Компроміси з Путіним неможливі, він завжди прагне чужих земель - Андрій Сенченко

Цього тижня Україна уклала чергові угоди щодо гарантій безпеки. Одинадцятою з тих, з ким у нас тепер є такі домовленості, стала Бельгія.

Добре, що у нас з’явився такий важливий елемент, як укладання подібних двосторонніх угод, наповнених реальним змістом. З прописаними там передачею нам озброєнь, боєприпасів, фінансовою підтримкою упродовж досить тривалого періоду.

У нинішніх умовах це найбільш реальний для нас формат зміцнення оборони та нацбезпеки. Якщо в НАТО поки — ніяк.

Нам вже чітко дали зрозуміти, що на липневому саміті Альянсу, який пройде у Вашингтоні, запрошення до НАТО ми не отримаємо. Тому не потрібно мати підвищених очікувань. Очевидно, що до закінчення війни нас до блоку не приймуть.

На саміті у Вашингтоні буде висловлено традиційну підтримку України, задекларовано, що майбутнє НАТО без нас виглядає несерйозно, ухвалено якісь пакети допомоги. Однак отримати чітке запрошення, та ще й з деякими термінами – це сьогодні нереалістично.

Водночас для нас не може бути розбіжностей у тому, як саме виглядатиме кінець війни, що відкриває нам можливість якнайшвидше стати членом НАТО. Це – деокупація всіх українських територій, включно з Кримом.

Зрозуміло, що були, є і будуть якісь діячі, які хочуть якнайшвидше повернутися до ситого та спокійного життя. Мова про політиків, чиновників, частини суспільства в різних країнах. Вони готові йти на поступки (тим більше, що не власним коштом, а за рахунок України), домовлятися з недоговороспроможним військовим злочинцем Путіним. Не розуміючи, що Росія з її імперськими замашками не зміниться. Що навіть після умовного перемир’я вона продовжить марити реваншем, розширенням сфери своїх інтересів, захопленням нових територій.

Жодні компроміси з нею неможливі. І даремно дехто на Заході має намір торгуватися з Москвою щодо статусу позаблоковості України або вступу до НАТО частини нашої країни, поки інша частина залишається в окупації. Думати треба в іншому напрямку.

А саме – про дотримання норм міжнародного права, що передбачає повагу до територіальної цілісності та суверенітету.

А ще – про те, що без розвалу РФ не буде спокійного життя ні в кого.

Це за своєю суттю злісне утворення, що вічно прагне чужих земель, не шкодує ні своїх, ні чужих людей.

Міркування у стилі – а давайте приймемо до НАТО частину України, як колись було з ФРН, а потім, колись, як у випадку з возз’єднанням Німеччини, тимчасово окупована частина України теж стане частиною НАТО, – це зрадницькі, цинічні меседжі. Вони співзвучні тезам Кремля про "домовлятися, згідно з реаліями на землі" (тобто що захоплено – то за РФ і залишається).

Це неприйнятно не лише для України, а й для цивілізованого світу загалом. Адже фактично вмикається "зелене світло" для нових агресій. А охочих завжди вистачає.

На жаль, скрізь і всюди є корисні ідіоти, які розповсюджують подібні думки. А є й російська агентура. Що залишилася після розвалу СРСР, а також створена вже стараннями путінської РФ. Десятиліттями Кремль створював цілі прошарки політиків, псевдогромадських діячів, журналістів, які б працювали на РФ. Це активно фінансували нафтодоларами, які постачали для Москви країни, які не мають політичної волі припинити імпортувати російські енергоносії та запровадити жорстке ембарго.

Така агентура розкривається поступово. РФ важливо, щоб раз у раз лунали співзвучні їй голоси, тому "відмашка" дається не всім одразу. Але все це – голоси з однієї обойми.