Роботаксі, планшет, ШІ: 3 головні технічні прогнози в кінофантастиці (відео)

За більш ніж 120-річну історію кінофантастики творці фільмів і серіалів придумали дивовижний світ. Кінофантастика не тільки вражала уяву пересічних глядачів, але ще й надихала вчених на звершення. Починаючи найпершою в історії кіно антиутопії — "Метрополіса" (1927) Фріца Ланга, де вперше з’явився образ антропоморфного робота, кінофантастика передбачала реальні науково-технічні рішення, створюючи образи-прототипи, які потім втілювали в реальність інженери та вчені.

Наприклад, екзоскелет з "Чужих" (1986) Джеймса Кемерона або жестовий інтерфейс з "Особливої думки" (2002) Стівена Спілберга згодом перетворилися на реальні розробки, які увійшли в наше життя.

Бувало й так, що технології, вже винайдені на момент створення фільму, але ще не впроваджені повсюдно, у фільмах показували як щось само собою зрозуміле. Як, наприклад, формула "прозорого алюмінію" у четвертому "Зоряному шляху" (1986) Леонарда Німоя та біометрична ідентифікація по сітківці ока в "Місії: незможлива" (1996) Брайана Де Пальми. І, звичайно ж, ряд винаходів фантасти так і не змогли "передбачити" — як, наприклад, такий звичний нам смартфон.

"Телеграф" пропонує згадати три головні розробки із науково-фантастичних фільмів, які стали реальністю.

Планшет. "2001: Космічна одіссея" 1968

Стрічка Стенлі Кубрика "2001: Космічна одіссея" (1968) стала не лише стилетворчим для жанру фільмом, який досі впливає на кінофантастику, але ще й пророчим. Кінооглядач видання Sight and Sound Сем Віглі наводить лише один із прикладів.

У 2011 році відбулася судова суперечка між технологічними гігантами Apple і Samsung з приводу лінійки планшетів Samsung, які, за твердженням Apple, порушували запатентований дизайн та користувацький інтерфейс iPad. У рамках захисту юристи компанії Samsung показали суду фрагмент із "Космічної одіссеї", в якому астронавти за сніданком дивляться телепередачу на дивайсах, які підозріло нагадують знайомий нам планшет. У фільмі Кубрика цей пристрій називається NewsPad.

Заголовки новин дозволяють отримати уявлення про світ майбутнього, який став для нас минулим ще 24 роки тому. Серед інших новин ми дізнаємося про те, що "10-тисячна дитина народилася у Місті на Південному полюсі" та "Президент відкрив міст через Великий каньйон: остання ділянка електронного шосе Аргентина—Аляска". Але навіть фантазія Кубрика не могла припустити, що останній ветеран Першої світової війни Клод Стенлі Чоулз доживе до 110 років, закінчивши свій земний шлях у 2011-му.

Роботаксі. "Згадати все" (1990)

Фільм Пола Верховена "Згадати все", знятий за оповіданням Філіпа К. Діка 1966 року "Ми вам усе пригадаємо", посідає особливе місце у фільмографії великого американського НФ-візіонера, який у своїх творах постійно випробовує на міцність так звану об’єктивну реальність.

Нідерландець Пол Верховен, уміло маскуючи уїдливі сатиричні кіновисловлювання під високобюджетні студійні блокбастери, нашпигував цей видовищний науково-фантастичний бойовик безліччю підривних смислів — як підпільник начиняє цвяхами бомбу.

Це водночас і їдка сатира на капіталізм, де корпорації торгують у буквальному сенсі повітрям, і насмішка з суспільства споживання, коли реальний досвід замінено яскравими рекламними образами. А сама маркетингова ідея продажу "фільму, в якому ти — головна зірка" (як позиціонує свої послуги компанія Rekall) виглядає прямою метафорою Голлівуду, що торгує мріями.

Тим більш кумедно, коли в цій пародії на маскулінність американського маскульту знімається її головний символ 1980-х — Арнольд Шварценеггер.

Передових технологій у фільмі також вистачає — від трекера, імплантованого під шкіру, до сканера в космопорті, що просвічує наскрізь пасажира і його багаж. (AIT-сканери встановлять в американських аеропортах після невдалого теракту в грудні 2009 року на рейсі Амстердам — Детройт, коли терорист сховав бомбу в спідній білизні.)

