США мають бути посередником діалогу між Україною та РФ, — донька Келлога про закінчення війни, стосунки із батьком та прощення росіян

Американка Меган Моббс — постійний гість в Україні. З початку повномасштабного вторгнення РФ вона почала активну діяльність через свій благодійного фонду RT Weatherman Foundation. Американське видання The Washington Post називає її "найвідданішим другом" України.

Та мало хто знає, що Моббс також є донькою спецпредставника президента Дональда Трампа з питань України та Росії Кіта Келлога, який публічно пообіцяв досягти припинення бойових дій протягом найближчих 180 днів.

"Українці, можливо, не мають кращого друга, ніж Моббс. Вона знаходиться на не зовсім звичному перетині протрампівської та проукраїнської Америки", — говориться у статті The Washington Post.

"Телеграф" мав можливість особисто поспілкуватися з Меган Моббс під час її чергового візиту до України на відкриття виставки "FOR FREEDOM" — проєкту, що розповідає історії іноземних добровольців, які долучилися до боротьби України за свободу. В інтерв’ю донька Келлога розповіла про свою діяльність, перемовини України з Росією, а також чи підтримує батько її погляди.

**Розмова відбулась до скандальної зустрічі Володимира Зеленського з Дональдом Трампом та Джей Ді Венсом у Білому домі.

Яка місія вашого Фонду, і як організація допомагає Україні?

Зараз ми реалізуємо в Україні кілька різних програм, і виставка є відображенням однієї з них.

Одна з наших ключових ініціатив – допомога пораненим іноземним військовим, які воюють тут. Як і для українців, для них комунікація в лікарнях може бути складною, особливо після поранень. Вони не завжди можуть самостійно відстоювати свої права, а також стикаються з певними системними труднощами в Україні.

Ми допомагаємо як іноземним, так і українським військовим. Організовуємо евакуацію поранених до лікарень за межами України – у Литву, Францію, Німеччину, Італію, США – щоб вони отримали необхідний рівень медичної допомоги.

Якщо іноземний боєць гине в бою, часто виникають труднощі з поверненням його тіла на батьківщину. Причини можуть бути різні: відсутність офіційного контракту або розформування підрозділу, в якому він служив. Ми допомагаємо організувати репатріацію та проходження всіх необхідних юридичних процедур.

Крім цього, ми ведемо програму лікування ПТСР. Однією з найбільших проблем є збереження когнітивної та бойової готовності військових, тому наразі ми працюємо над лікуванням 400 бійців, застосовуючи передові методи терапії ПТСР.

Уся наша діяльність зосереджена на підтримці військових. Ми також допомагаємо дітям і жінкам, але зараз найбільша потреба саме серед захисників. Тому ми спрямовуємо максимальні ресурси саме в цей напрямок.

Чи допомагає вам український уряд?

Все залежить від ситуації.

Ми дуже тісно співпрацюємо з військовими підрозділами, і вони надзвичайно допомагають нам, коли ми звертаємося. Але громадські організації для того й створені, щоб заповнювати прогалини, які уряд не може закрити. І це не критика уряду – просто жоден уряд не може зробити абсолютно все.

Ми завжди намагаємося підтримувати зв’язок і комунікацію, і влада загалом дуже підтримує нашу роботу.

Чи відомо, скільки американських військових воює на боці України?

Це цікаве питання. Точне число – ніби прихована інформація. Я особисто не знаю.

На початку війни, звичайно, їх було набагато більше. Зараз – значно менше. Також невідомо, скільки з них загинуло. Але є певна кількість загиблих американців, і ми допомагали повернути їхні останки додому до родин.

Американський уряд надає їм якусь допомогу?

Ні, тому що вони тут як добровольці. І це досить делікатне питання.

Не лише для США, а й для багатьох країн. Більшість бійців, які приїхали воювати, є добровольцями.

Посольства протягом певного часу (зараз ситуація трохи змінилася) взагалі не могли покидати Київ – у них були обмеження.

Тому, коли військові гинули на передовій, особливо після перших кількох місяців, коли лінія фронту була ближче до Києва, працівники посольств не могли виїжджати, щоб шукати або забирати останки загиблих.

Це складне питання для багатьох країн. Тож ми дуже тісно співпрацюємо з ними, тримаємо їх у курсі всього, що робимо.

Президент Трамп урізає фінансування грантових програм, а USAID припинив свою роботу. Що ви про це думаєте?

Цікаве питання. Насправді я вчора давала свідчення перед Конгресом щодо цього, оскільки виконую дві ролі. Окрім керівництва фондом, я також очолюю аналітичний центр.

Я сприймаю позицію Трампа наступним чином — на жаль, USAID у США перетворився на величезну організацію без належного контролю за тим, як витрачаються кошти. Гроші просто роздавалися. А кожен, думаю, розуміє, що важливо знати, куди йдуть твої гроші.

Якщо я даю вам 5 доларів, і ви кажете, що купите каву, а потім витрачаєте їх на щось інше, це виглядає як зрада довіри. Тому, думаю, уряд мав сказати: "Стоп. Нам потрібно розібратися, куди все йде".

Я абсолютно переконана, що USAID відіграє фундаментальну роль у протидії російській дезінформації. Він фінансує незалежні медіа, допомагає підтримувати громадянське суспільство, яке бореться з дезінформацією, сприяє демократичним виборам у різних країнах. Це дуже важливі речі.

