам запропонували варіант роботи з проживанням у Вільнюському районі. Ми погодились і разом з попутниками — жінкою з донькою-підлітком — опинились в пансіонаті на озері. Для туристів там були окремі будиночки, а нам запропонували обрати кімнати в покинутому санаторії. Нібито це було безкоштовно, але умови були не дуже. Та й діватися на той момент нам було нікуди.

Працювала я покоївкою, знайома — на кухні. Але заробляти почати не одразу, бо був не сезон, тож змушені були витрачати кошти з кредитних карток. Лише у липні-серпні та частково вересні були зайняті на повну, отримували "чистими" по 2,9 євро/на годину (1 євро — 42,8 грн). Та я сподівалась знайти роботу за фахом, бо я медичний біолог, маю 20-річний стаж, постійно вчилась, а з війною життя обнулилось. Вдома ти був фахівцем, а тут миєш туалети на пляжі й гребеш каміння граблями. Але в Литві, щоб вижити, треба працювати з першого дня.

Литва допомагає українцям, головна поступка - влаштування на роботу без складанання мовного іспиту.

Завдяки наполегливості Олена по закінченні курортного сезону досить швидко знайшла бажану вакансію. Задля цього сама написала резюме, яке допомогли скоригувати місцеві знайомі, переклала всі документи — дипломи, сертифікати, трудову книжку.

— В Литві порівняно з іншими країнами простіше підтвердити освіту і досвід, але переклад недешевий — вийшов 350 євро, — зазначає жінка. — Дякувати нашим сусідкам, які взяли над нами шефство й організували збір коштів. Бо потрібно було вже платити за квартиру, у нас виходило 550 євро, і харчуватися, а допомога від держави одноразово лише 147 євро на двох, і ще додаткові щомісячні виплати на дитину — 96 євро (до лютого було 85 євро). Зараз вже я отримую зарплату досить хорошу — 1200-1400 євро. Працювала рік і два місяці в лабораторії центру патології, а зараз в районній лікарні, і житло ми знайшли за 40 км від Вільнюса вполовину дешевше, але на початку було складно.

Паралельно з роботою Олена вчить литовську мову і зазначає, що значно полегшили ситуацію і зміни до правил щодо наявності мовного сертифіката, і те, що її колеги знають російську.

Наполегливість Олени дала результат - зараз вона працює за фахом у лабораторії лікарні.

Мовна комісія розподілила спеціальності за рівнем мови, який потрібен для роботи за нею. В моєму випадку це B1. Тобі дають певний строк для вивчення, потім маєш складати державний іспит, не склав — звільняють. Але цю норму прибрали. І хоча мовні курси я відвідую, по факту для виконання моїх обов'язків мова мені не потрібна. З пробірками та склом розмовляти не треба, та й для запису результатів лабораторних досліджень використовують міжнародні терміни, — пояснює жінка. — Донька вивчила мову у школі. Щоправда, спочатку вона потрапила до польського навчального закладу, і литовська у неї була як один з предметів. Та вже місяць як Ярослава перейшла до литовської школи, з однокласниками спілкується частково їхньою рідною мовою, частково англійською, — говорить жінка.

Олена додає, що литовці в цілому приязно ставляться до українців, підтримують, згадуючи події 1991 року. Та є поодинокі закиди в тому, що через наплив воєнних мігрантів ціни полізли вгору. Більше ж негативу наші земляки отримують від білорусів, які їздили до Литви на заробітки, а тепер не раді преференціям, які Вільнюс надає громадянам України.

Англійська мова — у фаворі

На певний період стала домом для українців і сусідня Латвія, тут за два роки знайшли прихисток 44 тис. українців. Вони також отримували статус тимчасового захисту, одноразові виплати та різні види соціальної допомоги на рівні з латишами. Тут теж дбають про рідну мову, але дають час і можливість опанувати її іноземцям, а в спілкуванні радше перейдуть на англійську, аніж російську, якою володіє більшою мірою старше покоління. Принаймні такі висновки робить Ганна, яка народилась на Чернігівщині неподалік кордону з РФ, і волею долі опинилися в балтійській країні.

