Довіряйте надійному — підпишіться на Telegraf у Google Новинах
Герою Гомера знадобилося десять років, щоб після Троянської війни повернутися додому до Ітаки. Львівське сміття після катастрофи на Грибовицькому звалищі у 2016 році блукає Україною й досі, перевершивши за тривалістю поневіряння Одіссея.
Цими днями виповнюється 10 років від початку "сміттєвих" протестів, які охопили тоді чимало регіонів України. А львівське сміття, як і десять років тому, продовжує свої мандри за межами Львова. Щоправда, тепер за гроші. Львівська міська влада на вивезення відходів на полігони у Стрию, Буську, Самборі, Золочеві, Тернополі та Бурштині щомісяця витрачає 10-12 млн грн.
Серпень 2016
Після трагедії на Грибовицькому сміттєзвалищі одними з перших проти незваних сміттєвозів вийшли мешканці буковинського села Іванківці.
Неладне іванківчани запідозрили 6 серпня, коли помітили чотири фури, що проїхали селом. Спочатку думали – зерновози, адже були жнива. Втім, збіжжя у фурах виявилося з душком. Одна з фур вивантажила сміття на звалищі, яким, до речі, самим мешканцям користуватися забороняли. Три інші скинули смердючий вантаж просто обабіч дороги.
11 серпня мешканці Іванківців перекрили рух через село.
Хоча про походження сміття в Іванківцях можна було тоді лише робити припущення, в інших місцях вистачало й доказів: у сміттєвих горах, нерідко вивалених де заманеться, неодноразово знаходили чеки зі львівських супермаркетів.
Передісторія
Львівський полігон твердих побутових відходів поблизу села Великі Грибовичі офіційно з’явився у 1960 році, хоча фізично сміття туди почали звозити ще з 1957-го.
Розрахунковий кінцевий термін експлуатації полігону мав скінчитися у 1974-му. Але цього не сталося. Сміття на заповнений полігон продовжували звозити, попри потенційну небезпеку і заклики екологів та органів контролю.
У 2000 році Львівська облрада нарешті постановила припинити експлуатацію полігону. Але цього рішення теж виявилося недостатньо.
У 2003 році не витримав вже головний державний санітарний лікар Львівщини. Втім, і його заборона не спрацювала.
Черговий строк закриття полігону було призначено на 1 липня 2006 року. Це було однією з головних передвиборчих обіцянок тодішнього учасника мерських перегонів Андрія Садового.
У червні 2006 року новообраний мер Львова заявив мешканцям Грибовичів, що активна рекультивація полігону почнеться вже у липні. Сюди ж входила також обіцянка ліквідувати озера кислих гудронів, розташовані на території звалища. Так звані кислі гудрони — ще одна екологічна міна, закладена під Львовом. Це надзвичайно токсичні продукти перероблення трансформаторної оливи, які за неправильного поводження можуть наробити чимало лиха.
У 2011 році забило на сполох вже Мінекології, назвавши подальшу експлуатацію сміттєзвалища "екологічно неприпустимою".
Полігон продовжував працювати, хоча органи контролю фіксували порушення у 1999, 2003, 2008, 2010, 2012 і 2013 роках.
У 2013 році обласна прокуратура подала позов щодо бездіяльності Львівського міськвиконкому та голови міста особисто. Прокурори, доводячи бездіяльність міської влади, нагадали, що ще у 2006 ВАТ "Інститут гірничо-хімічної промисловості "Гірхімпром" підготував техніко-економічне обгрунтування варіантів створення нового полігону і віднайшов шість ділянок поблизу Львова, які були придатні для нового полігону.
Для відведення хоча б однієї з цих ділянок під нове сміттєзвалище чи під сміттєсортувальний завод від міської влади треба було лише офіційно звернутися до обласної адміністрації. Але цього зроблено не було.
Врешті-решт сталося те, що мало статися.
29 травня 2016 про Великі Грибовичі дізналася вся Україна. На величезній горі з відходів заввишки 60 метрів та площею близько 26 га сталася пожежа. А 30 травня під час її гасіння зсув сміттєвих накопичень поховав трьох рятувальників ДСНС і одного працівника комунального підприємства "Збиранка".
Без Грибовичів
Розслідування причин пожежі прокуратурою встановило, що займання сталося без сторонніх чинників, а спричинило його неущільненння відходів, відсутність належного поливу, пересипання ґрунтом і відведення полігонного газу. Таким чином, версію про умисний підпал, яку висував мер одразу після трагедії, було відкинуто.
За загибель людей покарання ніхто не поніс. Обвинувачення проти Юрія Гольця, колишнього начальника міського управління житлового господарства, завершилося тим, що 16 вересня 2024 року його було визнано винним за ч. 2 ст. 367 КК (службова недбалість). Суд призначив Гольцю три роки позбавлення волі, заборону обіймати керівні посади та штраф, але від відбування покарання його було звільнено — спливли строки давності.
