Три сигнали для України: що на Заході кажуть про переговори з Путіним, НАТО і План перемоги

З початку повномасштабного вторгнення Україна багато в чому покладається на підтримку Заходу. Нам часто видається, що союзники є надто повільними та важкими на підйом, але це демократії, які звикли існувати в офіційних протоколах, дозволах та логічних оцінках.

Якщо на початку існував страх, що закордонні уряди просто не "вступляться" за нас, бо злякаються протистояння з Росією (точніше її ядерних боєголовок), то зараз все більше розмов про нібито зростаючу втому від війни й серед західних політиків, й серед суспільств.

Утім, принаймні на словах Захід обіцяє стояти з Україною "стільки, скільки потрібно". Та чи справді це так? Про основні настрої, які нині панують серед західних посадовців — далі в матеріалі міжнародної оглядачки "Телеграфу" Ольги Кирилової.

1. Всі "застигли" в очікуванні результатів виборів в США

Це те, про що говорять публічно, і за закритими дверима.

"Європейські топполітики, точніше їх команди комунікаційників, вже думають, які слова привітання писати в соцмережах залежно від того, переможе Гарріс чи Трамп. Всі ж розуміють різницю. І важливий таймінг, коли й що писати, поспішати не можна", — розповіло "Телеграфу" джерело.

Паралельно із цим на різних конференціях та зустрічах червоною ниткою проходить ідея про те, що Європа має робити більше і задля власної безпеки, і задля підтримки України. Голоси на підтримку цього лунають із Берліна, Парижа, Варшави, Брюсселя та інших європейських столиць.

"Не може бути так, що коли мир у Європі під загрозою, європейські політики насамперед запитують: "Що робить Вашингтон?" Ми повинні мати змогу самостійно гарантувати мир", — казав в інтерв’ю "Телеграфу" депутат німецького Бундестагу Антон Хофрайтер.

До прикладу, в ЄС нарешті з’явиться єврокомісар з питань оборони. Ним, ймовірно, стане колишній прем’єр-міністр Литви Андрюс Кубілюс. Важливо, що на таку посаду обрали вихідця з країни Балтії, яка чудово розуміє виклики, пов’язані з російською агресією у всіх її вимірах. Одне з амбітних завдань для нього — здійснити справжню революцію в оборонній індустрії Заходу.

"Так багато речей, які він може зробити: підтримати українську оборонну промисловість європейськими ресурсами, а також підтримати наш східний фланг… НАТО більше займається жорсткою обороною. ЄС має м'яку оборону. Головна мета та виклик для нього — дати поштовх нашій оборонній промисловості. Ми бачимо нові лінії виробництва, але не нові фабрики. Нам потрібна не еволюція, а революція", — сказав міністр оборони Литви Лаурінас Кащюнас у Брюсселі під час спілкування з журналістами.

Натомість в НАТО відверто прогнозують, що незалежно від результатів волевиявлення в США, участь американців в допомозі Україні буде зменшуватися. Тому Альянс прагне перебрати на себе якомога більше функцій.

"Справедливе припущення, що незалежно від того, хто виграє на виборах у США, частка внесків Штатів в [допомогу] Україні, ймовірно, зменшиться в відносних термінах. Це також пов'язано з тим, що Європа значно збільшує свою частку в підтримці України.

Гадаю, Європа не може чекати, що США продовжать нести непомірний тягар у підтримці оборони України. Генеральний секретар [НАТО] також сказав про це, тому він хоче, щоб НАТО взяло на себе лідерство в питаннях безпекової допомоги Україні, а не щоб один союзник брав на себе це навантаження. Європі потрібно активізуватися ще більше.

Ми повинні робити допомогу Україні більш передбачуваною в рамках НАТО", — заявив високопоставлений чиновник Альянсу під час брифінгу, на якому був присутній "Телеграф".

У зв’язку з цим в Північноатлантичному альянсі намагаються заохотити союзників робити пропорційні внески для підтримки Києва, щоб врешті досягти позначки в 40 мільярдів євро щороку. Поки що ця схема працює, і за перші шість місяців 2024 року західні партнери змогли назбирати 20,9 мільярда.

Утім новоспечений Генеральний секретар Альянсу Марк Рютте на запитання медійників відмовився вдаватися в деталі, чи дійсно ці внески є пропорційними, і чи всі країни охоче жертвують кошти.

