Якщо Зеленський скаже Трампу "ні": три сценарії завершення війни в 2025 році

На 2025 рік покладається багато надій в контексті призупинення російсько-української війни. Дональд Трамп, який обіцяв завершити війну за "24 години", вже 20 січня офіційно обійме президентську посаду і буде вимушений швидко підтвердити свою репутацію лідера вільного світу. Та справа в тому, що умови, які висуває РФ, для початку перемовин про мир, аж ніяк не збігаються з концепцією "справедливого" миру для України.

Як Трамп буде тиснути на Москву та Київ? Що буде, якщо Зеленський скаже "ні" президенту США? І, врешті, чи закінчяться бойові дії в 2025 році? На ці теми "Телеграф" поспілкувався з політичним аналітиком Ігаром Тишкевичем.

Три сценарії

– Пане Ігаре, у суспільстві маємо дуже багато сподівань, що от в січні Дональд Трамп прийде і все вирішить у питанні війни в Україні. То ж на вашу думку, Трамп все вирішить?

– Ми, на жаль, полюбляємо сподіватися на чарівника, який прийде, махне рукою і скаже, що все гаразд. Давайте згадаємо наші вибори президента. Змінювати систему не потрібно, буде нова особа, вона скаже: "Хоба!" і все буде гаразд. Те ж саме з Трампом. Одні говорять, що все буде погано, інші, що все гаразд.

У США є свої інтереси, своя політика, яка йде майже незмінно останні років 15. Є певні косметичні зміни, залежно від того, хто президент — демократ чи республіканець. Однак, США зменшують свою присутність у світі. Це не сьогодні виникло і це роблять що Трамп, що Байден.

– Окресліть інтереси США.

– США формують регіональні коаліції, щоб саме вони, а не військові сили США, були провідниками американських інтересів. США вважають, що ключовий конкурент для них – Китайська Народна Республіка. І це також останні років 15. Відповідно, якщо є ці чинники, то тут що Трамп, що Байден, що Обама… Можуть бути тільки інші гасла, інші підходи.

Глобально у нас змінюється світ. Якщо чотири роки тому, до цього етапу війни, говорили, що світ буде трьохполярним чи більше, то сьогодні, швидше за все, він буде біполярним. Це США та Китай. Відповідно, багато що буде залежати від політики цих двох держав і від того, як швидко і як саме вони будуть домовлятися між собою. В такому разі формат призупинення війни буде похідним від результатів цих консультацій.

Тому з Трампом тут є лише одне: він любить не інституціональний підхід, а персональний. От я приїхав, я домовився, а далі вже працюють інституції по наповненню [домовленостей]. Тому буде спроба швидко домовитися.

– В рамках цієї спроби як Трамп може натиснути на Путіна? Які є у нього важелі? Звучать припущення про посилення санкцій, примусове зниження цін на нафту.

– А чому лише на Путіна?

– Ну тоді на Сі Цзіньпіна…

– На Сі навряд чи. А от на нас… Якщо брати глобальну трансформацію світового порядку, то декілька років тому Москва була претендентом на участь в такій трансформації як держава з першої ліги. Путін не бреше, коли говорить, що це війна за майбутнє Росії. Але майбутнє Росії як імперії, супердержави. За економічними показниками Росія не супердержава. За технологічними, демографічними показниками також ні. Єдиний козир, який був у Росії, це військова міць. І в 2022 році сталася цікава ситуація: до цього Росія багато говорила про Україну як про державу "404", "failed state". Армія номер два у світі пробує йти війною на те, що з точки зору РФ є "failed state". І відгрібає! І в такому разі питання: або Україна не "failed state", або російська армія не номер два і Росія не така потужна. Росія почала втрачати зовнішньополітичний вплив. Якщо вона вийде з цієї війни без картинки перемоги, яку можна показати не лише власному населенню, але і на зовні, то, в такому разі, Росія залишиться потужним регіональним гравцем, але вже не як глобальна держава. Тому для Путіна це питання виживання Росії в тому форматі, в якому вона є.

Тепер з точки зору інших країн. Позиції Росії слабшають. Для США це вигідно, але для них невигідний розпад Росії. Для Китаю те, що Росія випадає з формули трансформації світу на трьох, також вигідно. Плюс на тлі західних санкцій проти РФ є така річ як технологічна база економіки. Тобто на базі яких технологій створюється додана вартість: починаючи від науки і закінчуючи верстатами. Китай фактично прив'язує російську економіку до себе: фінансово, в торговому плані і технологічно (продукція машинобудівельної галузі йде з Китаю). Якщо раніше російська економіка базувалася на західних технологіях, то сьогодні вона переходить на китайські.