І я сподіваюся, що після перегляду всіх програм і визначення їхніх пріоритетів буде зроблений необхідний крок у бік відновлення фінансування цих ініціатив.

Ви спостерігаєте зменшення або збільшення підтримки України серед американців після заяв Трампа?

Знаєте, я не хочу коментувати заяви президента Трампа, не думаю, що це необхідно.

Але щодо підтримки – можу сказати, що я завжди бачила велику підтримку, принаймні там, де я живу. Я живу в Північній Вірджинії, і там підтримка України завжди була сильною.

Ба більше, мені здається, що деякі події навіть зміцнили цю підтримку.

Проблема чи, правильніше сказати, виклик у тому, що американці не завжди повністю усвідомлюють, що відбувається в Україні.

І частково за це, думаю, відповідальність лежить на медіа. Можливо, "звинувачувати" – це надто сильне слово, але ці історії просто не доходять до американського суспільства.

Наприклад, моя дочка займається танцями, і якось я розмовляла з мамою однієї з її подруг. Ми говорили про ситуацію в Україні, і вона не знала, що дітей викрадають, що жінок і дітей ґвалтували на окупованих територіях.

І коли люди дізнаються ці речі, коли вони чують про ці злочини, їхня реакція завжди однакова: "О Боже, як ми можемо не підтримувати Україну?"

Тому я завжди закликаю американців, які повертаються з України, або українців, які їдуть до США з адвокаційною метою: розповідайте ці історії. Не приходьте в Конгрес чи інші установи просто зі словами "нам потрібна зброя". Поясніть, що станеться, якщо Україна не зможе себе захистити.

Чи повинна, на вашу думку, Україна брати участь у переговорах з Росією?

Звичайно. Я вважаю, що у переговорах повинні брати участь саме Росія та Україна.

Як американка, я також переконана, що Сполучені Штати мають відігравати провідну роль у світі. Так само як і Європа, яка має важливий голос у цьому процесі.

Але якщо говорити саме про переговори, то, на мою думку, це має бути діалог між Росією та Україною, а США мають виступати посередником.

Які умови, необхідно виконати, щоб досягти справедливого і тривалого миру між Україною та Росією?

Я вважаю, що це одне з найскладніших питань. Якби рішення було простим, цю війну можна було б зупинити набагато раніше.

Проблема Заходу, і особливо Америки, полягає в тому, що ми звикли до швидких результатів. Ми хочемо, щоб усе завершувалося якнайшвидше.

Звісно, війна триває надто довго — це очевидно. Але цей процес має бути надзвичайно виваженим і продуманим.

Тому що якщо світ не буде об’єднаним у своїй рішучості підтримувати Україну та досягти справедливого і тривалого миру, ми побачимо нову хвилю агресії в різних частинах світу.

Китай відчує, що може безкарно вдертися на Тайвань. Північна Корея, чиї війська вже воюють проти України, стане ще агресивнішою щодо Південної Кореї. Іран продовжить розширювати свої постачання зброї.

Саме тому цей процес має бути надзвичайно ретельним і виваженим.

Україна має чітко визначити, яким вона бачить своє майбутнє та які вимоги висуває. А Захід повинен зробити все можливе, щоб допомогти досягти саме цього результату.

Чи вірите ви, що США і Росія можуть стати друзями в майбутньому?

Я навіть не думала про це. Це так важко. Я маю на увазі, що люди гинуть просто зараз. Як ми можемо говорити про дружбу, коли це відбувається?

Чи можуть уряди співпрацювати? Я не знаю. Можливо, якщо це буде на основі суто вигідних угод.

Я думаю, що більш важливе питання – чи можуть люди пробачити? Чи можуть українці пробачити? І також варто розуміти, що тут є довга історія. У людей є родина і друзі, які є росіянами.

І я не знаю, як Україна буде це все долати. Тому що, зрештою, саме українці мають вирішити, чи можуть вони пробачити.

Адже Росія була агресором. Україна стала об'єктом агресії, це очевидно.

Але якщо говорити про США?

Я думаю, що США не мають права казати Україні, що їй слід дружити з Росією.

Тепер, якщо говорити про відносини урядів – це зовсім інша справа.

Що означає дружба між урядами? Я поняття не маю. Це дипломатія, якісь офіційні відносини. Я думаю, що комунікація має бути. Але ми бачили, що комунікація часто провалюється.

Однак, коли комунікації немає взагалі – це ще гірше. Тому спілкування важливе. Краще мати бодай якусь комунікацію, ніж її повну відсутність.

Але я твердо вірю, що Україна – суверенна країна. Вона має сама розв'язувати такі питання.

Чи часто ви та ваш батько обговорюєте Україну та війну в Україні?

Скажу так: у мене з батьком дуже особливі стосунки.

Коли я народилася, у мене було багато проблем зі здоров’ям. Першою людиною, яка мене тримала на руках, був мій тато.

Саме завдяки йому я стала парашутисткою. Саме завдяки йому я поїхала у Форт-Брегг у Північній Кароліні (одна з головних військових баз армії США — Ред.).

У нас дійсно винятково особливі стосунки. Але я не завжди з ним погоджуюся, і він не завжди погоджується зі мною. Мені 38 років, і я маю власну точку зору.

Звичайно, ми розмовляємо про все. Я — донька свого батька в багатьох сенсах. Але це не означає, що ми завжди погоджуємось.