"Рютте справді емоційно залучений у питання підтримки України, тому робитиме все, щоб виконати цю обіцянку. Як знаєте, у нього є своя історія ставлення до Росії після трагедії зі збиттям рейсу MH17, коли загинули громадяни Нідерландів (рідної країни посадовця — Ред.)", — пояснює "Телеграфу" джерело. Тоді Путін намагався переконати й Рютте, й решту світу, що Росія непричетна до катастрофи літака.

На фінальному етапі створення нового командування НАТО в Німеччині — NSATU — яке, як анонсується, "реально допоможе Україні на полі бою". Одна з його функцій — переконатися, що пакети допомоги союзників відповідають саме тому, що просять українці.

"Одна з функцій — зв'язати те, що Україна отримує зараз, з тим, над чим вона працює для розвитку своїх сил у майбутньому, з пріоритетом на сумісність із НАТО", — пояснив високопоставлений чиновник Альянсу.

Ще одне насущне питання напередодні листопада — що стане з Контактною групою з питань оборони України, відомою як формат "Рамштайн", яку очолюють Штати? Як пояснив міністр оборони США Ллойд Остін, незалежно від долі "Рамштайну", залишаться так звані Коаліції спроможностей, які очолюють різні європейські союзники Києва. Це Коаліція дронів, Коаліція повітряних сил, Коаліція артилерії й так далі.

"Ці коаліції створені для того, щоб у підсумку Україна мала все необхідне для стримування агресії та самозахисту в майбутньому", — зазначив Остін. Зверніть увагу, "для стримування", а не для Перемоги.

2. План перемоги Зеленського підтримують, але…

Після представлення Плану перемоги США та ключовій євротрійці — Франції, Німеччині та Великій Британії — українське керівництво возило його до Брюсселя для презентації решті союзників. Цим команді президента Зеленського вдалося задати наратив робочого тижня в Брюсселі.

І в НАТО, і в ЄС зосередилися на тому, щоб розібратися в його пунктах і врешті видати реакцію (від позитивної до стриманої), дипломатично відкидаючи деякі пропозиції української сторони.

До прикладу, на Банковій пропонували західним партнерам проводити "спільні операції" для збиття російських ракет і дронів, однак в НАТО дали зрозуміти, що розширення дії західної ППО на територію України — це втягування Альянсу у війну, і якщо раптом Росія у відповідь атакує когось із союзників, доведеться вводити в дію ту саму 5 Статтю про колективний захист і фактично вступати у протистояння з ядерною державою.

Що стосується запрошення до Альянсу, ситуація невизначена. За даними "Телеграфу", від України чекають виконаного "домашнього завдання" в плані реформ і стандартів, а також чіткого бачення, з якими територіями (чи яким статусом цих територій) вона бажає рухатися до НАТО. На полях зустрічі міністрів оборони в Брюсселі лунали аналогії із Західною Німеччиною, що окремо від Східної, стала членом Альянсу 1955 року.

Президент Володимир Зеленський наголошував, що Київ з союзниками не обговорює питання, чи можливе отримання членства у НАТО в обмін на окуповані території. Проте глава держави не виключив, що "такі думки у деяких партнерів можуть бути".

"Тому безпосередньо вони не комунікують зі мною ці питання. Але через медіа, зрозуміло, перевіряють його градус. Думаю, тут все залежить від суспільства", — пояснював президент.

Натомість з боку НАТО досі немає єдності щодо українського запрошення. Отримати його до виборів президента США навряд вийде. Адміністрація Байдена "цементує" свою спадщину, в якій серед зовнішньополітичних здобутків вже зручно розмістилося членство Фінляндії та Швеції. Та все ж є певне потеплішання в ставленні Вашингтона до ідеї запрошення.

Та зараз в Альянсі воліють рухатися "мостом" до членства України.

"Україна ближче до НАТО, ніж будь-коли раніше… Робота, яку ми виконуємо разом, робить Україну сильнішою, більш сумісною з НАТО і краще підготовленою до вступу в Альянс, ніж будь-коли раніше. І я вірю, що вся ця робота безумовно є містком до членства України в НАТО. Україна приєднається до Альянсу, звісно, коли настане відповідний час", — основний меседж, який доносить Генеральний секретар Альянсу Марк Рютте.