— Початок повномасштабної війни застав мене з подругою на короткому відпочинку у Польщі, зворотні квитки ми мали якраз на 24 лютого, — каже Ганна, яка на той момент працювала в одній з приватних шкіл Чернігова. — Повертатися було нікуди, бо дім батьків опинився в окупації. Але ми не вважались біженцями, бо виїхали з України напередодні всіх подій. Ми й до Німеччини їздили, і до Чехії до знайомих, намагаючись знайти варіант легалізації, бо у нас спливав термін перебування за безвізом. Згодом повернулись до Польщі, місяць працювали на заводі. Тут нам обіцяли зробити посвідку на тимчасове проживання, але її потрібно було довго чекати. І тоді ми скористалися порадою дальніх родичів з Латвії, що там можна знайти прихисток.

Війна застала Ганну у Польщі, звідки дівчина з подругою переїхала до Латвії.

Вперше у столиці цієї країни — Ризі — Ганна опинилась у перших числах травня 2022 року і з того часу будує тут своє життя. Згадує, що всі питання з документами тоді вирішували просто і швидко. За два тижні вони вже мали візу, оформили ідентифікаційний номер тощо.

— Зареєструвались ми 2 травня, а одноразову допомогу у розмірі 272 євро отримали вже 19-го. В цей проміжок часу нам видавали продукти, засоби гігієни, навіть одяг, бо по факту не мали нічого, адже у відпустку їхали на три дні з мінімумом речей, — каже Ганна. — Квартиру нам знайшли знайомі, але загалом українцям пропонували варіанти тимчасового безоплатного проживання. І згодом, коли подруга повернулась до України, а я лишилась сама у квартирі, я оформлювала допомогу на житло, бо моя зарплата на той момент була трохи більше від витрат на оренду й оплату комунальних послуг. Наразі єдина пільга — безкоштовний проїзд, бо живу в Ризі, а працюю в аутлеті поблизу Юрмали.

В Латвії можна розраховувати на нетривале безкоштовне проживання та соціальні виплати.

Ганна додає, що за час перебування в Латвії отримала другий диплом, тепер вона не тільки педагог, а й психолог. Та працювати за фахом поки не дозволяє те, що вона не опанувала мову на достатньому рівні.

Моя керівниця на першому місці роботи сказала: "Не переймайся, по ходу справи вивчиш", і я почала заучувати фрази, які потрібні в роботі, — каже Ганна. — Зараз можу латвійською розповісти про весь асортимент магазину, про кольори, розміри, запропонувати приміряти щось інше, порахувати, скільки коштуватиме покупка. Але вільно висловлювати думки поки не виходить. Хоча я і відвідувала мовні курси. Річ у тому, що перший рік я ще вчилась дистанційно в Україні, тому в голові була мішанина з мов. А по-друге, важко було через те, що все пояснюють російською, тому мені ще потрібно було зрозуміти, про який відмінок чи частину речення йдеться.

І ще такий момент, що Юрмала й околиці — це більш туристичне місто, тому тут навіть важливіше знати англійську, бо серед покупців естонці, фіни й інші іноземці. Наприклад, сьогодні я половину робочого часу спілкувалась саме цією мовою. Плюс я все ще вважаю, що у Латвії тимчасово, тому й не вчу далі латиську, — зазначає дівчина.

Латвійці підтримують українців, бо відчувають і самі загрозу від войовничого сусіда.

Поки Ганна планує повернення додому, вона створила для себе та земляків український "острівок" у соцмережах. Тут, на своїй сторінці в Instagram, з одного боку пропонує книжки рідною мовою, символіку та настільні ігри, прикраси та сувеніри. З іншого — розповідає про інших українців, які починають свою справу далеко від Батьківщини.

— Коли у мене змінились плани щодо повернення, вирішила: якщо я не їду на зовсім в Україну, то Україна їде до мене, — згадує Анна. — І після відвідин рідних взяла книжки, наші прапори тощо. Знайомі дівчата побачили: "Ой і ми хочемо!" І так потрошку стала доставляти в Латвію, а також Литву та Естонію різні речі, які нагадували б про Україну, а ще підтримувала збори, розповідала про дівчат, які або десерти роблять, або теж щось продають, бо знаю як важко починати щось нове в чужій країні. І новини стараюсь викладати, і допомагати, коли звертаються земляки з якимись питаннями, і так у нас тут утворилась невеличка діаспора.

