Ціна миру — катастрофа: що буде з Україною, якщо здати Росії Донбас - Іван Яковина

Почати хочу з найважливішого, найголовнішого на даний момент принаймні.

Сьогодні (у понеділок, 8 грудня — Ред.) у виданні Politico вийшла стаття про поточний стан речей у переговорах про перемир’я у російсько-українській війні. А автор там пише з посиланням на власні джерела, що Сполучені Штати зараз жорстко почали домагатися від України виконання головної російської вимоги на цих переговорах, а саме здачі Москві Донбасу без бою.

Україна наразі пручається, відмовляється це робити. Ми чули заяву українського керівництва, зокрема президента Володимира Зеленського. І, відповідно, у всьому процесі зараз деяка пауза виникла, бо Росія не збирається відмовлятися від своїх вимог, а Україна ці вимоги в жодному разі не збирається виконувати.

Трамп нещодавно, буквально вчора, оголосив, що Зеленський проти укладання мирної угоди, що він зриває мирний процес, що все населення України за здачу Донбасу, а ось він один, отже, проти. Насправді Трамп тут, звичайно, не має рації — проти практично вся Україна. Я навіть готовий пояснити, чому. Справа в тому, що здавання Слов’янська та Краматорська гарантує новий напад з боку Росії на Україну.

Чому так? Та тому, що здавання безкровне, без бою Слов’янська та Краматорська дозволить Росії заощадити величезні сили, 200-300, можливо, 400 тисяч осіб, які інакше загинули б під час штурму двох цих міст. Тобто Росія отримає у разі виконання її вимог два цілих укріплені міста, ідеально підготовлені для того, щоб служити передовою базою військової логістики.

Плюс Росія отримає ось ці 200-300, 400 тисяч солдатів, підлікує ще, не знаю, тисяч 100-200, заощадить величезну кількість бойової техніки, накопичить боєприпаси, бомби, дрони, ракети. І потім, через два-три місяці обов’язково всю цю справу кине на захоплення вже Харкова і Дніпра, двох по-справжньому важливих великих міст.

Для України здати Слов’янськ та Краматорськ без бою означає залишитися з розбитою армією без Харкова, Дніпра, можливо, без Запоріжжя. Це, звичайно, ніяке не закінчення війни, це широкий крок у прірву просто до смерті України як самостійної незалежної держави. Ситуацію в цьому сенсі, звісно, частково могли б компенсувати якісь серйозні гарантії непоновлення російського вторгнення, надані Америкою та, можливо, іншими країнами Заходу.

Тільки, на мій погляд, такі гарантії, якщо все-таки вдасться про них домовитися, повинні бути не на папері. Це не повинен бути будь-який документ, це не повинен бути закон чи угода, чи щось таке. Ні, це повинні бути озброєння, що фізично існують в об’єктивному світі.

Тобто можна було б вести розмови про якийсь там територіальний обмін у цьому напрямку, принаймні, якби США гарантували Україні постачання, ну, скажімо, 2000 ракет "Томагавк" у звичному виконанні або двадцяти ракет "Томагавк" у ядерному виконанні, чи термоядерному виконанні. Оце було б серйозною гарантією того, що Російська Федерація не відновить війну проти України. Це серйозна розмова і тут уже можна щось думати.

Що таке загалом гарантія безпеки України в даному контексті? Гарантія — це здатність України завдати Російській Федерації неприйнятних втрат у разі відновлення Росії її вторгнення. Зараз такою гарантією, по суті, є саме Слов’янськ і Краматорськ.

Завдяки цим містам Україна може бути впевнена, що під час продовження російського наступу російська армія зазнає колосальних втрат. Тому що, якщо Росія на ці два міста спробує полізти, то половина її армії, можливо, навіть більше половини армії, там, під Слов’янськом та Краматорським і поляже.

В України, звичайно, теж будуть втрати, швидше за все, не маленькі, але все одно вони будуть значно меншими, ніж втрати, необхідні Росії для захоплення двох найбільш укріплених міст на всьому Донбасі. Але головне в цьому сенсі те, що Росія надалі залишиться без сил та без ресурсів для подальшого наступу на Харків, Запоріжжя та Дніпро.