Тепер повертаємось до конкуренції США та Китаю. Для США Росія потрібна цілою і для Китаю Росія потрібна слабкою, але цілою. США потрібно закінчувати цю війну і починати витягувати Росію з-під санкцій (надаючи технологічну допомогу), за п'ять хвилин до того, як Росія пройде точку неповернення в технологічній прив’язці до Китаю. А для Китаю [закінчити війну] через п'ять хвилин після того. І для одних, і для інших закінчення війни, в принципі, вигідно, тому що Росія здає позиції. І тут питання в часі і як ці дві столиці [Вашингтон та Пекін] домовляться між собою.

– Давайте от саме це і спрогнозуємо.

– Ідея Трампа була швидко закінчити війну, поспілкувавшись із Зеленським, і, можливо, з Путіним. Почути, що говорять сторони. Якщо одна зі сторін говорить "так", а інша "ні", то тиснути на ту, яка сказала "ні". У нас є певний козир, адже для Путіна немає образу перемоги, допоки Україна стоїть в Курській області (тому він не може сказати "так", — Ред.) Для Путіна це небезпечно з точки зору збереження влади. В російській історії жоден цар, який під час війни або після не надав своєму народу картину військово-політичної перемоги, не досиджував до кінця. Нехай ти анексував значно більше, але ти втратив те, що було раніше. Це вже не картина перемоги.

В такому разі, Путін відповідає "ні" і піднімає ставки і Зеленський відповідає "ні". Далі у США є цикл тиску на дві сторони. Тиск на Росію – збільшення допомоги для України і додаткові санкції. Тиск на Україну – зменшення допомоги.

Але тут дуже важлива річ – автономізація європейської політики. Якщо буде компенсація допомоги зі сторони європейських партнерів, тоді ми матимемо такий цикл в два-три місяці: США тиснуть – ми не погоджуємось – компенсація від ЄС і ми знову виходимо на початок циклу. В такому разі, вимоги США стають більш близькими до наших бажань.

Якщо ж на першому циклі обидві сторони відповіли "ні", то наступний цикл, швидше за все, буде через консультацію Трампа з Сі. І далі питання, як вони будуть між собою існувати. Якщо вони не домовляються і ситуація не покращується, але і не погіршується, то бойові дії будуть продовжуватись до 2026 року (якщо, звісно, у нас не обвалюється фронт).

Якщо США та Китай входять в дуже жорстку економічну війну, то у Трампа буде резон швидко витягувати Росію, щоб вона не стала ресурсною базою для Китаю. В такому разі, буде дуже потужний тиск на нас, щоб ми пішли на поступки. І ми можемо продовжувати війну за рахунок європейської допомоги або замороження війни без мирних переговорів.

Якщо ж США та Китай перейдуть не лише до економічної війни, а вже будуть погрожувати один одному зброєю, то давайте згадаємо холодну війну. Великі держави не люблять воювати один з одним. Вони люблять воювати через проксі. І якщо є ескалація, то треба мінімізувати ризики, щоб не прилетіли "чорні лебеді". Одна з таких зон ризику – Україна. І тоді Вашингтон і Пекін будуть зацікавлені в тому, щоб якимось чином заморозити швидко війну. Щоб США та КНР не перейшли до збройного протистояння. Тоді, можливі, якісь Мінські угоди, умовний грузинський сценарій. А далі все залежатиме від того, наскільки ми раціональні, адже грузинський сценарій може перетворитися, з точки зору внутрішньої ситуації, на південно-корейський, коли є потужна допомога.

Третій варіант – якщо Китай та США підуть шляхом деескалації і створення системи співіснування. Тоді дуже велика вірогідність того, що з'являється якийсь китайсько-американський план. І тоді тиснути будуть на обох: на Росію, і на нас. Але якщо Росія вже в такому форматі відмовляється, то, з однієї сторони, у нас буде значно більше зброї, а з іншої сторони, Путін буде розмовляти з розлюченим товаришем Сі. І це також вихід на певні домовленості, але не одразу. Кожен такий цикл тиску – два-три місяці.

"Розвал Росії і поразка України невигідні нікому"

– В такому разі, де ж тут місце України, в домовленостях між США та Китаєм?

