Її зловісна слава — не просто легенди. Чому кияни бояться Лисої гори навіть вдень

Ця місцина здавна мала особливе сакральне значення для наших пращурів: тут стояли язичницьке капище й жертовник. Колись ця гора отримала свою назву через майже повну відсутність дерев. Та з часом усе змінилося — нині вона вкрита лісом, а її вершина рясніє рідкісною червонокнижною рослинністю.

Після запровадження християнства Лиса гора у Києві все ще залишалася святим місцем для тих, хто сповідував старі вірування. Згодом її частина перейшла під контроль Печерського монастиря — там ченці облаштували пасіки, а у середині XIX століття землі викупила міська влада.

В’язниця, танкова база і природний парк

1872 року розпочалося зведення Лисогірського форту — елементу Київської фортеці. Наприкінці того ж століття форт утратив стратегічне значення і став гарнізонною в’язницею, де згодом страчували державних злочинців.

У 1930-х роках тут працював підземний військовий завод, а під час Другої світової війни німці використали ці катакомби як танкову базу. Відступаючи, вони її підірвали. До середини 1970-х на горі базувалася ракетна частина. А вже з 1980-х років вона отримала статус природного парку.

Дивні звуки та випадки самогубств

Попри свій статус, Лиса гора — найменш відвідуване лісопаркове місце столиці. Кияни уникають темного та густого лісу навіть вдень. І не дарма. Ті, хто наважується прогулятись Лисою горою, часто кажуть про дивне відчуття — ніби за ними з хащ спостерігають десятки невидимих очей. Погляди ці відчуваються майже фізично.

Ще в часи Лисогірського форту начальник гарнізону видав наказ, де офіцер мав заспокоювати солдатів перед караулом: мовляв, незрозумілі звуки — це лише вітер і крики нічних птахів. Але залишилися й інші свідчення. Збереглися рапорти німецьких військових, у яких описані паранормальні явища. Подейкували також про випадки психічних зривів та самогубств серед солдатів.

Українська столиця має багатовікову та бурхливу історію. Раніше "Телеграф" писав, що було до появи Річкового вокзалу в Києві.