І це унеможливить російську агресію. Тобто ці два міста, поки вони залишаються під українським контролем, це робить відхід російської армії в центральну Україну і на північ, у бік Харкова просто неможливим.

Коротше, що відбувається зараз? Трамп хоче, щоб Україна віддала свої фортеці, свою так би мовити гарантію безпеки від продовження російського наступу. А у відповідь зараз він не готовий надати Україні нічого суттєвого. Таким чином, він по суті гарантує не мир, а те, що Путін полізе далі, причому Путін матиме набагато більше ресурсів, військ для успішного наступу на українську територію вже в центр України.

Якщо хтось думає, що Путін не посміє порушити перемир’я, укладене за посередництва Дональда Трампа, і тому можна спокійно віддавати йому Слов’янськ із Краматорськом, то ця думка помилкова. Буквально сьогодні на кордоні Таїланду та Камбоджі відновились дуже серйозні бойові дії.

Півроку тому там війна, по суті, почалася, і вона досить швидко була закінчена, якраз на вимогу і за посередництвом Трампа. Ось коли Трамп каже, що він там закінчив чи то вісім, чи то 10 воєн, одна з них — це ось війна між Камбоджею та Таїландом. І тоді, коли Трамп тільки-но прийшов до влади, всі його справді слухалися, всі боялися його гніву і, загалом, виконали його вимоги.

Тоді бойові дії припинились. Але зараз обидві сторони підзбирали військ, я вже не буду вдаватися в подробиці, хто правий, хто винен у Таїланду з Камбоджі, але в будь-якому разі війна там розгорілася з новою силою. І на Трампа, на його погрози, на його якісь посилання всім абсолютно начхати.

Путіну в аналогічній ситуації на Трампа буде начхати, тим більше, тобто він взагалі ніякої уваги на Трампа звертати не буде. Коротше, якщо зараз здати головний бастіон оборони України в обмін на усну обіцянку, що Путін добре поводитиметься — це, знаєте, божевілля, це самогубство. Так осудні люди і політики не роблять і не чинять.

Ще раз повторю, на мій погляд, Україна може сказати: "О’кей, якщо Путін хоче тільки цей шматок, якщо далі він хоче миру, то ось наша умова. 20 термоядерних боєголовок ви нам надаєте з носіями для ударів цими термоядерними ракетами". Це буде гарантією безпеки.

Ми просто так це використовувати не будемо. Тільки у разі широкомасштабного нападу з боку Росії, нового нападу, ми будемо застосовувати ці термоядерні боголовки. В іншому випадку ми взагалі навіть не будемо до них торкатися, лежатимуть на складі і таке інше.

А ось тоді можна буде вже обговорювати якісь територіальні питання, якщо нам буде прогарантовано такий захист від можливого нового нападу з боку Росії. Але найцікавіше в цьому випадку, взагалі в цій ситуації, те, що ніяких поступок Україні, взагалі-то кажучи, робити не доведеться територіальних, якщо в неї будуть термоядерні ракети. Я поясню, у чому сенс.

Справа в тому, що головна мета Путіна — захоплення всієї України, не Слов’янська з Краматорськом, а взагалі всієї України до останнього клаптика землі. І встановлення, звичайно ж, найголовніше, своєї путінської влади у Києві. Домогтися цього може лише насильством і погрозами застосування насильства.

Інших важелів впливу на ситуацію в Україні в Путіна просто не залишилося. Тобто лише насильство. Якщо ж Україна отримає залізобетонну гарантію безпеки своєї власної у вигляді тисяч звичайних "томагавків" або кількох десятків "томагавків" ядерних, то все — головна мета Путіна стає недосяжною в принципі. Тобто, в цьому випадку Україні вже Росія загрожувати не зможе, аж ніяк.

Інакше кажучи, Путін війну програє. Війну за знищення України він програє. Україна збережеться як незалежна держава з повною гарантією існування надалі, як незалежна від Росії держава. Ось що важливо наголосити. Таким чином, головна мета, головне завдання Путіна не реалізується.

