Поминальна субота, Радониця чи красна гірка: як у різних куточках України називають поминальні дні

Наступного тижня після свята Великодня за традицією в Україні проходять поминальні дні, відомі більше як "гробки" або Радониця. Однак у кожному куточку країни цей день, коли потрібно вшановувати пам’ять померлих родичів, називається по-різному.

На порталі "Київ 24 news" розповіли, як у народі заведено називати поминальні дні. Існує понад 10 назв.

Найстаріше слов’янське найменування цих днів Радуниця (чи Радівниця, Радунець, Радованиця). Найчастіше можна почути від мешканців Наддніпрянщини та південних регіонів.

Найімовірніше така назва походить від слів "радість" або "радіти". Великдень у світогляді наших предків був символом безсмертя душі, тому вони приходили на могили померлих родичів і раділи через воскресіння Христа. Традиція брати із собою так звану "ритуальну їжу" зародилася ще за часів язичництва. Вважалося, що душі радіють, коли згадують про них і благословляють своїх нащадків.

На Лівобережжі говорять Бабський Великдень. У цьому випадку проглядається притаманний українцям культ предків: спочатку живі раділи воскресінню Христа, а потім Пасха настала для померлих.

У центральній Україні, на Наддніпрянщині, Поділля та Волині говорять Гробки. Назва поминальних днів у цьому разі походить від праслов’янського слова гроб, тобто того місця, куди кладуть покійника. Дослівно, гробки – місце, де вигребли ями для померлих – цвинтар.

Діди — ще одна назва, яка притаманна жителям на півночі Київської, Чернігівської та Сумської областей. Також проглядається культ предків, тому що в примітивному світогляді на цвинтарях спочивають люди похилого віку, тобто діди.

На Гуцульщині говорять Дідівська чи Дідова субота. Це чергова данина своєму роду. Але відмінність від інших назв у тому, що є конкретний день, коли поминають померлих — субота. Також ще можуть сказати душна субота від слова "душа". Мається на увазі, що в конкретний поминальний день потрібно молитися за душу і їсти ритуальні страви.

Червона гірка – така назва існує на південно-східних теренах України. У давнину існувало однойменне свято, яким предки зустрічали весну. Молодь найбільше любила це свято, тому одягала все найкраще (красиве, тобто "красне") і збиралася на будь-якій височині. У цей день предки українців відзначали початок городньо-польових робіт та відкривали сезон весіль, адже під час Великого посту було заборонено одружуватися. Також відвідували могили родичів.

Могилки – цю назву можна зустріти у центральних регіонах України, деяких населених пунктах Київської області, а також Поділля та Волині. Тлумачення зрозуміле й так — період, коли треба йти на могили до родичів.

Помана – ця назва збереглася на Буковині, а походить саме слово з румунської мови, де означало поминальні дари, поминки. Взагалі, "помана" — це поминальна пасха з хрестом, яка пов’язана з релігійними обрядами. Цього дня заведено пригощати всіх обрядовим хлібом у пам’ять про померлих предків.

Поминальний понеділок говорять на Наддніпрянщині та півдні України. Така назва чітко позначила день, коли треба поминати покійників.

Поминальниця – так кажуть на західних теренах Волині. Простежується зв’язок із дієсловом "поминати".

Свято така назва іноді зустрічається на Гуцульщині. Тут є вказівка на те, що в поминальні дні не заведено носити жалобу або нудьгувати за померлими. Навпаки, українці радіють, що їхні душі знайдуть вічне життя завдяки воскресінню Христа.

Дротова неділя – популярна назва на Галичині. Найменування дає вказівку на день, коли треба проводити душі померлих родичів у потойбіччя.

Також "Телеграф" розповідав про те, що на цвинтарях під час поминальних днів можуть посилити охорону. Тисячі поліцейських можуть перевіряти документи.