– Сказати, що ми супер суб'єктні поки що не можна. Ми воюємо не своєю зброєю, а наша економіка виживає за рахунок допомоги від партнерів. Але говорити про абсолютну не суб'єктність також не можна. Хочу нагадати, що навесні 2022 року ключовою порадою для України було – домовляйтеся з Путіним і йдіть на поступки. Коли Україна показала, що вона може чинити опір, почались розмови про допомогу.

Поразка України невигідна Європейському Союзу, невигідна США і невигідна Китаю. І це дуже дивна війна: не можна розвалити Росію, але й не можна дати Україні капітулювати. Саме тому виникають тези про компроміси. Питання як близько або далеко [ці компроміси] від наших бажань, нашого бачення перемоги. І тут мова вже про ефективність та раціональність України як держави.

Давайте згадаємо 2023 рік, коли призупинилася допомога зі сторони США. Але війна в Україні, і допомога Україні це, в першу чергу, інвестиції у військово-промисловий комплекс США. Здебільшого, спонсори республіканської партії – американські зброярі. І щоб лобіювати збільшення допомоги, ми могли б говорити в раціональному ключі, що це робочі місця для американців. Але цю тезу взяла російська пропаганда і в Києві сказали, що це неправда. Зрештою, до цієї тези повернулися на початку 2024 року. Це спрацювало, але якщо б така позиція була на півроку раніше, то, можливо, не було б цього бану [з допомогою].

Тому питання [компромісу] стоїть з точки зору раціональності: яке місце буде займати Україна в регіональній системі безпеки, в Чорноморському регіоні, навіщо Україна потрібна ЄС? Ми повторюємо єдину тезу: ми захищаємо вас від Росії. Це зрозуміло полякам, країнам Балтії і тим країнам, які були під радянською окупацією. Але сказати португальцю, що ми захищаємо тебе від Росії… Я не знаю, наскільки це адекватно. Ми дуже мало формулюємо тез, чому раціонально вигідно підтримувати Україну. Україна на тлі повної зупинки зовнішньої допомоги зможе існувати та воювати від двох до трьох місяців.

– В тому сценарії, де США жорстко тисне на нас, навіть до радикального зменшення допомоги, Європа здатна перебрати на себе це лідерство замість США?

– Теоретично може взяти лідерство і піти шляхом самостійної політики. Але для США також важливі нормальні відносини з ЄС. І є питання до України — наскільки ми можемо бути ефективними. Наприклад США зменшують нам допомогу, ми утримуємо фронт і в середині самої країни розвиваємося нормально (або принаймні утримуємо ситуацію). Тоді у США постає питання з точки зору власного впливу. Якщо позитивний результат може бути досягнутий за рахунок ЄС, то де роль США як великої держави? В такому разі США повертаються [у вирішення конфлікту] через один-два цикли. Але! Щоб вони повернулися, нам потрібна нормальна та ефективна держава тут і нормальна робота з нашими європейськими партнерами.

А тепер подивимось на те, що, на мою думку, завдання номер один для України. Зі сторони ЄС у нас спільні кордони з Румунією, Угорщиною, Словаччиною, Польщею. З ким у нас є конфлікти? Угорщина. Раз. Словаччина. Два. Там же президент не такий. Хоча з точки зору відсотків словацької допомоги, то вона одна з лідерів. Польща — фермери не такі. Румунія залишилася. Якщо ти, маючи фронт з однієї сторони, підтримуєш конфлікти в тилу… Ну я не знаю… Це дуже небезпечна позиція. Може не подобатися Орбан, Фіцо, але ці держави є частиною НАТО та ЄС і, так чи інакше, вони діють в межах загальноєвропейської політики. На те вона і дипломатія, щоб розмовляти треба з усіма.

– Та хіба ж не розмовляють?

– Ну тут знову питання раціональності чи емоцій.

– Ну просто Орбан є Орбан…

– Так, Орбан є Орбан, Дуда є Дуда, а Туск є Туск. Є персональна специфіка, але розмовляти треба з точки зору інтересів держав. Наприклад, скільки аналітичних центрів в Україні досліджує внутрішньоекономічну та політичну ситуацію в Угорщині?