Робота є, але подобається не всім

Як пункт тимчасового прихистку від війни обирають українці й Естонію, яка прийняла приблизно 36 тис. наших співгромадян. І проблеми, з якими вони стикаються, схожі з Латвією та Литвою, — для отримання гарної роботи необхідно вивчити мову (естонська входить до десятки найскладніших), тож це непросто. Також виникають проблеми з працевлаштуванням і "квартирним питанням". При цьому тимчасове житло для біженців закривають, бо його потребують одиниці. Значною мірою через те, що зараз до країни їдуть ті, хто має в Естонії родичів чи знайомих, які допомагають з розміщенням. Принаймні таке пояснення озвучив в естонських медіа голова міграційної служби Департаменту соцстрахування Лійс Палоотс.

В Естонії українцям пропонували в тому числі і проживання на паромах чи кораблях.

"Житло в Естонії є, але дороге. Оренда квартири — 400-800 євро на місяць, плюс комунальні — ще приблизно 300 євро, описав ситуацію в країні один з користувачів тематичної групи. — З роботою проблем нема, якщо ви фахівець в галузі, де спілкування не потрібне, наприклад токар. Якщо не володієте естонською мовою, то отримуватиме мінімалку 4,76 євро/годину, мінус податки. Нормальні робочі години 160-180 на місяць.

Якщо ж ваша професія передбачає комунікацію, ви є лікарем, чи психологом, то ваші дипломи не діють автоматично в Естонії, потрібно складати державний іспит на знання мови. В країні передбачені соціальні виплати, але це прожитковий мінімум — 200 євро на дорослого, з такою сумою — не помреш, але й не виживеш. І є ще зі статусом стали виникати проблеми: первинний розглядають до 6 місяців і в цей час ви не можете працювати й не будете отримувати жодної допомоги, і виїжджати з країни не можна".

Ті, хто приїхав до Естонії недавно, підтверджують, що з собою варто мати певний запас коштів на перший час, щоб протриматися поки оформлюють посвідки на проживання. А також додають, що робота є, але не всім подобаються вакансії. Наприклад, Ірина, яка живе в курортному містечку Пярну, зазначає: тут невисокі зарплати порівняно з Таллінном. Без знання мови можна розраховувати на роботу на заводі чи готелі, а отримати можна при цьому в середньому 800-1000 євро. Для чоловіків є робота в лісі, яка краще оплачується, але й вимагає гарної фізичної форми та витримки.

Естонська мова входить до десятки найскладніших у світі, що і заважає українцям інтегруватися.

При цьому при подовженні статусу тимчасового захисту і подачі повторної заяви на отримання дитячої та сімейної допомоги естонська сторона виставила умову — довести, що мігранти не отримують таку у себе на Батьківщині. Для цього наші співвітчизники мають звернутися з електронним листом-запитом у підрозділ соцзахисту за місцем реєстрації в Україні і отримати довідку з зазначенням видів допомоги і дати, коли виплати були припинені. Біженці скаржаться в групі "Ukraina sõbrad Eestis/Друзі України в Естонії" в Facebook, що чекати документів змушені тижнями. Естонські чиновники наполягають: діють у рамках закону, який стосується не лише українців, а й громадян інших країн, які не входять до Євросоюзу.

Попри труднощі, з якими стикаються українці в Естонії, місцеві чиновники констатують: їхня соціалізація все ж таки відбувається. Зокрема, на кінець 2023-го року працювали 12,5 тис. наших співвітчизників, а статус безробітних мали 4 тис.

В Естонії українці намагаються зберегти свою ідентичність, в тому числі за рахунок культурного життя.

"Велика кількість біженців з України сьогодні зайнята на ринку праці, — цитує директора Фонду інтеграції Дмитра Московцева видання ERR. — У перші роки держава швидше спрямовує ресурс у цю сферу, щоб допомагати людям вивчати мову й адаптуватися. А в майбутньому, звісно, люди, які сюди приїжджають, допомагатимуть нашій економіці зростати, розвиватися та створювати нові робочі місця".

Також посадовці визнають, що українці змушені переїжджати в межах Естонії чимближче до столиці, бо тут місцеві використовують російську. Адже населення територій на узбережжі та островах переважно естономовне. Однак наші співвітчизники не здаються і намагаються опанувати мову, є ті, хто отримав сертифікат на знання естонської на категорію А1. Та більшість все ж таки не розглядають країну для тривалого перебування саме через складнощі з вивченням мови.

Матеріал опублікований українською мовою — читати мовою оригіналу