Тому, власне, саме з цієї причини він ніколи і нізащо не погодиться на те, щоб Україна отримала справжні, а не паперові гарантії своєї власної безпеки. Відповідно, за такого розкладу Путіну ні Слов’янськ, ні Краматорськ навіть потрібні не будуть.

Нафіг вони йому потрібні? Насправді їхня цінність для нього в тому, що вони дозволять наступати йому далі. По-перше, вони дозволять заощадити йому значну кількість військ своїх власних і техніки, і ресурсів. Це перше, чому вони потрібні Путіну. А друге — це вони стануть гарною оперативною передовою базою для наступу на Харків та Дніпро. Це дві основні цінності цих двох міст.

Самі собою вони Путіна, як населені пункти з людьми, з якоюсь економікою, взагалі не цікавить. Плював він на них і в труні він бачив усіх їхніх мешканців. Тому я вважаю, що Україні зараз, звичайно, в жодному разі не можна погоджуватися на передачу безкоштовну, по суті, цих міст, на здачу цих міст Російської Федерації.

Ну, принаймні без надання Україні замість якихось серйозних залізобетонних, що називається, гарантій. І не паперових, а справжніх саме у вигляді ракет та у вигляді боєголовок до цих ракет.

Зараз багато хто говорить, точніше, деякі люди говорять, я ось бачив, чув, що якщо Володимир Зеленський відмовиться виконувати ці умови, висунуті Трампом і Путіним, то становище України стане зовсім поганим на фронті і взагалі нікчемним. Україна може програти війну, Трамп заборонить продавати Україні американську зброю навіть через Європу, відбере в України постачання розвідки даних, ну і так далі.

Чи може Трамп так зробити? Може, на жаль, так. У принципі, у цієї людини починається старечий маразм. Він не цілком нормальний, недостатньо контролює свої власні дії.

Тому, так, він може піти на будь-яку дурість, навіть яка йому самому заважає, загрожує та робить погано. Але я впевнений, що Трамп не піде на цю дурість. Поясню чому. Тут кілька чинників зіграють.

Перший чинник наступного змісту, наступного, так би мовити, сенсу. Трамп хоче змусити Україну укласти невигідний для неї, для України мир, але зовсім не хоче добитися військової поразки та капітуляції України.

Справа в тому, що зараз більше 3%, на мою думку, чи то навіть 5% американців, тобто більше половини, приблизно 2/3 американців, виступають за Україну, за підтримку України, за допомогу Україні. Тобто вони симпатизують Україні, вони вважають, що Путін поганий, а українці молодці і таке інше. Майже весь естблішмент демократичної партії, значна частина естблішменту республіканської партії також за Україну.

Тобто всередині самої партії Трампа більшість людей, чиновників, функціонерів і навіть обраних конгресменів, сенаторів, губернаторів — вони теж за Україну. І якщо Україна, не дай боже, програє війну, то це стане поразкою особисто Дональда Трампа. Ось як виведення військ з Афганістану, про яке домовлявся Трамп, було здійснено за Байдена, і воно стало поразкою для Байдена. Хоча насправді виведення американських військ із Афганістану було перемогою для Америки.

Це було припинення непотрібної, абсолютно безглуздої, довгої війни, що тривала і не мала ніякої перспективи. Тобто Байден правильно зробив, що вивів американські війська з Афганістану. Але у суспільній свідомості Байден програв цю війну. Хоча не він навіть домовлявся про виведення цих військ.

Так, він безглуздо провів цю евакуацію, але все одно це не його була ініціатива, він її тільки виконав. Ініціатива була саме Трампа. Так от, це прилипло до Байдена як поразка Байдена і значною мірою заслужено, тому що якщо ти президент Сполучених Штатів, то твої дії мають наслідки, і ти несеш відповідальність за свої дії, тому що ти президент США, ти не просто якийсь Вася.