Полігон, звісно, довелося нарешті закрити. Передбачалося, що сміттєва міграція, що розпочалася після Грибовичів, буде тимчасовим рішенням. Проте, "тимчасовість" розтягнулася вже на 10 років і коштує львів’янам десятки мільйонів.
Після пожежі активізувалася дискусія про альтернативу. Як виявилося, впродовж майже десяти років до трагедії до львівської мерії надходило 43 пропозиції від інвесторів про будівництво сміттєпереробного заводу. Але усі вони були відхилені під приводом буцімто недостатнього досвіду у сміттєсортувальній та сміттєпереробній галузі.
Обрати когось для будівництва надважливого для міста об’єкта зрештою таки вдалося — завдяки європейським партнерам.
Завод
29 травня 2018 року ЄБРР нарешті схвалив проєкт будівництва сміттєсортувального комплексу. На його реалізацію було виділено 35 млн євро: 20 млн кредиту ЄБРР, близько 5 млн євро кредиту від Clean Technology Fund і 10 млн євро у вигляді гранту E5P.
До цього пакету входила також і рекультивація звалища у Грибовичах. Львів нарешті отримав перспективу вирішити сміттєве питання раз і надовго.
Тендер оголосили тоді ж, у 2018, але розтягнувся він на два роки. У жовтні 2020 переможцем було визнано консорціум WTT Netherlands B.V. — Axis Industries.
Втім, перемога WTT — Axis тривала недовго. Інший учасник торгів — польська Control Process S.A. — подав скаргу, на підставі якої незалежний експерт ЄБРР знайшов помилки в оцінюванні з боку переможця. У підсумку контракт дістався полякам.
Так чи інакше, роботи за адресою "Львів, вул. Пластова, 13" розпочалися. За контрактом, завод мав бути введений в експлуатацію 10 серпня 2023.
Зі зрозумілих причин, цього не сталося: лютий 2022 вніс свої корективи.
Станом на квітень 2023 будівельна готовність заводу оцінювалася у 25%.
Після кількамісячної перерви, спричиненої російським повномасштабним вторгненням, підрядник відновив будівництво. У січні 2025 Садовий навіть заявив про готовність заводу на 80% і пообіцяв початок роботи до кінця 2025-го.
Але до кінця 2025 завод не запрацював. Більше того, у червні 2026 міська влада розірвала контракт з поляками в односторонньому порядку. Будівельні роботи зупинилися на стадії готовності, за версією генпідрядника, у 95%, за даними міської влади — на 85-87%.
Причиною розриву контракту міська влада назвала системні зриви дедлайнів з боку поляків.
Підрядник, своєю чергою, закидав мерії порушення умов контракту через штучне залучення інших виконавців для окремих черг будівництва, на роботу яких генпідрядник впливати не міг.
Таким чином у 2025 на будмайданчику з’явилася компанія ТОВ "Кавер Енерджі Плюс". Їй місто віддало контракт на понад 111 мільйонів гривень.
У лютому 2026 Вищий антикорупційний суд зобов'язав НАБУ і САП розпочати розслідування проти директора ЛКП "Зелене місто" Олександра Єгорова, який залучив "Кавер Енерджі Плюс" до будівництва. Йому закидають потенційно незаконні вимоги щодо стягнення банківської гарантії та можливе виведення 113 млн грн на субпідрядника.
Із заявою про порушення умов контракту львів’янами виступила і польська сторона, перерахувавши 6 кримінальних проваджень проти львівських комунальників.
"Контракт із Control Process S.A. залишається чинним, — наголосив польський підрядник у червні 2026. — Комісія з вирішення спорів (DAB) встановила, що повідомлення ЛКП "Зелене Місто" про розірвання Контракту є недійсним і не має юридичної сили. Отже, Control Process S.A. залишається Генеральним Підрядником за Контрактом № 9004-GPN-49437/1-MBTF. Без остаточного арбітражного рішення ніхто не має права поводитися так, ніби Control Process S.A. вже усунута з проєкту".
Арбітраж Міжнародної торгової палати (ICC) у Парижі, на який посилається
Control Process S.A., дійсно, на цей час свого рішення у спорі загалом ще не виніс. Ба більше, навіть не починав розгляд справи і не збирав склад арбітражу:
"Станом на 23 липня 2026 року у справі №30187/ICA7 склад арбітражного трибуналу для розгляду спору по суті ще не сформовано. Жодних остаточних рішень щодо вини сторін чи мільйонних штрафів Міжнародний арбітражний суд не ухвалював", — повідомили у Секретаріаті ICC.
Наразі існує тільки рішення ICC від 16 травня 2026 про відхилення екстрених вимог поляків тимчасово заблокувати розірвання контракту. На це рішення, як на перемогу, посилається львівська міська влада. Польська сторона так не вважає.
Скільки часу і грошей займе судова тяганина, можна лише гадати. А львів’янам, схоже, доведеться зачекати. Жили ж якось без заводу десять років, доведеться ще.
Просто для довідки: хмарочос Бурдж-Халіфа збудували менше ніж за шість років. А найдовший морський міст у Китаї протяжністю 55 км – за вісім.