В Україні не підключають установки альтернативної генерації, подаровані США – експерт пояснив причину

На фоні успішних проєктів з впровадження когенерації досить дивно читати заяви, що навіть не куплені, подаровані Україні установки, — не підключаються. А саме такі дані оприлюднив нещодавно голова Спілки споживачів комунальних послуг Олег Попенко. За його словами, лише одна з 96 когенераційних установок, переданих Україні ще кілька місяців тому Агентством США з міжнародного розвитку (USAID), була встановлена в Житомирі.

За кілька днів у USAID на Facebook-сторінці Проєкту енергетичної безпеки, через який і реалізується цей проєкт, уточнили, що наразі вже встановлено 18 таких установок, інші перебувають у процесі під’єднання. При цьому їх загальна кількість складає 91 установку, а передаються вони для потреб 32 українських міст та двох університетів. Сумарно зможуть забезпечити надійним теплопостачанням понад 1 млн мешканців багатоквартирних будинків та близько 1000 соціальних об’єктів, а також, окрім, власне, теплоенерго. А заодно і дозволять забезпечити резервне живлення електроенергією сусідні лікарні, об’єкти водопостачання та водовідведення.

Але потім це уточнення несподівано з сайту USAID ПЕБ було видалено. Хоча й лишилося в кеші пошукових систем.

За словами вже Олега Попенка, процес запуску в експлуатацію когенераційних установок, зокрема переданих USAID, справді зіштовхується в Україні з низкою проблем. Одна з найголовніших – брак коштів.

"У деяких громадах – відсутні гроші на проведення повного циклу процедур, а це — закупівля проєкту, виготовлення проєкту, оплата виготовлення проєкту, потім закупівля процедур по монтажу і підключенню установок до мережі тощо. Просто фізично немає грошей. Точну вартість, потрібну на проходження цих процедур, я вам не скажу, але знаю, що для чотирьох невеликих газопоршневих установок вона становила близько 40-50 мільйонів гривень", — розповідає експерт.

Він згадав випадок, коли одному зі значних міст планували передати велику установку, але через брак відносно невеликих коштів процес зупинився.

"ТЕЦ в одному з серйозних міст виграла конкурс USAID на установку 50 чи 55 мегаватів. Така установка – це десь на 170 тисяч населення. Вони виграли конкурс, затвердили суму. Але коли розпочався процес передачі, з`ясувалося, що суми, яка виділена Міненерго (а ця ТЕЦ — державний об’єкт), не вистачає. У Міненерго сказали – ми грошей не дамо, у нас немає. Я вважаю, що це повний абсурд, коли нам дарують так установку, ми не можемо знайти 7 чи 8 млн, щоб її під'єднати. У результаті справа закінчилася нічим, і установку туди ніхто не привіз", — розповідає Попенко.

Суттєвою проблемою, як це не дивно, є наразі і дефіцит компаній та фахівців, які могли б забезпечити процес монтажу установок.

"Ну, не хоче компанія їхати кудись, наприклад, у Шостку, монтувати ці газопоршневі установки. Будемо відверті — в тому числі через мобілізацію на блокпостах. Інша причина — таких компаній фізично не вистачає. Або є фахівці, але їх не влаштовує, наприклад, вартість. Я спілкувався з однією такою компанією – то звідти ніхто не захотів вийти на вже оголошені торги. Кажуть – нас не влаштовує вартість. А місцева влада не може збільшити вартість, бо у них немає грошей. Тобто, це комплексне питання, яке складається з декількох", — вважає Попенко.

Серед проблем, які називає експерт, також і певна неорганізованість органів місцевого самоврядування в питанні підключень когенераційних установок.

"Адже потрібно виділити землю, виділити гроші, це все повинно бути прийнято на сесії. І питання не в розмірах ділянки, а в процедурі. Потрібно вийти, винести це питання на сесію, розглянути та проголосувати на земельній комісії. Після земельної комісії питання виноситься на сесію, потім сесія приймає рішення. Після винесення рішення готується пакет документів на землю, вона ж не може бути просто так передана. І не має значення – що 5 метрів, хоч 10 см квадратних. Хіба якщо ця земля буде в користуванні теплокомуненерго, тоді воно буде простіше. Але процедура повинна бути виконана. Інакше – кримінальна справа. При цьому бувають навіть випадки, коли таку установку передають одному комунальному підприємству, землю під неї виділяють на інше, а гроші – взагалі на третє. У результаті директор останнього говорить, що не буде цим займатися, бо не хоче сісти. І його можна зрозуміти, адже в нього ні самого обладнання на балансі, ні земельної ділянки в обліку", — розповідає Попенко.

Загалом, за словами експерта, увесь процес розгортання на підприємстві теплокомуненерго когенераційної установки, мав би займати не більше півроку – від початку закупівлі, розробки документації, до запуску в експлуатацію. Хоча, наголошує Попенко, багато що залежить від підходу місцевої влади, процедури закупівлі, можливості поставки виробником тощо. Тож і спостерігаємо зараз ситуацію з затягуванням.