Трамп, звичайно, каже, що це не моя війна, не я її не починав. Якби я був президентом, вона б взагалі не почалася, хоча вона вже на той момент йшла, коли він став президентом, і тривала при ньому чудовим чином. Отож Трамп каже, що це не його війна, насправді це його війна. І якщо щось станеться, щось погане, то відповідати теж доведеться йому. Принаймні нести політичну відповідальність доведеться йому.

Поразка України у цьому контексті стане поразкою Трампа. І всі це чудово розуміють. І не тільки Трампа, а й усієї республіканської партії, яка сприйматиметься американцями, як партія, що злила союзника, який хоробро бився проти злої величезної імперії.

Тобто зараз треба звернути увагу дивіться на що — у Трампа рекордна низька популярність. Він справді супер непопулярний серед американців. І якщо він зараз зв’яже Україні руки за спиною і кине її на розшматування Путіну, як він там погрожує зробити, то його рейтинг у підлогу взагалі обвалиться.

Трамп стане кульгавою качкою ще до закінчення першого року свого другого президентства. А американці не люблять нікому програвати у жодному вигляді. Тобто навіть ось у тій війні, яка, як Трамп заявляє, не його війна, американці не хочуть почуватися програвшими. Вони за Україну. Вони хочуть щоб Україна перемогла. Тому Трампу цієї поразки не пробачать.

І він розуміє, в Америці всі це розуміють чудово, що якщо Трамп ось так спробує відколоти такий фокус, то йому самому доведеться дуже важко політично. При цьому навіть якщо Трамп скаже: "А мені пофігу, все одно я це зроблю". Особисто для себе за такого розкладу Трамп взагалі нічого не доб’ється, його популярність не зросте. Жодного профіту в поразці України для нього немає.

У Путіна, звісно, є. А от у Трампа ніякого профіту немає. Нобелівської премії миру він точно за це не отримає. Єдина радість, яка в нього може бути — Зеленському буде погано, тому що він, мабуть, Зеленського не любить, а в усьому іншому, ну, як Трамп тільки в програючих залишиться.

Я маю на увазі, якби він став заважати Україні вести бойові дії, це була б політика у стилі: "На зло мамі відморожу собі вуха". Тобто ось Трамп собі насамперед відморозив би вуха. Це не найдовша, не найвигідніша політика. І це нас веде до другого чинника, який не дасть Трампу кинути Україну та взагалі повністю перейти на бік Путіна.

Другий фактор — це жахливо низький рейтинг, власне Трампа, а також жахливий стан американської економіки. Він не таке жахливий, якщо, так би мовити, по основних показниках, але для людей, для звичайних американців з економікою все погано. Лають Трампа за стан економіки.

Тому Трампу потрібна, як повітря зараз якась велика перемога. Він думає, що він такої перемоги зможе здобути, змусивши Україну підписати невигідну угоду і таким чином досягши підписання миру. І він може прийти до американців і сказати: "Дивіться, я ось помирив двох найбільш непримиренних у сьогоднішньому світі політиків", дві непримиренні країни.

Але ж розумієте, чого Трамп не хоче? Якоїсь втечі американців з Києва перед російською армією, що наступає. Він не хотів би з політичних причин для себе такої ситуації, коли російське вторгнення починається до Литви і йому потрібно терміново приймати рішення, що робити в цій ситуації. Або плюнути на НАТО і вдати, що нічого не відбувається, або вступати, по суті, в ядерну війну з Росією.

Загалом зупинка нинішньої війни з обов’язковим збереженням незалежності України — це мета Трампа. Ось як цієї мети досягти? Йому треба пояснити, що можливість досягти цієї мети лише одна — це змусити Росію припинити війну.

І Трамп перемоги Путіна не хоче. Він хоче перемоги для себе коханого. Він любить себе. Путін йому взагалі по барабану за великим рахунком. Так, Путін йому подобається, але не настільки, щоб свою перемогу він Путіну віддав. Я вже десь посилався на Девіда Ігнатіуса. Це такий журналіст, колумніст "Вашингтон пост", корифей, патріарх, оракул, якщо завгодно, вашингтонської політики.