Але головне — фільм "пророкував" появу автономного таксі з діалоговим інтерфейсом. Нині безпілотні таксі Waymo повноцінно працюють через додаток Uber у чотирьох містах США: Феніксі, Сан-Франциско, Лос-Анджелесі та Остіні, а також у Китаї та Південній Кореї. При цьому, згідно з відкритими даними, Waymo Driver демонструє рівень безпеки вищий за середньостатистичну людину-водія. І не базікає за кермом, як антропоморфний водій Johnnycab у фільмі.

ШІ як партнер. "Вона" (2013)

Ця негучна і розумна сайфай-мелодрама від режисера та кліпмейкера Спайка Джонзі з Гоакіном Феніксом (від якого глядачів тоді ще не почало нудити маленькими Джокерами) із роками здається дедалі кращою. Не дивно, що в рік виходу "Вона" була номінована на премію "Оскар" за найкращий сценарій, а видання sify.com назвало фільм "першим великим твором мистецтва про віртуальних асистентів".

Фільм оповідає про копірайтера любовних листів на замовлення — після розлучення він закохується в операційну систему з ШІ, що говорить спокусливим голосом Скарлетт Йоганссон. Окрім захопливої історії дивних, зворушливих і дотепних стосунків та чудової постановки, фільм порушує низку філософських та екзистенційних питань.

Чи може в ШІ зародитися власна свідомість? Чи здатен ШІ замінити реальні стосунки в усьому їхньому розмаїтті та складності? Чи можлива повнота любовного почуття без тілесного виміру? Відповідей досі не передбачається.

Що ж передбачив фільм Спайка Джонзі в образі найближчого майбутнього та у взаєминах людей із технологіями сьогодні? Сатьєн К. Бордолой робить цікаве зауваження щодо архітектури футуристичного міського простору у фільмі, де саме уявлення про архітектуру як таку стерте. Стрічка знималася в Шанхаї та показує місто, що усіяне типовими висотками футуристичного вигляду, на тлі яких мешканці видаються ще меншими й ще більш роз’єднаними між собою.

Соціальна роз’єднаність стала побічним ефектом стрімкого розвитку технологій, що лише посилила пандемія COVID-19, яку у 2013 році можна було б віднести до жанру антиутопій. Кількість людей, з якими ми взаємодіємо задля отримання послуг, різко скоротилася: більшість сервісів — від доставки їжі до освіти — здійснюється онлайн, без посередників.

У фільмі Спайка Джонзі головний герой знаходить в операційній системі "Саманта" не лише співрозмовницю та помічницю на всі випадки життя, а й партнерку, яка навіть вступає з ним у сексуальні стосунки, подібні до практики "сексу за телефоном". Власне, як це відбувається із сучасними генеративними системами ШІ.

Єдине, в чому фільм не вгадав, — це професія персонажа Гоакіна Фенікса. Буквально одним із перших застосувань ChatGPT вже за 13 місяців після запуску стало написання любовних листів.

А що не вгадали?

Останніми роками творці наукової фантастики намагаються зробити її якомога наукоподібною — заради максимальної правдоподібності фантастичних подій на екрані. Починаючи з Шейна Каррута та його "Детонатора" (2004), режисери-фантасти дедалі уважніше читають наукову літературу й усе частіше звертаються по консультації до вчених. Алекс Гарленд ("Ex Machina", 2015; "Annihilation", 2018), Дені Вільнев ("Прибуття", 2016), Рідлі Скотт ("Марсіанин", 2015), Альфонсо Куарон ("Гравітація", 2013) і, звісно, брати Нолани — Крістофер і Джонатан ("Інтерстеллар", 2014; "Тенет", 2020) — усі вони проводили ретельні консультації з науковцями на підготовчому етапі своїх проєктів і запрошували наукових світочів на знімальний майданчик. Та більшість реалій фантастичних світів на кіноекранах, звісно, поки що лишаються не-науковою фантастикою.

Наука наразі не дозволяє і навіть не припускає телепортацію, антигравітаційні двигуни, глибоку гібернацію, кріоніку живого організму з подальшим пробудженням, "завантаження" свідомості та інші дрібниці життя майбутнього, добре знайомі нам за фантастичними фільмами та серіалами. Але дивлячись на те, як щороку стрімко розвивається наука, хто знає?