– Чесно, я не знаю…

– Нуль! Відповідно, вся риторика у нас йде через те, що ми прочитали або побачили, якісь дії з угорської сторони, але самі ми не розуміємо, чому це відбувається. Ну чи будуть тоді адекватними наші дії? Треба вивчати. Словаччина. Україна велика, а Словаччина маленька, навіщо вивчати структуру словацької економіки? Польща. Навіщо вивчати структуру польських дотацій для фермерів і загальну європейську проблему дотацій на сільське господарство? Ну, навіщо? Але коли виникає конфлікт, ми одразу говоримо – це рука Москви.

– Ви зачепили тему Курської області. Як цю карту ми будемо розігрувати? Якщо, як ви кажете, це наш козир, то будемо триматися до останнього?

– Для нас поки що Курськ – це запорука того, що Путін не скаже "так" на формат швидкого припинення війни.

Курськ важливий з іншої сторони: фінський сценарій чи грузинський. Фінський сценарій – це означає, що ми визнаємо "нові" кордони Росії і повторення Мінських домовленостей. Поки в Курську стоять українські військові (я маю дуже велику надію, що будуть і в Брянську), тоді якщо Крим виносити за скобки, то гаразд – Курська область України. А це вже не має картини перемоги для росіян.

Тому з військової точки зору можна говорити наскільки це виправдано чи ні, але з політичної точки зору, якщо ми говоримо про можливість політичних консультацій, заморозку або призупинення війни, то Курська операція дуже важлива.

– Дуже важливими є і ресурсні можливості Росії продовжувати війну. Чи не може бути так, що на правду цих можливостей вже не буде, але в голові у Путіна вони ще залишатимуться?

– Якщо брати російську аналітику то там є твереза оцінка ресурсних можливостей. Так, звісно, є пропаганда, але вони розуміють небезпеку. Рекомендую почитати галузеві аналізи російських відомств, які є у відкритому доступі. Наприклад, "Ростех" (державна корпорація РФ з виробництва і експорту промислової продукції, — Ред.) Два тижні тому вони сказали, що зношеність основних фондів російської промисловості (якщо відкинути військову складову) є більшою за 85%. Це означає, що верстати, станки і все інше їм потрібні тут і тепер. Вони це визнають. Але, на жаль для нас, на 2025 рік у Росії гроші є. На початок 2026 року також є. Далі питання технологічних "хвостів" санкцій.

Давайте згадаємо Венесуелу. Вона під санкціями. 2000 рік – Венесуела найбільш багата країна Південної Америки. Економічне зростання і фінансове. Але технологічні "хвости", це означає, що не дивлячись на колосальні запаси нафти та газу, є питання складного механізму видобутку. Технологічні "хвости" наздогнали її у 2008-му році з кризою. Тому і у Росії по деяких напрямах будуть технологічні "хвости". Вони є і будуть зростати. Але просто гроші на те, щоб купувати живу силу і частково озброєння та воювати, на жаль, на 2025 рік у них є.

"Слуги" втратять все

– Давайте змоделюємо ситуацію. До прикладу, ми досягаємо якоїсь заморозки війни, домовленостей. Як після цього розвивається внутрішньополітична ситуація в Україні?

– Є варіант, що Зеленський йде на другий термін, а є варіант, що ні. Якщо Зеленський йде на другий термін, то він буде зацікавлений в тому, щоб провести президентські вибори якомога швидше.

– Чому поспішати?

– Допоки не буде організована і висунута потужна альтернатива. З точки зору Ради, то "слуги" втрачають все. В Раду, можливо, пройдуть, але, наскільки я розумію, Офіс президента працює по створенню паралельних проектів. І Рада буде як клаптикова ковдра – із багатьох невеликих фракцій. А там далі питання наскільки ми зможемо домовлятися один з одним. Якщо у нас буде недієздатний парламент, то ми скочуємось в "босніїзацію" України і це "failed state" принаймні, на два терміни.

– Підсумовуючи: цикли домовленостей, про які ви казали раніше, означають, що на швидке припинення війни не варто очікувати і в 2025 році бойові дії триватимуть?

– Чому ж? Відсотків 40, що вона може закінчитись. Зараз інавгурація Трампа, перший цикл домовленостей з ключовими партнерами (це два місяці), відповідно, перша можливість виходу на якісь домовленості з нами на початку весни. Якщо ми відмовляємося – тиск на нас. Якщо відмовляється Путін – тиск на Путіна. Додаємо два-три місяці і це середина літа. Якщо ні, тоді можливе затягування або до кінця осені, або до наступного року. Дуже проста схема.