І ось цей Ігнатіус кілька разів казав, що за нинішніх умов Трамп хотів би, можливо, але вже не може взяти і просто кинути Україну. Для нього, для Трампа, це було б політичним самогубством. Тому американці у Білому домі, всякі там співробітники адміністрації Трампа, відкриті до надання Україні різноманітних гарантій. Вони про це говорили Ігнатіусу, і він про це писав у своїй газеті.

Причому вони говорили про те, що вони, зокрема, готові "томагавки" Україні надати, точніше, не так — готові розглянути можливість надання Україні "томагавків", які не є ядерними. Вони говорили про прості ракети, але все одно добрі далекобійні крилаті ракети — це, як кажуть, не хухри-мухри.

Якщо в обмін на якісь поступки з боку Зеленського вдасться вламати Трампа на продаж чи передачу, або як через Європу продаж Україні, не знаю, як-небудь 200 "томагавків" на місяць протягом, припустимо, одного року, то ось це була б серйозна розмова. Це було б уже щось по-справжньому слушне. Ось звідти з цієї точки можна було б танцювати і вибудовувати якусь по-справжньому діючу мирну угоду, яка тривала б довго. Тобто, яке не було б порушено практично відразу, а яке б залишилося, ну, не знаю, щодо навіки, але на якийсь тривалий проміжок часу.

Ще раз дивіться, я хочу наголосити, за якою б лінією розмежування не закінчилася ось ця війна, на мій погляд, найголовніше, щоб Україна після або в результаті підписання цієї угоди отримала залізобетонні непробивні гарантії від нового російського вторгнення.

І ось уже володіючи такими гарантіями, можна буде вибудовувати нову сучасну економіку, можна буде добиватися повернення окупованих територій мирними засобами, залучати інвестиції, робити життя в Україні набагато багатшим і щасливішим, ніж у Росії. Ну і так далі, і таке інше.

Тобто зрозуміло стати ФРН в Україні щодо НДР у Росії, чи там Південної Кореї щодо Північної Кореї. Що це таке? Щоб люди в Донецьку чи Луганську дивилися із заздрістю на те, що відбувається у Дніпрі чи Харкові, і хотіли б, і плакали б, і мріяли б повернутися назад в Україну. Ось, власне, у цьому сенс, як на мене, цих гарантій.

Трамп, звичайно, буде відбрехуватися по-різному і по-різному і говорити, що ні-ні-ні, що я нічого не можу гарантувати, тому що, зрозуміло, будь-які гарантії сварять його з Путіним, але він буде говорити: "Так, погоджуйтеся так, давайте я вам просто папір якийсь напишу, що гарантії вам надано, і все — відстаньте".

Але на це треба відповідати відмовою, на мій погляд, тому що говорити можна так: "Ну, Слов’янськ і Краматорськ — це і є наше тверді залізобетонні у прямому сенсі слова гарантії безпеки і незалежності, взагалі самого існування України. За Слов’янськ та Краматорськ, якщо буде якийсь обмін, ми повинні отримати, ну, як мінімум, рівноцінні гарантії. А взагалі — краще крепші і серйозніші".

І якщо ні, то ні, тільки так. Тобто жодних без надання натомість — там міст, територій, хоча взагалі сама розмова про передачу території — це теж дуже болісна, дуже складна тема, я розумію. Але якщо вже цю розмову вести, то треба вести так, що ця розмова може бути лише з наданням.

Реально ядерна зброя має повернутися до України та стати під український контроль. Ось тоді так, а якщо ні, то ні. Як я сказав трохи вище, Трамп кинути українське питання не може. Самоусунутись не може. Повністю здати Україну Путіну він також не може. Точніше, може, але його просто вдома зітруть на порошок, знищать його ж, у тому числі, до речі, нинішні політичні союзники по Республіканській партії.

Тому хочеш не хочеш Трампу доведеться погоджуватися на українські умови, тобто на надання Україні ось цих гарантій, якщо він щось хоче досягти. Я, звичайно, не знаю всіх підводних каменів цих переговорів. Я дуже далекий від цих переговорів. Я просто якісь логічні висновки роблю.

Далі дивіться тут.