І відповідний час, на думку західних союзників, поки що не настав.

Утім є пункт Плану перемоги, який викликав інтерес західних партнерів — інвестиції в українську оборонну промисловість. Це дешевше й швидше, ніж інвестиції в межах Євросоюзу. Про такі плани, зокрема, вже оголосила Данія. Здавалося б, невелика за розмірами країна за тисячі кілометрів від нас, з 2022 року виділила найбільше коштів на допомогу Києву у співвідношенні до свого ВВП.

"Ідея полягає в тому, щоб інвестувати безпосередньо в деякі українські оборонні компанії, і на це є три основні причини. По-перше, це дозволить швидко доставляти необхідне озброєння на поле бою. По-друге, набагато дешевше інвестувати й купувати частину обладнання всередині України, ніж закуповувати його в Європі.

Останній аспект стосується обслуговування та запасних частин — виробництво і постачання цього обладнання набагато легше організувати в Україні, що також буде значною підтримкою для ЗСУ", — розповів "Телеграфу" данський міністр оборони Троельс Лунд Поульсен.

За нашими даними, зацікавленість у данській моделі висловили й інші країни. І тоді "м’яч" уже переходить до української сторони, щоб забезпечити ефективність та прозорість використання цих інвестицій.

3. Є розуміння, що Путін зараз не піде на переговори

Очевидно, що всі воліють, аби війна закінчилася якомога швидше. Але, як і Україні, так і західним партнерам, важливо не допустити, аби наратором історії про переговори був Кремль. Під час саміту БРІКС у Казані російський диктатор Путін вчергове заговорив про "готовність до розгляду варіантів мирних домовленостей".

Утім, високопоставлений чиновник НАТО у Брюсселі висловив оцінку, що найближчі пів року Путін не піде на жодні переговорні процеси.

"Доки Володимир Путін вірить, що він перемагає, він навряд чи вестиме серйозні переговори. Тому на цей час ми вважаємо, що ймовірність російських поступок у найближчі шість місяців є досить низькою, якщо тільки внутрішні вразливості в Росії не почнуть впливати на його мислення.

Росії, ймовірно, знадобиться ще одна значна мобілізація, щоб мати сили для проведення серйозного наступу. І, звісно, у Путіна є багато причин не оголошувати нову мобілізацію, оскільки він все ще прагне забезпечити внутрішню підтримку цієї війни", — пояснив посадовець.

Натомість Росія має значну кількісну перевагу над Україною в боєприпасах, людських ресурсах та техніці, і, ймовірно, рекрутує близько 30 тисяч солдатів щомісяця, додав чиновник.

За даними Альянсу, Росія наразі виробляє близько 250 тисяч боєприпасів на місяць, що становить приблизно 10 тисяч на день і 3 мільйонів на рік.

"Це доповнюється постачаннями з Північної Кореї та Ірану. Іран минулого року відправив принаймні 300 тисяч артилерійських снарядів. Ще ми знаємо, що Північна Корея надіслала щонайменше 6700 контейнерів боєприпасів", — доповнив посадовець.

Чиновник спрогнозував, що на Україну чекає "важка зима", враховуючи, що росіяни продовжать спроби просування на фронті, а також удари по критичній інфраструктурі та енергетичному сектору. Утім, в НАТО вважають, що озброєння від партнерів може змінити ситуацію.

"Нам потрібно фокусуватися на тому, щоб Україна мала належні засоби захисту і поповнювала свої запаси, тому варто зосереджуватися на ППО та боєприпасах.

Підтримка та збільшення рівня військової допомоги від західних партнерів можуть створити можливість для зміни динаміки на полі бою, і саме цього ми чекаємо", — роз’яснив високопосадовець.

Найближчий місяць без перебільшень може стати вирішальним, адже так чи інакше події у США змінять траєкторію, якою рухається світ. І цивілізована його частина, і ні.

Завдання України на даному етапі — зосередитися на своєму "домашньому завданні", аби результати анонсованого внутрішнього Плану перемоги переконали партнерів перейти до виконання його зовнішнього варіанту. Продемонструвати, що Україна поруч з блискучими операціями на фронті й в російському тилу, здатна до демократичних процесів всередині держави. Для початку — чесно й відкрито підійти до чутливих тем мобілізації, реформ та боротьби з корупцією.